Господар Кремля Володимир Путін подав на розгляд російської держдуми анонсований законопроєкт про внесення поправок до Конституції РФ. Більшість цих поправок стосується внутрішньополітичних аспектів. Проте поправки до статті 79 закріпили в основному законі країни норму про нечинність норм міжнародного права у тих ситуаціях, коли вони суперечать національному законодавству і конституційному устрою РФ.

Діями в Україні Москва вже давно довела, що норми міжнародного права для неї неписані. То що ж означатимуть нові конституційні поправки для участі Росії в міжнародних судах? Чи зможе відтепер Кремль цілком правомірно ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини? (Нагадаю, що прихильники повернення Росії до ПАРЄ, яка проголосувала за безумовне повернення російської делегації в асамблею торік у червні, мотивували: мовляв, найстрашнішим насідком виключення РФ зі складу Ради Європи стане позбавлення мільйонів росіян права звертатися в ЄСПЛ). Із цими запитаннями «УК» звернувся до професора порівняльного конституційного права університету Верони (Італія) Франческо ПАЛЕРМО.

— Пане Палермо, наскільки поширена практика серед країн-членів Ради Європи внесення в Конституцію положення про те, що країна залишає за собою право вирішувати, дотримуватися чи ні норм міжнародних договорів залежно від того, чи відповідають вони нормам національного законодавства?

— У деяких європейських країнах (і східних, і західних) було винесено окремі судові рішення, які підтвердили верховенство національного права над міжнародним у деяких сферах. За приклад можна навести нещодавню постанову Конституційного суду Латвії щодо статусу Рамкової конвенції про захист національних меншин (Конституційний суд Латвії в рішенні вказав: рамкова конвенція передбачає, що будь-яка людина має право вивчати рідну мову. Однак в якому обсязі держава реалізує це право, не вказано, конвенція залишає країнам право вирішувати самим. — В. В.). У Німеччині вже кілька років існує прецедентне право, яке підтверджує теоретичну можливість перевірити те, як ЄСПЛ дотримується стандартів у галузі прав людини, встановлених Конституцією країни.

Також мені спадають на думку два подібні приклади, які поки що не втілено на законодавчому рівні. 2018-го у Швейцарії на голосування було винесено популярну ініціативу «Швейцарський закон вищий за іноземних суддів», спрямовану на запровадження аналогічного положення про превалювання національного законодавства. Але її не ухвалили.

У Великій Британії тривають дискусії про реформування Акта про права людини від 1998 року так, щоб надати британській владі ширші можливості ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини. Однак поки що таких положень у британську Конституцію внесено не було. Усім відомо, що останнім часом такі тенденції стають дедалі популярнішими, але поки що існують лише на словах.

— Чи можна вважати такі норми Конституції демократичними?

Професор порівняльного конституційного права університету Верони Франческо ПАЛЕРМО

— На жаль, аргументом на їхню користь слугує саме демократичність. Прихильники цієї ідеї стверджують, що лише національну владу країни було обрано легітимним демократичним шляхом, на відміну від міжнародних органів, які такими не є. Але це дуже вузьке й інструментально неправильне використання концепції демократії, оскільки тут застосовано демократичний дискурс для досягнення недемократичного результату.

— Що означає для співпраці країни з Європейським судом з прав людини внесення конституційної поправки стосовно того, що влада залишає за собою право вирішувати, які міжнародні договори виконувати, а які ні?

— Оскільки Росія залишається країною, громадяни якої подали найбільшу кількість скарг для розгляду в ЄСПЛ, то, очевидно, мета поправки полягає в тому, щоб щонайменше пом’якшити зобов’язання країни, які випливають з Європейської конвенції про захист прав людини.

— Чи може країна з такою статтею Конституції ефективно співпрацювати з ЄСПЛ?

— Її суть полягає не в тому, щоб скоротити співпрацю з ЄСПЛ. Мабуть, вона означає, що російська влада хоче залишити за собою вирішальне слово у кожному рішенні ЄСПЛ і мати повноваження анулювати, спростовувати або просто ігнорувати ті рішення суду, які вважатиме не сумісними з національним конституційним правом і баченням владної верхівки.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель