Ще кілька років тому горіхівництво не дуже цікавило наших підприємців, адже вирощування горіхових дерев займало 8—10 років, а це чималі фінансові ризики. Поки що основні обсяги плодів селяни й досі збирають на подвір’ях. Однак і цього вистачає, щоб Україна посідала третє місце у світі з експорту волоських горіхів після Китаю та США. Проте ситуація змінюється — розвивається промислова складова галузі. Нині, за даними Держкомстату, в Україні посаджено 21 тисячу гектарів горіхових садів, з них уже майже половина — це промислові насадження. Одна з проблем українських горіхівників — нестача високоякісного садивного матеріалу, який би зміг вистояти за будь-яких погодних примх. Тому чимало аграріїв звертають увагу на фундук. Зокрема, щеплений на ведмежий горіх, він добре пристосовується до сухого спекотного літа, яке часто спостерігається в Україні останніми роками. До того ж, як стверджують фермери, інтенсивний фундуковий сад із залученням новітніх технологій зможе дати прибуток навіть на невеликій ділянці.

Фото надав автор

Коли попит перевищує пропозицію

Брати Вадим та Андрій Рекуни із села Чубівки Черкаського району, своєрідних північних воріт Холодного Яру, вже не перший рік займаються горіхівництвом. Цьогоріч вони запропонували проєкт «Вирощування та реалізація саджанців фундука та саджанців фундука, щепленого на ведмежому горісі». Здобувши перемогу в конкурсі грантів «Село. Кроки до розвитку», на одержані кошти побудували теплицю з полікарбонату для зеленого живцювання і придбали причіпний оприскувач. У планах — розширятися та масштабуватися, адже такий бізнес економічно вигідніший на великих площах.

Вирощуванням волоських горіхів та фундука брати захопилися всерйоз, починали з невеликих площ. Зрозумівши перспективність галузі, взялися за справу в широких масштабах. Звісно, все у садівництві, як і в рослинництві загалом, починається із сорту. Нині в Україні з’явилися гарні сорти традиційної вітчизняної селекції — Придніпровської дослідної станції Інституту садівництва НААН. Проте є чимало нових скороплідних сортів. 

Дехто з горіхівників фахово займається селекцією, серед них Іван Юкало (підприємство «Деметра») та інші. Мета цих ентузіастів — вдосконалити сорти й дати всім охочим високоякісний садивний матеріал. В українському реєстрі сортів, придатних для розмноження, половина найменувань — української селекції. Фермери добирають для своїх плантацій ті рослини, які зазвичай добре ростуть у певній місцевості. 

Нині горіхівництво розвивається швидкими темпами. Цьому сприяє державна програма підтримки вирощування горіхів, яка діє вже кілька років. Це дає змогу аграріям купувати сертифікований садивний матеріал високих селекційних категорій та компенсувати з держбюджету до 80% вартості саджанців. Садівникам став би у великій пригоді, зауважують вони, типовий проєкт такого саду, що розробили фахівці. 

Однак найбільше охочих придбати саджанці горіха, за словами Андрія, серед тих сільських жителів, які планують вирощувати його на невеликих площах: «Спостерігаємо перевищення попиту над пропозицією серед власників приватних присадибних ділянок — аграрії охоче купують по 10—20 горіхів. Це роблять ті, хто хоче мати швидкий результат. Тому наша увага нині зосереджена саме на тих сортах і технологіях, які підійдуть таким покупцям, а не на промислових масштабах. З огляду на це особливу увагу звернули на фундук. Щороку відвідуємо підприємства, де вирощують волоський горіх та фундук, тож бачимо переваги кожної з культур. Кілька разів були на підприємстві «Батьків сад», його керівник Ігор Сибенко, один із найпрогресивніших фундуківників в Україні, розробляє селекцію і має навіть власні сорти акорн і панський, вписані в держреєстр України. Нині там працюють над так званою хорватською технологією — фундук на шпалері». 

Вигідне вкладення

Технологія цікава у плані інтенсифікації насаджень, пояснює Андрій. Умовно два гектари — малі та середні площі класичного горіхового саду — не  дадуть великого прибутку, це економічно не цікаво. Основні витрати ентузіаст змушений буде робити для сушіння, калібрування, системи поливу. Не кажучи вже про те, що потрібно буде закласти сад, виготовити проєкт, закупити саджанці. А розглядаючи варіант саду з використанням фундука на шпалері чи прищепленого на ведмежий горіх, можемо одержати більший економічний ефект навіть на невеликій площі. Адже інтенсивність насаджень фундука на гектар за схемою 3,5 (ширина міжрядь) на 1 м (відстань у ряді) вища — до 3,5 тисячі дерев на гектар. А ще ведмежий горіх забезпечує гарну посухостійкість та витривалість — це справді чудова підщепа для фундука. Саме в цьому напрямі й розвивають власний бізнес.

Зрозуміло, обидва брати — постійно в пошуку, в навчанні. Вадим — агроном за освітою, закінчив два столичні виші. Андрій — маркетолог, а друга освіта — проєктний менеджмент. П’ять років вони поєднують зусилля в аграрній галузі. Крім горіхів, мають 20 соток голландських сортів спаржі — посадили їх на пробу. Уже одержали три врожаї й навіть продавали вирощене у столичний та місцеві ресторани. Культура потребує швидкої реалізації, тож місцевий ринок підходить якнайкраще. Якщо цим займатись як бізнесом — під спаржею має бути щонайменше 3—5 гектарів. З погляду економіки, як і з горіхом: що більша площа, то на вищий прибуток можна розраховувати.

Горіх потребує сильного, але нечастого поливу. Можна навіть раз на два-три тижні, але досить рясно, радять брати. Тому встановили поливні системи. А ще це дерево потребує захисту (обробляють бактерицидними та іншими препаратами) й підживлення. 

…Плюс значна економічна доцільність

Сказати, що брати Рекуни дуже люблять свої горіхові сади, — не сказати нічого. Спостерігав, з якою турботою вони обстежують кожну рослину, слідкують за рівнем її розвитку та здоров’ям, оберігають від бур’янів, підживлюють. Нерідко це наполеглива інтенсивна фізична праця. Але на втому ніколи не скаржаться. І яке ж задоволення осяває їхні обличчя, коли йдуть рівними міжряддями вже дорослих насаджень, на яких дозріває врожай!

Та й горіхи всій їхній родині до смаку. Споживання плодів зростає, як свідчить статистика, і в Україні. А нині попит на цей корисний продукт навіть трохи випереджає пропозицію — це світовий тренд. До того ж Україна має всі підстави стати повноцінною горіховою державою, адже фактично вся її територія сприятлива для вирощування горіхоплідних. Вони невибагливі до якості ґрунтів. Тим часом за кліматичними умовами тільки 7—10% земної кулі придатні для вирощування горіхів. 

А ліщину, яку ще називають горіховим королем, Андрій і Вадим переконані, нині недооцінюють. У стародавніх китайських рукописах стверджують: один із п’яти святих видів їжі, якими бог обдарував людство, — це ліщинові горіхи. Спалювання їх на вівтарях божеств нібито давало служителям культу здатність яснобачення. Давньогрецький лікар Діоскорид (I століття н. е.) використовував горіхи для лікування різних хвороб від звичайного нежитю й до облисіння. Вергілій прославляв ліщину, стверджуючи, що її шанують більше, ніж виноград, мирт і навіть лавр. Здавна люди помітили, що горіхи — їжа корисна для розуму. За вмістом калію і фосфору фундуку немає рівних. Усі частини рослини: пагони, листя, коріння, пилок, плюска (обгортка плодів), шкаралупа і ядро — лікарська сировина.

Виробництво фундука економічно вигідне. Цінна міцна деревина йде на виготовлення меблів. А в Європі шкаралупу й шапочки фундука переробляють на пелети, які мають високий коефіцієнт горіння завдяки олії, певний її відсоток містять і ці частини рослини.