ДОСВІД 

Робота благодійників Прикарпаття виявила питання, які потребують вирішення на державному рівні
 

Те, що наше суспільство невпинно старіє, вже ні для кого не секрет. Людей літнього (65—75 років) та старечого (після 75 років) віку стає дедалі більше не тільки в Україні, а й у всьому світі. Чверть українців — люди похилого віку, а кожний шостий з них самотній. Cтаріння населення ставить перед суспільством і державою кілька проблем: від удосконалення пенсійного забезпечення, розвитку геріатричної медицини та створення пристойних будинків для людей похилого віку до організації системи соціально-побутового догляду за тими, хто вже не в змозі сам піклуватися про себе.

Попри існування державної системи соціальних працівників, людина похилого віку, особливо одинока, може розраховувати лише на невеликий обсяг допомоги. Це, як правило, один візит на тиждень соціального працівника, закупівля продуктів та сплата комунальних платежів.  Якщо у людини є родичі, які проживають в іншому місці, за подібну послугу держави треба платити. Зрозуміло, не у всіх стареньких та їхніх дітей є на це кошти. У більшості регіонів України немає альтернативи державним соціальним працівникам. Отже, часто-густо стара, немічна і хвора людина залишається сам на сам зі своїми проблемами, іноді без гарячої їжі та елементарної медичної допомоги.

Соціальні працівники Карітасу і тиск поміряють, і в хаті приберуть. Фото надані МБФ «Карітас України» 

За цифрами — конкретні долі

…Пані Мирослава з Івано-Франківська в житті зазнала багато лиха. Син народився з ДЦП і потребував постійного догляду, впродовж 21 року був прикутим до ліжка і не розмовляв. Чоловік пані Мирослави не витримав такого випробування і покинув сім’ю. А коли не стало сина, жінка дізналася, що у неї вже кілька років прогресує діабет. У 47 років вона втратила зір і сама стала безпомічною. Тепер їй 56 років, вона живе разом зі старенькою мамою, яка теж серйозно хворіє. Як вижити  цим безпомічним жінкам?

Добре, що свого часу, коли опікувалася сином, пані Мирослава познайомилася з соціальними працівниками Карітасу, які допомагали і підтримували маму інваліда. Тепер вони опікуються нею самою. Щоправда, жінка зберігає оптимізм та інтерес до життя. З нетерпінням чекає соціальних працівників з Карітасу не тільки щоб поміряти рівень цукру (для неї ця процедура життєво необхідна, аби ввести правильну дозу інсуліну), а й просто поговорити та дізнатися новини.

Робота Івано-Франківського відділення Карітасу починалася з благодійної їдальні та роздачі вантажів гуманітарної допомоги. Згодом воно перетворилося на потужну громадську організацію, яка у тісній співпраці з органами місцевої влади і підприємцями здійснює кілька благодійних проектів.

Це цілком у західноєвропейських традиціях, адже у багатьох країнах Європи суттєву роль у догляді за людьми похилого віку та інвалідами відіграють саме некомерційні громадські організації. Карітас є лише однією з таких благодійних спільнот. У Німеччині вона утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, майже 1000 реабілітаційних установ. Не менш потужні організації працюють у Франції, Італії, Бельгії, Румунії та інших країнах, досвід яких і переймає Карітас України.

Хлопці з радістю проводять час на анімаційній фермі «Ковчег», де стільки емоцій дарує спілкування з тваринами

І хоча не можна порівнювати кількісні показники діяльності івано-франківського Карітасу із закордонними, все-таки майже 200 осіб, яких годують у міській благодійній їдальні щодня, — це конкретні люди, які вже не голодують. Як і 165 підопічних домашнього догляду, 80 осіб, яким періодично надають медикаменти, продукти чи миючі засоби, і 43 людини, які скористалися прокатом необхідного обладнання для хворих.

Усе залежить від фінансів

В цілому ж соціальний проект «Домашня опіка» реалізується Карітасом в Україні понад 10 років у 13 містах і охоплює більш як 2 тисячі підопічних. Але яка ж це крапля в морі нужденних! Нині через брак фінансів географія і масштаб проекту звужені до 8 міст і до 500—600 користувачів соціальних послуг. Протягом багатьох років проект фінансувався спонсорами з Німеччини, Франції, Австрії. Але з січня 2012 року серед спонсорів залишилася фундація «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» і Карітас Німеччини. 

Зрозуміло, що кваліфікований соціальний працівник, який здатен надати медичні та реабілітаційні послуги, і грошей коштує, і без зарплати працювати не буде. Тим більше, що фахівець, перш ніж почати роботу у центрі, має пройти спеціальну підготовку. На організацію курсів та видавництво інформаційних буклетів для підопічних та родичів теж ідуть певні кошти. Подібні письмові «підказки» для тих, хто зіткнувся з проблемою догляду за лежачим та старими, іноді стають просто рятувальною паличкою.

Соціальні послуги від громадських і благодійних організацій, за словами генерального секретаря Карітасу України Анатолія Козака, можуть фінансуватися з трьох джерел. Перше — це пожертви благодійників, окремих осіб і компаній. Так, шпиталь ім. митрополита Шептицького у Львові двічі на місяць отримує м’ясні вироби від виробника вже протягом восьми років. А фермери привозять вирощену картоплю та овочі. Розв’язують проблеми забезпечення і благодійні їдальні, які працюють у багатьох населених пунктах Прикарпаття.

Друге — це державне фінансування у вигляді держзамовлення на надання соціальних послуг населенню. І прикладом цього, на думку Анатолія Козака, може бути досвід Німеччини, у якій соціальні проекти Карітасу на 70% фінансуються урядом. У нашій країні благодійники про це поки що лише мріють. 

І третє — комерційна діяльність чи надання окремих послуг за гроші. Тоді зароблені кошти можна перенаправляти на фінансування неприбуткових соціальних проектів та спонсорство. Тут головна проблема полягає в тому, що подібні питання в нашій країні не врегулювані законодавчо, особливо щодо соціального підприємництва.

Бізнес на користь знедолених

Роман Рєзнік, молодий ініціативний працівник Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії, вразив мене ∂рунтовним економічним підходом до вирішення будь-якої проблеми.  Навіщо витрачати благодійні кошти на магазинний сік для їдальні, якщо його можна самим виробляти? Екологічно чистий та якісний! Домовилися з одним із європейських Карітасів про допомогу у вигляді промислової соковитискачки, а з українськими садівниками — про гуртову закупівлю певного сорту яблук, аби не додавати цукор в сік, і… пішла справа! Заготовили стільки банок соку, що і на їдальню вистачило, і трохи роздали.

А от до анімаційної ферми «Ковчег» у селі П’ядики, яку організували задля допомоги дітям з особливими потребами через контакт з тваринами,  у пана Романа особливе ставлення! Він з гордістю показує коней, стадо овець, яке з 25 вже доросло до 150, альтанку для відпочинку та гойдалку. Овець стрижуть, а з молока виробляють бринзу. Роман знає, що самоокупним стає стадо у 500 голів, тож треба трохи почекати. А у напівзруйнованому приміщенні він мріє збудувати іподром і проводити кінні змагання. Згодом на фермі розводитимуть кролів, птицю і бджіл, аби «Ковчег» міг виправдати свою назву.

Сільський голова Роман Сікорський по-батьківськи підтримує Романа, Карітас і цей проект: «Нам вигідно, аби не простоювала земля і не руйнувалися будівлі, аби люди в селі мали робочі місця і не шукали кращої долі за кордоном». Врешті-решт, робиться все це заради хворих дітей та тих, батьки яких працюють в інших країнах. Емоційний контакт, догляд за тваринами, корисна праця в колективі полегшують стан дитини.

Я подумала, що можна тільки позаздрити директору цього відділення Карітасу Сергію Триф’яку, який має такого ініціативного і освіченого співробітника. Роман тут працює менеджером проектів, має економічну освіту, стажувався за кількома напрямками у Польщі та Румунії. Тепер опікується соціальним підприємництвом, ідея якого полягає в тому, що зароблені кошти витрачаються на неприбуткові соціальні проекти. Одна проблема — в нашому законодавчому полі такого різновиду бізнесу не існує. Але є люди, які прагнуть, аби узаконити саму ідею соціального підприємництва і розвивати його.

ПРЯМА МОВА

                                   
Андрій ВАСЬКОВИЧ, 
президент Міжнародного благодійного
фонду «Карітас України»

— На жаль, в наших умовах шляхом залучення волонтерів проблему надання соціально-побутової допомоги літнім людям не вирішити. Передумовою розвиненого волонтерського руху є певний рівень розвитку і добробуту суспільства. Якщо людина працює на двох роботах, аби просто вижити і звести кінці з кінцями, як можна сподіватися, що вона перейматиметься волонтерською справою?

Наша організація має досвід роботи з волонтерами, ми залучаємо небайдужих молодих людей до окремих акцій. Але вони теж потребують підготовки більш досвідченими спеціалістами і супроводу координаторів. Є можливість приймати закордонних волонтерів, навіть навчених основам надання допомоги хворим у домашніх умовах, але тут виникає інша проблема — відсутність володіння мовою. Не можна ж до кожного волонтера приставити перекладача!

ДОВІДКА «УК»

Міжнародний благодійний фонд «Карітас України» засновано у 1994 році для координації доброчинних організацій місцевих громад Української греко-католицької церкви. Діяльність Карітасу спрямована на охорону здоров’я, допомогу сім’ям і дітям, соціалізацію неповносправних осіб, допомогу людям у несприятливих життєвих обставинах, організацію роботи благодійних їдалень, пунктів гуманітарної допомоги, соціальних центрів, допомогу жертвам торгівлі людьми і трудовим мігрантам. В Україні налічується майже 20 регіональних осередків Карітасу, зосереджених в основному у Західній Україні, але є і у Києві, Донецьку, Одесі, до проектів залучено майже 500 працівників і 1000 волонтерів.