Як повідомило Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, у нас скоро з’явиться ще одна рослинницька продукція із захищеною назвою географічного походження — Мелітопольська черешня. Заявку на реєстрацію географічного зазначення походження товару подала Асоціація виробників мелітопольської черешні за сприяння проєкту технічної підтримки ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні».

Варто нагадати: рік тому тоді ще Мінагрополітики затвердило перелік із восьми продуктів, які можуть бути зареєстровані як географічні значення в ЄС та Україні. Окрім черешні, це й херсонський кавун, гуцульська овеча бринза, карпатський мед і чотири сорти українських вин.

Щодо черешні, то процедура реєстрації продукту наразі завершується, і наприкінці липня мелітопольська черешня стане світовим брендом. Чому саме вона?

Приблизно чверть черешні на українському ринку — родом з Мелітополя. Багато споживачів воліють купувати черешню саме звідти — за їхніми словами, вона найсолодша та найсмачніша. Товарознавці до цього додають: мелітопольська ягода має збалансований вміст цукру та кислоти, крупна, має привабливий вигляд, добре зберігається й на відміну від деяких інших, добре витримує транспортування. Науковці це пояснюють особливостями тамтешнього клімату та ґрунту.

Черешня на півдні України не є аборигеном, вона з’явилася тут порівняно недавно, у ХІХ столітті, але скоро прижилася. Сухі вітри та бідний піщаний ґрунт, мало придатний для вирощування інших культур, черешні припав до вподоби. А заодно фруктові насадження зупинили наступ пісків на околиці Мелітополя.

Проте зауважимо: такого сорту — мелітопольська черешня — насправді не існує, хай навіть на базарі вас у цьому запевнятимуть. Натомість понад 150 сортів української черешні виведено саме в регіоні Мелітополя, на берегах річки Молочна.

Для чого взагалі потрібні оці географічні бренди? Найперше, звісно, для кращої пізнаваності на ринках інших країн. Попри те, що експорт українських харчових продуктів до ЄС щороку зростає, європейський споживач поки що мало про них знає, особливо про брендові. А треба, щоб європеєць, заходячи до крамниці, одразу питав: «Джон (чи Поль, чи Ганс), що сьогодні маєш українського?». Жарт, певна річ, але бажано, щоб у ньому було якнайбільше правди…

І навпаки, відсутність географічних позначок у назвах продуктів перешкоджає їхньому доступу на зовнішні ринки. Це відчули на собі українські винороби — наразі експортується до ЄС не більш як десята частка їхньої продукції, хоча її якість часто не гірша, ніж у закордонної.

А всередині України використання географічних позначок сприятиме об’єднанню виробників, стандартизації та підвищенню якості їхньої продукції. Якщо, скажімо, фермери об’єдналися, щоб експортувати продукцію під єдиним брендом «Ніжинські огірки», то тут уже не проходять аргументи, що у Петра огірки трохи гірші, а у Миколи — дещо кращі. У всіх мають бути однаково добрі, щоб сформувати експортну партію під єдиним брендом.

В Україні ширше розповсюдження географічних брендів сприятиме розвитку аграрного туризму як серед співвітчизників, так і з-поміж іноземних гостей. Скажімо, на Одещині вже реалізовують пілотний проєкт «Дороги вина та смаку», започаткований ще Мінагрополітики спільно з уже згаданим проєктом ЄС. Проєкт полягає у впровадженні системи гастрономічних маршрутів на сільських територіях області.

Варто також згадати, що виноградники Одещини зазвичай розташовані поруч з морем, так що два види дозвілля можна з успіхом поєднувати. Але ж і Мелітополь так само біля моря, тож і тут можна вигадати щось подібне — морський відпочинок з черешнями може бути не гірший, ніж із вином.

Крім того, зауважимо: у самій лише Європі географічних поміток понад три з половиною тисячі. У грудні 2019-го зареєстрували перший український продукт з географічною позначкою — гуцульську овечу бринзу. Черешня і кавун — на черзі.

І остання ложка дьогтю у нашій діжці меду (карпатського чи ні) — роботі з географічними значеннями в Україні дуже заважає застаріле законодавство у царині інтелектуальної власності ще 1999 року. У 2018 році було ухвалено в першому читанні законопроєкт про законодавчі зміни у цій царині, але до другого читання все якось руки не доходять.