Висновку, з якого розпочав розмову, мимоволі дійшов, проїхавши після Великодніх свят майже півтори тисячі кілометрів територією п’яти областей.

«Знайома дорога — ближня дорога». Десятиліття водійської практики давно переконали  у справедливості цього неписаного закону. Це зайвий раз підтвердило і нещодавнє покарання бездоріжжям екіпажу нашого позашляховика за ігнорування цього прислів’я. Експеримент з вибором незнайомого маршруту, коли необачно поклались на «зелену дорогу», яку рекомендував нам один із сайтів, що надає «унікальний сервіс моніторингу стану доріг і прокладає маршрут кращими шляхами», виявився невдалим. Тішило єдине виправдання: хотілося спресувати час на неблизьку дорогу до святих для кожного з нас місць — могил рідних і близьких, похованих на Придніпров’ї.

Т-0432 запам’ятається надовго

Автодорога з таким номером, відповідно до постанови Кабміну України №712 від 16 вересня 2015 р., належить до територіальних. Її загальна довжина 104,2 км. Вона з’єднує селище Божедарівка (колишній Щорськ) із містом Нікополь теж Дніпропетровської області. До цього «автобану» ми доїхали через Миронівку і Смілу добре відомою і більш-менш пристойною нині трасою Н-1 Київ — Знам’янка.  За класифікацією вона має статус національної автомобільної дороги.

Попереду, приблизно за кілометр від Божедарівки, наш шлях перетинала теж національна дорога Н-11 Дніпро — Кривий Ріг — Миколаїв, якою ми у попередні роки не раз добиралися до свого нинішнього місця призначення — Нікополя. Звернувши, як завжди, на регіональну  дорогу Р-73, на 70-му кілометрі прекрасної в ці дні  національної автотраси Н-08 Дніпро — Запоріжжя.  Але і Н-11, і Р-73, застерігають  водії на порталі «Автострада», «добиті до ручки», «можна залишитися без коліс».

Тож недовго вагаючись, довірилися комп’ютерному навігатору і звернули на «зелену» дорогу Т-0432. Це була наша велика помилка. Уже через кілька хвилин суворий жіночий голос з цього електронного творіння застеріг: «Будьте уважні, через кілька метрів яма!»

В’ячеслав, який був за кермом, не встиг навіть пригальмувати, як праве переднє колесо влетіло у глибоку вибоїну. Добре, що ми щойно набирали швидкість, виїжджаючи на цей випробувальний полігон. А безпристрасний жіночий голос з іноземним акцентом монотонно продовжував: «Тримайтеся лівого боку, через 100 метрів — ремонт дороги». Але жодного ремонту не було, а було те, що чекало на нас і далі, протягом майже 80 кілометрів, — повне бездоріжжя з великими ділянками асфальтового полотна, які теж потребували пильної уваги водія. Гучність навігатора довелося вимкнути — починав просто дратувати.

Про що він нас попередив би перед селом Гуляйполе, не відомо. Бо цю дорогу державного значення нам перекрила суцільна металева конструкція — шлагбаум з додатковими огороджувальними елементами з боків. (Не плутайте цей населений пункт, де на колишньому місцевому конезаводі купця Давида Пчолкіна вирощували популярних у всій Європі рисаків, з нинішнім райцентром Гуляйполе — батьківщиною батька Нестора Махна у сусідній Запорізькій області). Що ж до монолітної перешкоди без жодних попереджувальних знаків, то її довелося об’їжджати вуличками з ґрунтовим покриттям, щоб за селом потрапити на ще гіршу ділянку дороги Т-0432 в бік 100-тисячного Нікополя — міста металургів. Останніми роками воно фактично відрізане від цивілізованого світу повним бездоріжжям, як і це Гуляйполе.

Інфраструктурні та пов’язані з ними соціальні проблеми жителів 12 населених пунктів, підпорядкованих Гуляйпільській сільській раді, сільський голова Роман Шмалій коротко виклав у зверненні від 22 березня цього року до голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Валентина Резніченка, голови Криничанської райдержадміністрації Олега Гапіча та «начальника служби автомобільних доріг у Дніпропетровській області»: «Гуляйпільська сільська рада просить Вашої допомоги та сприяння в ремонті дороги державного значення Т-0432, яка проходить по території сільської ради. Дорога потребує капітального ремонту, так як не ремонтувалась протягом 20 років. Також потребують ремонту дорожні мости через річку Базавлук у селі Малософіївка та в селі Гуляйполе».

Копію цього листа Роман Шмалій надіслав і «Урядовому кур’єру». На моє запитання «І яка ж реакція з області та району на ваше звернення?» Роман Іванович відповів: «Чергові обіцянки. Ви самі бачили реальний стан цієї дороги, розбитої транзитним транспортом. А що ми можемо зробити з нашим бюджетом 5 мільйонів, коли у Дніпра та Києва першочергове — міжнародні та національні автомагістралі. Спасибі, що надали 30 мільйонів гривень на розчищення річки Базавлук».

«Дороги локальні, а користуються ними всі»

У цій фразі, на якій акцентував у нашій розмові Гуляйпільський сільський голова, прихована так звана проблема конфлікту інтересів, яка дедалі загострюватиметься і вже сьогодні потребує спільного пошуку компромісних рішень. Річ у тім, що всі 123 105 км доріг місцевого значення, які з 1 січня 2018-го в межах децентралізації передають на баланс областей і до відповідальності місцевої влади, мають статус автомобільних доріг загального користування. Більшість з них транзитні, проходять через населені пункти. Навіть ті 46 985 км доріг міжнародного і національного значення, за які тепер відповідає Укравтодор, мають незначний відсоток об’їзних маршрутів. Тому вже не дивуємося телесюжетам із селищ, через які пролягає, приміром, міжнародний автобан Київ — Чоп, коли їх жителі час від часу перекривають рух живим ланцюгом, вимагаючи будівництва відповідних пішохідних переходів, суворого обмеження швидкості. Жителі дніпропетровського Гуляйполя, як бачимо, пішли на більш радикальний крок, перекриваючи рух через центр села, — просто поставили велику металеву конструкцію поперек розбитої вщент дороги Т-0432. Наскільки таке рішення законне — питання інше.

Ще один нюанс, який випливає з цієї досить неординарної ситуації. Згадана дорога проходить чотирма районами Дніпропетровської області й десятками населених пунктів. Цей регіон з початком децентралізації — лідер серед областей України за приростом місцевих бюджетів. Протягом січня — квітня цього року його бюджет, за даними Геннадія Зубка, віце-прем’єр-міністра — міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ, становив майже 1,4 мільярда гривень. А взагалі за цей період доходи всіх місцевих бюджетів України зросли до 69,2 мільярда. Приріст надходжень — 23%.  «Коштів на місцеві дороги зараз у 4—5 разів більше, ніж було в 2017 році», — зауважив Славомір Новак, голова Укравтодору. Тобто немалі гроші в регіонах, у структур органів місцевого самоврядування з’явилися. Інша річ — як їх використовують і чи бажає місцева влада вкладати гроші, скажімо, в те, що можна, якщо добре попросити у Києва, відремонтувати або побудувати за кошти державних субвенцій. І який має бути механізм компенсації — дотацій місцевим бюджетам за руйнування  60—80-тонними фурами  доріг територіального значення? Зокрема у населених пунктах.

На такі роздуми наштовхнула розмова з Кобеляцьким міським головою Олександром Копилцем. Цей населений пункт, у якому я бував десятки разів, у концентрованому вигляді поєднав усі проблеми, які доводиться розв’язувати владі міст і сіл України, через які проходять великі автомобільні транзитні потоки. А батьківщина Миколи Касьяна, знаменитого народного лікаря-костоправа, чиїм ім’ям названо центральну вулицю міста, розташована на дорозі національного значення Н-31 Дніпро — Царичанка — Решетилівка. Це один з найкоротших шляхів, яким можна добратися з Києва до Запоріжжя і Мелітополя. Його і обирають насамперед далекобійники, водії багатотонних КрАЗів, «Вольво» та МАНів, що сотнями вдень і вночі перетинають Кобеляки.

«Вони розбивають остаточно наші міські дороги», — казав з болем Олександр Олександрович. В одному з листів до обласного керівництва він просить надати хоч 10 мільйонів гривень на капітальний ремонт доріг у Кобеляках. Їх протяжність 135 км, але «лише 30% має асфальтове покриття, яке в даний час перебуває в аварійному стані. Решта доріг міста, що не мають асфальтового і твердого покриття, — у ямах та вибоїнах».

Багато років місцева влада порушує питання перед Полтавою та Києвом про будівництво об’їзної дороги. Свого часу колишній керівник Кобеляцького району Микола Слінько показував мені навіть місце, звідки таку дорогу планували починати. Але щоразу якісь важливіші питання відкладали це будівництво. Сума коштів, які щорічно закопували протягом десятиліть у ямковий та капітальний ремонти, вже, певне, перевищила  вартість цього нереалізованого проекту. Нині жителі Кобеляк з острахом чекають на завершення будівництва шляхопроводу та дворівневої розв’язки за 15 км від міста — на перетині трас Полтава — Кременчук та Решетилівка — Дніпро.  Фахівці вважають, що після здачі в експлуатацію цього стратегічно важливого державного об’єкта (попередньою вартістю майже 800 мільйонів гривень) потік транзитного  транспорту з міжнародної траси М-03/Е-40 Київ — Полтава — Харків на Дніпро через Решетилівку — Кобеляки збільшиться мінімум на 15—25%.

Фото з архіву редакції

Тепер уся надія на дорожній фонд

Із 1 січня 2018 року в країні нарешті почав працювати Державний дорожній фонд. Це добра новина. «Уперше, — зазначив Володимир Омелян, міністр інфраструктури, — автодорожня галузь отримає гарантоване державне фінансування. У цьому році це майже 33 мільярди гривень плюс окреме додаткове фінансування деяких ключових магістралей, більш як 14 мільярдів гривень». На 123 тисяч км доріг місцевого значення, які передають на баланс та в безпосередню відповідальність органів місцевого самоврядування, передбачено 35% коштів, що надходитимуть у дорожній фонд. Цього року області отримають з нього понад 11 мільярдів гривень, за іншими напрямами бюджетного фінансування, переконаний Володимир Омелян, ця цифра буде істотно вищою. «В умовах децентралізації доріг, поширення стандартів прозорості на дороги місцевого значення важливий крок — довіра громадян та бізнесу. Для нас дуже важливо, щоб ці дороги будували, а ці кошти не лежали на рахунках».

А щоб посилити відповідальність місцевої влади за вдале і своєчасне використання грошей з дорожнього фонду, міністр має намір ініціювати перед урядом та Верховною Радою створення дієвого механізму, який стимулює. «У разі невикористання протягом двох років коштів, отриманих для децентралізації на обласному рівні, вони повертаються в дорожній фонд».

Як бачимо, МІУ зробило висновок з досить резонансного кроку Світового банку, який восени 2016-го активно обговорювали всі засоби масової інформації. СБ прийняв рішення вилучити близько 220 мільйонів доларів із кредитного портфеля Укравтодору, «оскільки вони не рухаються достатньо швидко, обтяжуючи Україну економічно і не звільняючи місця для підтримки нових проектів». На ремонт доріг, наприклад, півтора року тому було спрямовано не більш як 10% цільової міжнародної допомоги. За висновками представників Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку та інших міжнародних фінансових структур, «нездатність України освоїти надані їй кошти — глобальна проблема, з якою стикаються всі її основні кредитори. Гнучкості у прийнятті рішень владі бракує, а переговори, як правило, закінчуються переконаннями народних депутатів у тому, що необхідні зміни не вплинуть на їхні бізнес-інтереси». Детальніше про нестримне бажання народних депутатів і державних чиновників заробити й на міжнародних кредитах, що призвело до згортання багатьох інвестиційних проектів, «Урядовий кур’єр» розповідав у матеріалі «Висока ціна десяти відсотків» (20 грудня 2016 р.).

Щорічно сільське населення країни скорочується на 147 тисяч осіб. Відповідно зменшується і кількість сіл. За даними Агропорталу, за останні 27 років з мапи України зникло 468 сіл, тобто в середньому 18 сіл щорічно. Тож актуальність відродження українського села надто гостра. Децентралізація, створення об’єднаних територіальних громад та  відповідних умов для стрімкого зростання доходів місцевих бюджетів мають, за задумом, сприяти цьому процесу. Цього року, за словами Президента країни Петра Порошенка, «вже більш як 50% зведеного бюджету України становитимуть кошти місцевих бюджетів. А це і дороги, і школи, і дитячі садки, і освітлені вулиці».

Головне, щоб ці вельми значні кошти, яких на селі ніколи не мали, ефективно і прозоро працювали, щоб уже найближчим часом люди побачили зміни на краще. Добитися цього можливо лише за умов, про які розповідав мені днями без посилання на нього давній знайомий — колишній голова сільської ради: віддаючи нині органам місцевого самоврядування, ОТГ величезні ресурси, необмежені повноваження і можливості, центральній владі треба посилити державний контроль. На всіх рівнях. «Щоб наші депутати не переросли в  більш корумпованих та самовпевнених князьків, щоб тут не пустили коріння нові «куратори» та «смотрящіє».

Це було сказано в контексті розмови про десятки мільярдів гривень, що місяцями зберігаються в банках на депозитних рахунках багатьох органів місцевого самоврядування, а дороги в селах розбиті, дитячих садочків бракує, вулиці не мають ні освітлення, ні тротуарів. Геннадій Зубко, певно, дуже близький до істини, зауваживши  з цього приводу в інтерв’ю Укрінформу: «Таке враження, що місцеві органи влади акумулюють кошти на передвиборчий період, аби потім за рік зробити все обіцяне».

А може, все робиться для того, щоб місцеве населення не мало змоги оцінити всі переваги децентралізації та інших реформ? Адже в такому разі опозиційним, проросійським силам цих недавніх регіонів так званого червоного пояса легше маніпулювати свідомістю потенційного електорату, а чималі спроби дискредитувати київську владу, добитися реваншу стануть менш ілюзорними.

Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ — Миронівка — Олександрія — Божедарівка — Нікополь