Про інформаційну безпеку України говорять з першого дня російської інтервенції. Тоді з’ясувалося, що у нас немає стратегії інформаційної політики, а український інформаційний простір повністю відкритий для ураження. Про цю проблему багато дискутують і в професійному середовищі, і в суспільстві. Що вдалося зробити через п’ять місяців бойових дій та які виклики ігнорують досі — фахівці обговорювали під час роботи круглого столу «Російська інтервенція: як забезпечити інформаційну безпеку держави?»

«Потрібна доктрина інформаційної безпеки»

Дмитро ТИМЧУК,
керівник Центру
військово-політичних

досліджень:

— Починаючи з 2008 року наш інформаційний простір виявився вразливим та ідеально сприятливим для інформаційної інтервенції Росії. Існують об’єктивні сприятливі умови для впливу російського медіа-простору на інформаційне поле України. Зокрема, актуальність одних і тих самих регіональних проблем, відсутність мовного бар’єру. Додам про інформаційну п’яту колону — проросійські ЗМІ, що працюють в Україні. Навіть через п’ять місяців після початку інтервенції так і не напрацьовано механізм їх нейтралізації.

Дуже сприяло перетворенню українських мас-медіа на ретранслятори російської пропаганди те, що в Україні відсутні єдині державні інформаційні механізми, а ті структури, що існують, виявилися не готовими до роботи в надзвичайних умовах.

Потрібно пам’ятати елементарну істину: суспільство сприймає ту інтерпретацію події, котру подають першою. Сторона, яка запізнюється, завжди залишається в програшній позиції, бо вимушена оборонятися.

Щодо оперативного інформування, то відповідний механізм у штабі АТО створили лише у квітні, проте на початок серпня його так і не довели до кінця. Провисає питання акредитації журналістів у зоні конфлікту та забезпечення роботи акредитованих журналістів.

Важко далося формування суспільної думки на Заході. Звісно, непросто протистояти потужній машині російської пропаганди, в яку для роботи в західному інформпросторі Кремль роками вливав колосальні кошти. У нас про телеканал для мовлення на іноземну

аудиторію почали говорити лише через п’ять місяців після початку вторгнення, та й то його перспективи абсолютно розпливчасті.

Фактично перелом у західній суспільній думці відбувся лише в результаті трагедії зі збитим Боїнгом-777, тоді як в ідеалі це мало би стати не результатом катастрофи, а плодом зусиль відповідних українських держструктур.

Особливою проблемою в зоні бойових дій стало проведення військами інформаційно-психологічних операцій з метою впливу як на противника, так і на місцеве населення. Українські військові мають подібний досвід роботи в зонах конфліктів (зокрема в Іраку). Проте пропозиції щодо технічного оснащення, які виробили наші фахівці на основі цього досвіду, також проігнорували.

Необхідно розробити й ухвалити новий стратегічний документ — Доктрину інформаційної безпеки України. Координаційним органом у її реалізації має стати структурний підрозділ РНБО, котрий очолюватиме профільний заступник секретаря Ради нацбезпеки.

У зовнішньому та внутрішньому інформаційному просторі варто забезпечити державну підтримку проукраїнських медіа-ресурсів, котрі формують суспільну думку, передовсім у проблемних регіонах. В ідеалі там мають діяти регіональні програми з формування суспільної думки.

«Чому за всі проблеми в зоні АТО мусять відповідати Збройні сили?»

Юрій ПОВХ,
радник міністра оборони:

— У чому полягає проблема з акредитацією журналістів у зоні АТО? Вона є, списки від АТЦ передають у прес-центр. Там, до речі, багато нюансів. Наприклад, деякі неукраїнські журналісти возять із собою асистентів з російськими паспортами. На блокпостах постійно виникають проблеми, котрі змушені розв’язувати офіцери.

Щодо інформування населення: нині ЗСУ та Міноборони повністю вибудували ланцюг доставки друкованої продукції в зону АТО. На черзі — питання про створення газети для місцевого населення. Але зазначу, що склалася хибна тенденція, коли за всі проблеми в зоні АТО чомусь мають відповідати Збройні сили. У нас є інші державні установи, які також повинні долучатися до цього.

Із перших днів у зоні АТО діють знімальні групи центральної телерадіостудії Міноборони. Перші кадри всіх зіткнень зняли наші військові журналісти й оператори. Нині, на щастя, ми не маємо втрат: один поранений, кілька контужених. Проте зіткнулися з такою проблемою: зняти можна, передати — питання. Невдовзі отримаємо додаткове обладнання, котре дасть змогу миттєво передавати цю інформацію для подальшого поширення. Крім того, нині вже закуплено комбат-камери. Це зробили, взаємодіючи з СБУ, аби не було просочення інформації, тож обіцяємо найближчим часом якіснішу картинку бойових дій. Інформацію одночасно викладаємо в YouТube та через файлообмінники передаємо центральним телеканалам.

До речі, коли ми зробили спробу написати бодай елементарні правила поведінки журналістів у зоні бойових дій, то вислухали на свою адресу так багато зауважень, що вирішили поки що до цього питання не повертатися. Хоча дивно, що журналісти міжнародних агенцій, приїжджаючи в Ірак, Афганістан, чітко дотримуються вимог цих польових правил. Наприклад, командир має дати команду не знімати, може не взяти з собою журналіста, якщо його фізична кондиція не дає змоги виконувати завдання підрозділу, тощо.

«Психологічна війна оперує емоціями»

Олександр ЛЕОНОВ,
виконавчий директор Центру
прикладних політичних
досліджень «Пента»

— Останніми роками відбувалося руйнування системи національної безпеки як інституту. Зокрема й РНБО — як структури, яка має займатися стратегічним плануванням, ситуаційним аналізом.

Добре, що з обранням Президента почалися певні зміни: створено єдиний інформаційний центр, сформовано нові структури, налагоджено взаємодію зі ЗМІ.

Гібридна війна торкається кількох напрямів: інформаційна, психологічна, дипломатична. Нині ми бачимо, що Україні вдалося не тільки перехопити ініціативу на дипломатичному рівні, а й нав’язувати свій порядок денний.

Щодо інформаційної складової, то є певні проблеми, але їх поступово розв’язують. Зокрема, вже підготовлено перший випуск газети для людей у визволених районах.

Психологічна війна оперує емоціями. І тут ми часто можемо грати на користь супротивника. Коли відбувся розпад коаліції, міністри виходили з апокаліптичними заявами щодо майбутнього, народні депутати поширювали чутки, вичитані у Фейсбуці. Тож вони транслювали емоції, які негативно впливали на ситуацію в країні. Потрібно розуміти: все, що ми говоримо, можуть використати проти нас.

Що необхідно зробити. Нині всі кроки, які робить держава, спричинені необхідністю відбудувати зруйновану систему національної безпеки. Це намагаються зробити буквально в умовах бойових дій, причому за допомогою тих інструментів, які маємо нині.

Серед найважливіших проблем те, що більшість нашого інструментарію спрямована на рефлексію. Фактично ми реагуємо на дії супротивника. Наприклад, у нас є такий інструментарій, як уведення надзвичайного стану. Довкола цього точиться багато суперечок. Але очевидно, що його запровадження швидше може загнати в мінус, бо несе чимало проблем, зокрема й для ведення АТО.

Нині стоїть завдання перетворити РНБО на аналітичний центр. Ця структура має займатися стратегічним плануванням, очолити реформування силових структур, системи національної безпеки.

Також ідеться про взаємодію з активістами, волонтерами, які утворюють власні мережі, і вони сприяють розв’язанню завдань, на які неповороткість держави не дає змоги швидко реагувати.

Україні слід чітко проаналізувати перебіг гібридної війни, яку веде Росія, й внести відповідні зміни, ухвалити нову концепцію інформаційної безпеки. Вона має базуватися на нових знаннях.

«Сприйняття України значною мірою ситуативне»

Сергій ТОЛСТОВ,
директор Інституту

політичного аналізу
і міжнародних досліджень:

— Сприйняття України значною мірою ситуативне, випадкове й складається з п’яти-шести основних блоків. По-перше, топ-новини, як їх подають основні агенції. По-друге, заяви політиків у своїх країнах серйозно впливають на позицію тамтешньої суспільної думки. По-третє, основний потік новин у ЗМІ, котрий стосується України. Четверте — інформаційні зусилля української дипломатії. П’яте — інформаційні ресурси України, зокрема й іномовлення та англомовний ресурс інформагенцій. Окрім того, ефективність української контрпропаганди та аналіз тих інформаційних приводів, з яких складається потік інформації стосовно України.

Наприклад, поведінка української влади після аварії Боїнга була унікальною з точки зору того, що Адміністрація Президента не зробила жодної помилки. З точки зору сприйняття Заходу все було зроблено швидко й гладенько. Раніше в аналогічних ситуаціях практично жодного разу наша влада не діяла так оперативно і настільки відповідно до очікувань західної спільноти. Проте чимало інформаційних приводів, на які українські структури   жодним чином не реагують.

Були певні зусилля створити деякі ініціативи при уряді, приміром «Україна відома», покликані займатися підтримкою зовнішнього іміджу, але нині ці проекти завмерли. 

Матеріали підготувала Тетяна МОІСЕЄВА «Урядовий кур’єр»