Балакучий гід розпочав екскурсію ще дорогою до Донецька.

— Бачите ці розкішні бур’яни обабіч шляху? Ще недавно місцеві господарства вирощували тут зернові культури й овочі і годували не тільки себе, а й всю ненажерливу Україну. Але відтепер — дзуськи! Нехай самі себе забезпечують харчами.

— А як же місцеві люди, які залишилися без урожаїв? — несміло озвався один з екскурсантів, непомітно поправляючи памперс, передбачливо вдягнений у дорогу.

— Не поспішай поперед Мотороли в пекло! — зверхньо посміхнувся екскурсовод. — А гуманітарні конвої навіщо? Краса! Не треба більше гнути спину, бо нам привезуть уже готовий хліб і до хліба. Та й виходити у степ дедалі менше охочих — поля всі заміновані, й тому налякані селяни обходять їх десятою дорогою. Подивіться ліворуч: купа заліза — залишки трактора фермера, який ризикнув власними силами прогодувати родину. Можливо, то був укропський диверсант-смертник, що хотів знайти прохід у мінних полях.

У цей час бусик різко підскочив, гід, прикусивши язика, сердито вилаявся і надовго замовк. Екскурсанти також стиснули зуби і супроводжували зойками глибокі вибоїни на вкрай розбитому шляху. А причини жахливого стану доріг жителям Ростова не треба було пояснювати. Бо у їхньому місті важка військова техніка залишила такі самі сліди на окремих спотворених місцевих шляхах. Та ось автобус вже заїхав на територію Донецька.

— Ми рухаємося проспектом Миру, — нагадав про себе екскурсовод. — Зверніть увагу: цю назву жителі міста ще у 2014 році обрали, щоб підкреслити миролюбність нашої політики. А ще всупереч волі київської хунти, яка хотіла назвати вулицю іменем Бандери чи Шухевича (насправді проспект Миру в Донецьку має цю назву дуже давно. — Авт.) А он праворуч уже видніється наша гордість — суперсучасний стадіон «Донбас Арена», один із найкращих не тільки у всій республіці, а й навіть у Європі.

— О! — радісно вигукнув хтось із подорожніх-росіян. — Ми сюди колись приїжджали на матчі «Шахтаря» у Лізі чемпіонів та під час Євро-2012. Супер! Пам’ятаю, тоді навіть аж трохи заздрили донеччанам, які ставали господарями грандіозних спортивних свят.

— Подумаєш, Євро та Ліга чемпіонів! — скривився гід. — Знайшли що згадувати! Зате тепер ця перлина Донбасу в повному розпорядженні не зарубіжних футболістів, а всього нашого народу. Що схочемо, те й зробимо зі стадіоном. Можемо розібрати на метал і запчастини, а можемо проводити матчі між банд… між командами бойов… між військовими підрозділами. Щоправда, останнім часом самопочуття газону чогось різко погіршилося… Одне слово, тут до ворожки не ходи, а попрацювали укропські диверсанти. Та ми відразу кількох затримали, деякі вже зізналися, і невдовзі все приведемо в порядок.

До речі, шикарний готель, у якому ви зупиняєтеся, також збудовано до Євро-2012, і нам аж досі вдалося його зберегти у гарному стані. Чого, на жаль, не скажеш про новий міжнародний аеропорт, від якого залишилися тільки руїни і спогади… Утім, погодьтеся: навіщо нам аеропорт? Куди пересічним донеччанам літати? Не великі пани — переб’ються! Їм хоч би знайти гроші на автобус до Горлівки чи аж до Маріуполя. А кому дуже треба, ті можуть літати з вашого Ростова. Що? Залізниця? Потяги вже давно не ходять, а залізничний вокзал також пошкоджено. Та люди кажуть, що їм і без залізничного сполучення проблем вистачає.

Екскурсанти поволі вийшли до оглядового майданчика, звідки відкрився гарний краєвид на річку Кальміус та її лівий берег.

— Перед вами копер однієї із ще вцілілих і навіть трохи працюючих шахт — імені Калініна. Самі знаєте, праця гірників дуже важка і небезпечна, а тому ми свідомо закрили більшість шахт. Досить нашим чоловікам ризикувати і гинути в підземеллі, коли для цього є непогана можливість на поверхні. Маю на увазі ополчення, куди змушені записуватися безробітні шахтарі. Бо де їм, бідолахам, тепер заробляти гроші?

Гід мигцем глипнув на годинник.

— Зараз ідемо на обід, а потім екскурсія до Донецького театру опери і балету. Унікальний об’єкт! Там колись виступав прославлений Вадим Писарєв та його колеги по сцені, які щороку приїжджали сюди з усіх усюд на міжнародний фестиваль «Зірки світового балету». А ми нині в республіці також на найвищому рівні використовуємо цю знакову споруду: в театрі урочисто прощалися із нашими загиблими героями Моторолою та Гіві. Так, деяких естетів попрошу без гримас і реплік! Ніяка це не трупарня! Не подобається — не йдіть. Можете сидіти в готелі, але на вулицю не виходьте! На жаль, у місті аж кишить українськими диверсантами, які перевдягаються безробітними місцевими жителями і грабують перехожих навіть удень.

…Що ж, подібне блюзнірство може стати реальністю. Адже одна з туристичних фірм у Ростові-на-Дону з ініціативи колег з Донецька планує організувати для охочих росіян чотириденний тур «Донецьк нескорений» на тимчасово окуповану територію Донбасу. Ціна питання — 20 тисяч рублів (8,5 тисячі гривень). А тим часом самі донеччани пропонують возити сюди не тільки росіян, а й жителів України, які досі симпатизують самопроголошеному жаху. Щоб ті, побувавши тут, пересвідчилися: місто насправді не «нескорене», а швидше поки що недограбоване і недоруйноване. Причому в такому стані Донецьк і його жителі опинилися не без сприяння сусідів, які тепер поїдуть сюди по сумнівні розваги, гострі відчуття і враження.