Через ворожі обстріли рідні місця змушені покидати не тільки люди, а й сільськогосподарські тварини. Так до Полтави потрапили кількадесят  зааненських та альпійських кіз із племінного репродуктора «Святогірська коза», який розташований у селі Студенок Ізюмського району Харківської області. Це всього за десять кілометрів від міста Святогірськ на Донеччині.

Із чистого аркуша

Полтавці гостинно прийняли біженців, розмістили їх у колишній стайні хірурга Миколи Скліфосовського, реставрацією якої з весни 2021 року займався фахівець цієї справи Михайло Бережинський. Він на прохання волонтерів і допоміг з порятунком кіз, організував їхнє перевезення та поселення.

«Перевозили ми їх фурою, накидавши в неї тюків із соломою, аж дві доби. На той момент Ізюм уже було окуповано, і нам довелося їхати через Дніпропетровську область. Усі кози були кітними. Господарі просили нас вивезти ще й їхніх породистих коней, але в нас не було змоги.

Коли тварин привезли, у стайні ще не було вікон і дверей, їх довелося встановлювати в оперативному порядку. Поступово відремонтували й підлогу, видаливши бетон і замінивши його теплими природними матеріалами. Сутужно було з кормами. Ми їздили у фермерські господарства й закуповували корми. Потім люди дізналися про кіз і стали допомагати хто чим міг, приносили з дому сіно, солому, картоплю, буряки, зерно, капусту. Тепер більшість кіз уже окотилися, щодоби дають 70—80 літрів смачного без запаху молока, з якого роблять кілька сортів сиру», — розповів Михайло Бережинський.

Головний технолог з виготовлення сиру пані Таміла перелічує смаколики, які з козячого молока виходять майже ідеальні. Адигейський і рікотта — це м’які сири, які можна намащувати на хліб, додавати у креми. Смачними виходять моцарела і йогурт. За її словами, поки що вона виготовляє сири на домашній кухні, проте згодом виробництво перенесуть у спеціально обладнане приміщення, де будуть і сучасні сироварні, й інше необхідне обладнання. Такий цех уже зводять, адже на їхню продукцію є попит. І ось чому.

«Ми виробляємо повністю екологічно чисті сири, без додавання будь-яких штучних інгредієнтів. У нас адигейський виходить із сироваткою, бринза — із сичужним ферментом. Тобто з усього натурального», — пояснює пані Таміла.

Чимало людей купує тут молоко, бо воно має лікувальні властивості. Трохи продукції залишається нереалізованою, бо літо, люди пороз’їжджалися, тож домовляються з різними кафе і магазинами.

Оскільки на ринках Полтави аналогічної високоякісної молочної продукції достатньо, перші кроки на шляху становлення нового виробництва можна вважати вдалими.

Розвиток усупереч обставинам

Нещодавно козина череда, яка розквартирувалася у стайні Скліфосовського ще збільшилася за рахунок нубійських кіз, яких евакуювали сюди з Донеччини. Сталося це після того, як Михайло Бережинський розмістив в інтернеті оголошення, що шукає сироварів — сім’ю переселенців, які б принагідно і працювали на козячій фермі та доглядали її вухатих і хвостатих мешканців.

«А ми саме щойно прибули в Полтаву, тимчасово мешкали у школі №25 та шукали можливість вивезти наших кізочок з моєї малої батьківщини. Я зателефонувала Михайлові, він пообіцяв допомогти з вивезенням тварин і каже: «Ось і чудово, працюватимете в нас», — розповідає господиня нубійок пані Надія.

Вона вже повністю призвичаїлася до нових умов і нового життя в іншій області. Власники ферми її поважають і дослухаються до її порад та рекомендацій, адже вона не тільки козівниця з досвідом, а й розуміється на азах ветеринарії. Уперше пані Надія завела кіз у 2015 році, їхня сім’я тоді мешкала у селищі Верхньоторецьке. Уже рік тривала війна, треба було якось виживати. Спочатку у них було семеро звичайних тварин, із часом їхня кількість збільшилася. Нині у пані Надії 14 голів дорослих кіз, дев’ять з яких дояться, двоє цапів та семеро маленьких козенят. Очікує, що незабаром буде ще чотири окоти.

Її маленький бізнес розвивається всупереч обставинам і, мабуть, тому, що вона дуже любить своїх годувальниць. Пояснила мені, чим молоко кіз нубійської породи відрізняється від молока зааненських та альпійських кіз.

«Від зааненської молоко здебільшого питне, його приємно пити. Від альпійської його можна і пити, й сири з нього варити. Молоко моїх кізочок (вона їх величає тільки в пестливій формі) жирніше й щільніше, годиться переважно для вироблення сирів».

Надіїних улюблениць пасти і доїти допомагає дочка, решту череди доять доярки з місцевих. Але перерв у роботі в них із дочкою не буває, на робочому місці перебувають із ранку й до вечора. Якщо не випасають кіз, то чистять їх, напувають. На фермі робота є завжди.

Коли робота в радість

Хоч надворі літо, треба вже дбати про заготівлю грубих кормів на зиму. Бідкається, що корми тепер дуже дорогі, за тюк сіна просять більш як 100 гривень, а ще недавно торішнє високоякісне сіно коштувало вполовину дешевше. Якщо вчасно його не заготовити, під осінь воно ще здорожчає. Проте труднощів не боїться, головне, що те, чим вона займається, дає їй фізичне і моральне задоволення.

«Мої кізочки — це не тільки масло, молоко, сир, а й прогулянки, косіння трави мотокосою. Це корисно для здоров’я. Тому називаю їх фітнес-козами», — усміхається пані Надія і наголошує, що постійний контакт з улюбленицями їй у радість.

«Насолоджуюся козівництвом. Вийшла вранці з чашечкою чаю або кави, попила з ними, поспілкувалася, заодно їх оглянула, переконалася, що з ними все гаразд. Вони полізли до мене, я їх погладила. Тим часом якась нахабна мордочка попила з моєї чашки. Від цього отримуєш море емоцій. Потім їх доїш, молочко в холодильник слід поставити, увечері сирочки можна робити.

А йдеш на пасовище. Там природа, краса! Насолоджуєшся цією природою, кізочки ходять, траву, листочки щипають, які захочуть. Не те що у загоні. Наїлися вони, лежать у затінку і жують, а ти на них милуєшся».

Зауважу, не тільки пані Надія отримує насолоду від спілкування з козами. Часті гості на козофермі працівники розташованої за 400 метрів від неї бібліотеки-філії №11 Полтавської міської ЦБС. Як розповіла бібліотекарка Світлана Городинська, особливу насолоду їй дає спілкування з козенятами, серед яких є і кучеряві, й білі, й сірі та рябі: «Купа козенят — це казка. Вони такі позитивні, милі, добрі. Ми їм носимо травичку, вони так ніжно і обережно беруть її з рук. Отримуємо заряд позитиву величезний».

Але найбільше шанувальників козенят серед дітвори. Учителі школи №24 навіть організовують для тих, хто відвідує пришкільний літній табір, екскурсії на козину ферму. Пані Надія каже, що доводиться навіть контролювати, щоб вони не нагодували кіз чимось таким, від чого в них можуть з’явитися проблеми. Її страхи можна зрозуміти, на те вона й козина мама.