Підсумки всіх виборів на Донеччині за минулі роки під час гібридної війни багатьох співвітчизників дивують, насторожують, дратують чи обурюють. А ще змушують замислитися. Бо й справді: чому жителі прифронтового краю, які на власному досвіді пізнали жорстокі реалії «рускава міра», знову віддають голоси за кандидатів, політичні партії та сили із чіткою проросійською орієнтацією? Чому їх нічого не навчив гіркий досвід окупованого Донецька, який за шість років під російськими триколорами та прапорами «республіки» з великого всеукраїнського індустріального, бізнесового, наукового, культурного та спортивного центру перетворюється на депресивну територію і руїну? Як виборці могли забути, що чимало проросійських керівників органів місцевої влади чи промислових підприємств по цей бік лінії розмежування, які досі перебувають на посадах, мало не з обіймами зустрічали тут 2014-го «рускую вєсну» і перспективи згубної окупації?

А що Україна за цей час зробила «для нас»? Цим запитанням у відповідь найчастіше захищаються деякі жителі Донеччини, коли йдеться про вибори, а їм закидають проросійський вибір. Що ж, така споживацька позиція, що її підігріває російська пропаганда, вже звична. Однак доки певна частина місцевих людей тільки виглядає звідкілясь і чекає від когось позитивних зрушень, активні земляки поступово і крок за кроком змінюють Донеччину на краще.

Молоде покоління має імунітет проти російської пропаганди

Немає сумніву: стало очевидно, що окупація проросійськими незаконними збройними формуваннями частини Донбасу, на жаль, із тимчасової трансформувалась у значно довшу. Територія краю по цей бік лінії розмежування мала стати своєрідним полігоном успішних економічних, соціальних та гуманітарних проєктів. Іншими словами, з’явилася необхідність серйозних зрушень у всіх сферах життя, які б показали, що український Донбас — це успішний і перспективний регіон, а російський вибір і окупація — глухий кут, а то й дно.

Та легко запланувати, а значно важче це зробити. Особливо якщо врахувати, що на реалії краю всерйоз впливають ще й чотири вагомі чинники: два позитивні та інші. Серед останніх насамперед гібридна війна, яка досі триває на Донеччині й Луганщині, попри періодично оголошені перемир’я. Негативний вплив має кадрове питання, бо у керівних кабінетах органів місцевої влади населених пунктів, на підприємствах та в організаціях досі незмінно залишаються особи, які ніколи не приховували проросійської позиції.

У містах і селах української Донеччини за минулі роки значно побільшало людей, які перебралися сюди після окупації Донецька, Горлівки, Єнакієвого тощо. І парадокс у тому, що після початку жахіття з назвою «руская вєсна», тривалої гібридної війни і вимушеного переїзду чимало з них чомусь тримають образу не на справжніх окупантів їхніх міст, а на Україну. Тому, певна річ, активно працювати для розвитку української області вони навряд чи будуть.

Серед позитивних чинників — велика підтримка, яку Україні й зокрема Донбасу після початку гібридної війни надавали і надають міжнародні партнери. І доки російська пропаганда поширює нісенітниці про військові підрозділи афроамериканців чи НАТО на Донбасі й лякає воєнною агресією і підготовкою нападу на Донецьк, іноземні інвестиції працюють тут на покращення і розвиток мирного життя. Завдяки цій допомозі вдається відремонтувати, модернізувати чи збудувати нові лікарні, школи та інші інфраструктурні об’єкти тутешніх міст і сіл. Це стосується і ліквідації пошкоджень житлових будинків у населених пунктах, що потерпіли від обстрілів сусідів і «братів».

До позитивних моментів належить і кадровий потенціал. Поряд із згаданими персонами, які сприймають дійсність за лекалами російської пропаганди, з окупованих територій по цей бік лінії розмежування свого часу переїхало чимало представників молодого покоління, які зуміли напрацювати стійкий імунітет проти російської пропаганди.

Саме ці люди, відчувши себе українцями, стали гуртуватися, аби спільними зусиллями змінювати на краще сучасні реалії й наближати позитивне майбутнє. Завдяки їм на Донеччині істотно пожвавилося просвітницьке й культурне життя, активізувались акції та заходи для допомоги жителям так званої сірої зони. Вони без вагань розв’язують нагальні екологічні проблеми, яких ніколи не бракувало у промисловому краї. А ще взяли під свій контроль місцеву владу, до багатьох представників якої давно мали б виникнути запитання відповідних компетентних органів.

Позитивна діяльність молоді Донеччини стає відомою не тільки за межами прифронтової області, а й у всій Україні. Один з яскравих прикладів — діяльність переселенця з Горлівки Артура Агеєва, який недавно отримав почесне право представляти Україну на міжнародному рівні в ролі молодіжного делегата ООН у 2020—2021 роках.

У Слов’янську, де молодий активіст живе вже шість років, він працює проєктним менеджером з питань політичної парсипації та міжнародного розвитку в одній з німецьких неурядових організацій, займається екологічними проєктами та перспективами міжнародного обміну. Серед недавніх програм, якими переймається разом з однодумцями, — ретельний моніторинг водопостачання міста, оскільки тривалий час це велика проблема. Віднедавна молоді активісти долучилися до боротьби з наркотиками, а ще активно сприяють подальшому залученню до співпраці іноземних волонтерів.

«Наше бачення таке: потрібно створити різноманітні міжнародні можливості волонтерства, коли люди з європейських країн змогли б приїжджати в Донецьку та Луганську області ділитися професійним та особистим досвідом, розвивати спільний погляд на європейське майбутнє України, європейські цінності та зв’язки.

Разом зробімо Донеччину областю стартапів. А чому ні? Та спершу треба спитати людей. Бо це їхній край, і вони мають право вирішувати, яким буде його майбутнє. Я його бачу в напрямі євроатлантичної інтеграції, активній співпраці з європейськими партнерами», — каже Артем Агеєв.

«ВІЛЬна ХАта» аж ніяк не скраю

Позитивні зміни, які відбуваються на території Донецької області, і їх уже можна побачити, — відремонтовані чи збудовані нові об’єкти інфраструктури, — звичайно, дуже важливі. Та поряд із цим у регіоні, який окупанти прагнули перетворити на «Новоросію», давно напрошувався ще й своєрідний капітальний ремонт і відбудова свідомості чималої частини людей. На цьому напрямі активізувалися місцеві молоді патріоти, які насамперед стали шукати однодумців і об’єднуватися для подальшої спільної роботи.

Саме так 2014 року створили найпершу у прифронтовому краї молодіжну платформу «ВІЛЬна ХАта» (Вільха), яка діяла у Краматорську. Відтоді в нинішньому адміністративному центрі Донеччини успішно реалізують соціальні, освітні, культурні та інші проєкти. Крім концертів чи поетичних вечорів, проводять благодійні заходи, бізнестренінги, навчальні курси тощо.

За словами операційної менеджерки «ВІЛЬної ХАти» Катерини Качури, зміни Краматорська, які ініціювала молодь, важко не помітити.

«Будь-які процеси, що відбуваються в місті, навіть адміністративні — формування органів влади, наприклад молодіжної ради, — відбуваються з ініціативи молоді. Більшість соціальних підприємництв створюють представники молодшого покоління. Уже помітно, що наше місто розвивається, і молодь, напевно, докладає до цього найбільше зусиль», — розповідає вона.

Ще у тому 2014-му «Вільха» стала прикладом для ровесників з інших населених пунктів Донеччини. Відтоді в області вдалося створити і розбудувати широку мережу незалежних молодіжних центрів. Оскільки згодом, оцінивши перспективи руху європейського зразка, проєкт із відкриття таких осередків ініціювала Донецька обласна державна адміністрація. У межах програми «Гідна країна для гідних людей» запланували створити більш як 80 сучасних молодіжних центрів.

Такі наміри тоді підтверджувалися й істотним фінансуванням з обласного та міських бюджетів, а ще за підтримки Німецького фонду міжнародного співробітництва (GIZ) та UNICEF. І тому невдовзі за кількістю та ефективністю діяльності молодіжних центрів Донеччину небезпідставно визнано лідером цього перспективного руху.

Нині платформи, хаби чи коворкінги успішно розвиваються і працюють не тільки у великих містах, як «Теплиця» в Слов’янську, «Перспектива» в Бахмуті чи «ВІЛЬна ХАта» у Краматорську. Виникли схожі й у менших населених пунктах: «Смайлик» у селищі Очеретине Ясинуватського району, «Простір без обмежень» в Іллінівській ОТГ Костянтинівського, молодіжні центри в селищі Сартана чи селі Урзуф на півдні області.

Усі такі осередки, які стали неабияк популярними, сприяють формуванню в молоді краю національно-патріотичної свідомості, духовності, моралі й загальнолюдських цінностей.

До речі, на таку діяльність молодіжних центрів звертають увагу ровесники з окупованої території Донеччини, які неодноразово тут бували. Знайомлячись із програмами, заходами та клопотами, якими переймається місцева молодь, вони зізнаються, що відразу помічають разючу різницю між виключно мирними ініціативами юнаків по цей бік лінії розмежування та ненавистю й агресією, яку культивує «рускій мір» серед молодшого покоління на окупованій території.

Звичайно, на шляху до бажаних позитивних змін прифронтової Донеччини чимало об’єктивних перешкод. Наприклад, як і раніше, жителі краю досі перебувають під прицілом всюдисущої, нав’язливої та агресивної російської пропаганди, що завдає серйозної шкоди. Та напрацьований досвід і вже помітні зрушення у майже всіх сферах життя області дедалі частіше змушує згадувати поетичний рядок колись популярного поета: «Нам своє робить!» Доречною тут буде й народна приказка про караван, який продовжує ходу під лютий і несамовитий собачий гавкіт. Адже Донеччина навіть попри гібридну війну та проросійські настрої частини населення і певний опір змінюється, розвивається і рухається вперед до мирного життя і європейської співдружності. І кожен наступний крок у цьому напрямку дає змогу сподіватися, що дороги назад, до «рускава міра», вже не буде. Не може бути.

До речі. За підсумками опитування, яке торік провели учасники регіонального форуму «Розвиток Донеччини за участі молоді», 88,8% молоді готові долучитися до ініціатив ровесників, 74,8 знають про діяльність громадських організацій, які підтримують молодіжний рух, 64% мають намір організувати громадські ініціативи у своїх містах чи селищах.