«БЕЗБАР’ЄРНА УКРАЇНА»

На Одещині облаштовують транспорт  для людей з особливими потребами

На Одещині лише 7 із 26 районів мають автобуси, обладнані для перевезення інвалідів. 43 автобуси на понад 900 маршрутів — це, власне, небагато. Та значно більше, ніж нічого — вважає інвалід-візочник, голова громадської організації «Спортивний клуб інвалідів «Одеса-Баскет» Олег Прохоров: «З’явилися законодавчі акти та місцеві програми, транспорт закуповується і переобладнується». Відправною точкою цих процесів стала затверджена на 2009—2015 роки урядова програма «Безбар’єрна Україна». Переобладнання одного автобуса вартістю у 400 тис. грн додає до його ціни ще 100 тис.

Олег Прохоров мав нагоду бачити, як працює комітет з доступності у США. Там уже не лишилося об’єктів, які не обладнані з урахуванням потреб інвалідів. І процес уже йде, так би мовити, вглиб: навіть облаштовані за вимогами доступності точки переробляють так, аби цим людям було ще зручніше. Ми про таке можемо лише мріяти. Однак Олег Прохоров намагається зосередитися на позитиві і сказати «щось таке, що було б приємно тим, хто вклав у цю справу працю, аби вони й надалі щось робили».

Він передовсім має на увазі автоперевізників, а ще — профільних чиновників. Важіль, яким влада заохочує перевізників до такої нерентабельної для них справи — тендерні вимоги. «Одна з головних умов, — підкреслює заступник голови ОДА Петро Хлицов, — наявність автобусів для перевезення інвалідів». За 5 років, за планами обласної влади, на кожному з міжміських маршрутів має працювати хоча б один інвалідний автобус. Нині діє «гаряча лінія», де можна довідатися про режим роботи такого транспорту, або висловити зауваження.

«А ще у нас працює служба таксі, — каже директор «Овідіопольавтотрансу» Олександр Гордієвський, — можемо прийняти замовлення від інваліда і забрати його з дому».

Та Олександр Миколайович має визнати, що всі ці недешеві новації реально використовуються дуже мало:

— Я працював в Австрії. Там інвалідів на вулицях міста немало, — каже він, — і таке враження, що в них людей багато, а в нас їх немає.

Втім, справа в іншому. Наші інваліди не поспішають виходити на люди — і  через брак необхідних пристосувань, і через те, що часом вони морально не готові, що вже хоча б на окремих маршрутах можуть пересуватися в умовах, максимально наближених до їхніх потреб.

Пересування має бути без перешкод. Фото Івана ШЕВЧУКА

Олександр Гордієвський переконаний, що цей психологічний бар’єр зникатиме разом із появою нових пристосувань для інвалідів. Хоча нині те начиння, яким обладнані перші автобуси для інвалідів Одещини, не викликає захоплення навіть у водіїв. Кажуть, що обладнання китайське, неякісне, електричні підйомники часто ламаються.

Та Олег Прохоров, немов побоюючись злякати й цю ще не довершену удачу, вишукує плюси: «Є кнопка для людей з проблемами слуху, поручні для незрячих, а також обладнання для людей з порушенням опорно-рухового апарата»,— зауважує він, і додає, що перші кроки у створенні безбар’єрного простору можуть бути непомітними тільки для тих, хто ніколи і нічим не долучався до цієї справи.