Здоровою хоче бути кожна людина. А батьки бажають насамперед здоров’я дітям. І кладуть синові чи доньці на тарілку лише корисне, намагаються забезпечити їх вітамінами, як кажуть, ладні й небо прихилити. Однак більшість часу дитина проводить без батьків, а тому буває, чіпляються до неї нежить, кашель чи температура. І відпрошується вкотре мати з роботи після тривожного дзвінка вихователя або вчителя, летить додому, щоб огорнути турботою хворого.

Лікарі завжди просять батьків не займатися самолікуванням дітей, а одразу звертатися по професійну допомогу. Адже нинішні віруси дуже підступні й можуть спричиняти ускладнення, які лікують у стаціонарі. А це не лише фінансові витрати, а ще гірше, як на мене, — додаткове навантаження на дитячу незміцнілу психіку. Бо деякі діти бояться навіть аналізу крові, не кажу вже про серйозніші медичні процедури, як-от уколи чи крапельниці.

Скільки себе пам’ятаю, наша сільська медична амбулаторія працювала з 8 до 13. Після повідомлення вихователя чи вчителя, що в дитини піднялася температура, я не завжди могла доїхати з роботи і встигнути того самого дня на прийом до педіатра. Тому доводилося чекати наступного і просто збивати температуру. Але віднедавна робота нашої амбулаторії для пацієнтів змінилася на краще. Сімейні лікарі — а їх два — тепер приймають пацієнтів з 8 до 18. Щоправда, за графіком парних та непарних днів: тобто хтось до обіду, хтось після, а потім навпаки.

Фактично лікарі так само працюють по півдня, але потрапити на прийом можна й увечері. І не біда, що підписано декларації з певним лікарем. На щастя, наші не відмовлять в огляді.

Коли розказала про такі, може, й незначні, але потрібні зміни знайомим, що живуть у селі Хрещате Чернігівської області, вони ошелешили: «А в нас амбулаторію зачинили на місяць! До речі, й торік так було. Аж двічі». Виявилося, що так заощаджують на заробітних платах медичного персоналу.

Але щоб зрозуміти масштаби економії, скажу, що амбулаторія в селі Хрещате зовсім не схожа на ту, що в селищі міського типу Калинівка Київської області, де живу. У нас амбулаторія — це двоповерхове приміщення із сучасним ремонтом, де крім сімейних лікарів, працюють стоматологи, можна здати аналізи. А персонал хрещатецької амбулаторії, яка розмістилася у двох кімнатах, — лікар та медсестра, яка паралельно виконує обов’язки аптекаря. Аптека ж — це вузенька шафа зі скляними дверима в одній із кімнат. Ліків небагато, і найнеобхідніших препаратів протягом місяця, коли зачинено амбулаторію, селяни не можуть купити.

Добре, коли дорослі діти мають змогу закупити ліки деінде. А що робити бездітним? Або тим, хто працює в селі, майже не виїжджаючи, серед яких і сім’ї з малими дітьми. На щастя, лікарка на період призупинення роботи амбулаторії на велосипеді виїжджає на виклики. Не кидає односельців сам на сам із вірусами, бактеріями. Хоч ліки доводиться шукати самостійно.

А село Хрещате досить велике. Тут понад 800 жителів. Діти підростають, є школа, щоправда, напівпорожня. Працює ферма, але всім роботи не вистачає. І останніми роками дедалі більше селян подаються до навколишніх населених пунктів, столиці. Деякі їдуть заробляти в Польщу. Щоправда, й у село приїжджають нові жителі. Але сім’ї з дітьми віддають перевагу селам, де є садочок.

Уся надія селян на те, що вдалим буде об’єднання сіл у територіальну громаду. Людям на зборах уже розповідали нюанси різних варіантів об’єднання. Є серед них і будівництво садочка, і капітальний ремонт доріг разом з організацією автобусного маршруту — зручного не для перевізника, а насамперед для пасажирів. Залишилося не помилитися з вибором і власним голосом допомогти селу не зачахнути. Головне, щоб хрещатенців укотре не нагодували обіцянками-цяцянками, адже тоді амбулаторія, як і школа, назавжди зачинять двері.