Село Петропавлівка на Черкащині в колишньому Городищенському районі зустрічає подорожніх досить респектабельними будинками, сучасними парканами. Але якщо придивитися, є серед них і покинуті та зарослі бур’янами подвір’я. У давнину поселення називалося Трисагами. За однією з версій, тому, що у трьох напрямках сучасних Вербівки, В’язівки й Валяви буяли зеленню заливні луки, біля яких і селилися люди, маючи випаси для худоби. Місцеві розповідають, що ще пів століття тому тримали в селі стільки корів, що навіть сварилися: не там, мовляв, свою корову припнув. Однак нині, кажуть, і молока ніде купити, позаростали луки ясенками, лопухами й кропивою.

Чому така ситуація? Молоко дешеве, а затрати чималі. І другу причину називають: людей у Петропавлівці вже небагато лишилося. А чи потрібна пенсіонерам корова з усіма клопотами? Та й чи під силу її доглядати?

Заготовляють сіно всією сім’єю

Місцевий 55-річний фермер Петро Остапенко про власну ферму став замислюватися тоді, коли розвалився місцевий цукрозавод, де він працював. Уже скоро буде 30 років, як потроху займається обраною справою. Спочатку тримав свиней, а коли відчув, що це не вигідно, — перепрофілювався. Відтоді вирощує корів.

«Рахуйте самі: щоб вигодувати, потрібно багато зерна, на кожну голову — цілу тонну, — пояснює Петро Миколайович. — Нині її вартість 7 тисяч гривень». Заробити на свинях, яких теж утримує фермер, — проблема: закуповують по 35 гривень за кілограм ваги. Рогатою худобою займатися трохи фінансово легше — можна заготовляти сіно. Придбав Остапенко косарку, прес-підбирач, який тюки пресує, старенький трактор. У господарстві сім дорослих корів (п’ять тільні) та ще десяток — молодняк.

Позаторік уперше отримав допомогу на своє фермерство — виграв у конкурсі від МХП «Село: кроки до розвитку» грант на 50 тисяч гривень. Проєкт називався «Виробництво та реалізація молока на сімейній мініфермі». Придбали на ці кошти апарат для охолодження молока, який поки що стоїть без діла — молока ще замало, щоб його використовувати.

За освітою Петро Миколайович фрезерувальник, дружина доярка. З допомогою планшета на дозвіллі шукає в інтернеті ідеї для розвитку фермерського господарства. «Фермер в Україні, — каже він, — професія особлива. Тут потрібні не тільки мужність, а й певний гарт, який давав би змогу переборювати матеріальні труднощі, підтримував морально. Отож багато важить сімейна атмосфера. Сіно заготовляємо разом із дітьми. У нас син і дві дочки, зяті допомагають, навіть онуки. Щоправда, дивлячись на нашу нелегку щоденну працю, діти із села повтікали. Нині живуть у Каневі, Городищі й Шполі. Але якщо треба, приїжджають, допомагають».

Кошти, виграні в конкурсі, вселили фермерській сім’ї надію на розвиток їхнього господарства. Петро Миколайович попри всі труднощі виношує ідею збільшити поголів’я корів. Чекають народження п’яти телят. Очевидно, і придбаний за грантові кошти охолоджувач молока влітку пригодиться.

Фермер Петро Остапенко покладає великі надії на переробку молока, яку планує налагодити за підтримки держави. Фото надав автор

Позмагаємося…

Для ферми із 40 голів великої рогатої худоби та на устаткування для перероблення молока свого часу обіцяли фермерові 300 тисяч із районного бюджету та ще 700 тисяч — з обласного. Про обіцянку допомоги від держави фермери прочитали в газеті. Прем’єр-міністром тоді був Володимир Гройсман.

«Отож узяли ми газету та й поїхали з нею в районне сільгоспуправління шукати обіцяну допомогу, — розповів Петро Остапенко. — Але там дали зрозуміти, що розрекламованої дотації нам ніяк не отримати. Познайомилися з економістом сільгоспуправління, яка й підказала, як діяти. Вона навіть допомогла скласти бізнес-план».

Як виявилося, є проблема із сінокосами, притаманна багатьом селам. Дружині фермера дозволили орендувати сінокіс. Але він уже заріс деревами й кущами — косити незручно. А переорати його не можна — такі буцімто правила.

«По телевізору чув, що нібито сінокіс можна зорати, не змінюючи цільового призначення землі. Але ж нам цього ніхто не дозволяє. Свого часу, коли ця земля належала колгоспу, її орали. Сінокіс тепер узяли в оренду на дружину. Оскільки підприємство оформив як юридичну особу, тепер можу отримувати землю тільки через аукціон, а якщо грошей немає, то нічого не буде. Якби ж оформився як ФОП, то на допомогу навіть претендувати не міг би. А юридичній особі її обіцяли».

Але за всі роки самостійного господарювання, розповідає фермер, жодної допомоги так і не отримали. Чотири рази були в Черкасах, в обласному управлінні, де гарно все обіцяли, як і в районі. Але нині вже й району немає. А той чиновник, що обіцяв, пішов на пенсію. Разом з районами ліквідували й програми підтримки. Тепер, каже, можливо, доведеться все починати спочатку: обходити кабінети чиновників, збирати документи. Якщо вистачить терпіння й витримки.

«Позмагаємося з чиновниками ще трохи, — невесело усміхається фермер. — Та найголовніше, що ніхто в селі не знає, чи передбачено ще ту допомогу, чи чинна відповідна програма. Тим фермерам, які спробували добитися, відмовили».

Хочеш кредит — покажи прибуток

Пробували і з банками порозумітися. Нині рекламують різні кредити для бізнесу — під відсотки від трьох до семи, тож і Петро Остапенко спробував одержати таку послугу. Та й тут спіткала невдача: у банку вимагали показати дохід.

«А як можемо це показати? На переробний завод молока не здаємо, реалізовуємо його на ринку. А щоб на молокозавод здавати — промислові заготівельники хочуть принаймні 200 літрів на добу. Для цього, за нашими підрахунками, треба мати ще 20 корів з огляду на те, що дояться вони не постійно».

Одним з виходів у цій ситуації міг би стати обслуговуючий сільгоспкооператив, яких уже чимало на Черкащині. Він би допоміг вийти на прийнятний для молокозаводів обсяг виробництва молока. Однак таку можливість Петро Остапенко відкидає. Каже, що ні з ким кооперуватися. На його думку, це як дві господині на кухні: у таких об’єднаннях домовлятися досить важко, адже все наперед не прорахуєш.

«Краще матиму лише 20 корів, та вони всі будуть моїми, знатиму, скільки сьогодні надоїв і скільки моїх грошей, скільки треба солярки, яку заллю у свій трактор, і буду впевнений, що ніхто її звідти не візьме. У кооперативі кожен собі на умі. А так на своїх паях самі хазяйнуємо, ще 10 гектарів орендуємо, 16 гектарів — сінокіс. Коли писали бізнес-план, зрозуміли, що у фермерстві можна покладатися лише на власні сили».

Її величність переробка

Торік улітку посередники купували літр молока за 4,5 гривні. Нині — по 6 гривень. Із такими розрахунками продавати вигідніше не молоко, а… сіно. Із сусіднього сироробного комбінату до подвір’я фермера гості заїжджають періодично. Питають, як справи, чи наростив дійне стадо. А ціни пропонують теж не дуже привабливі — близько 12 гривень за літр. Тут доречно згадати, скільки за літр молока правлять у магазині.

«Переробку плануємо налагодити самі, але чи вистачить нам часу — не знаємо. Далі мріємо укладати угоди з магазинами й побачити на прилавках власну продукцію в гарній упаковці. У бізнес-плані писали, що й сироварню маємо намір облаштувати. Для цього придбали два сусідні дворища, є деякі споруди, щось можемо добудувати. Звичайно, для такого обсягу робіт знадобиться наймати працівників. Планували дати роботу односельцям. Жартували тоді з дружиною: краватки, мовляв, понадягаємо і за процесом споглядатимемо. А якщо серйозно, жоден фермер, навіть найнявши працівників, без роботи не залишиться».

Дружина фермера варить сир для себе. Пробували виготовляти на продаж, купували закваски, однак люди не беруть, бо занадто дорого обходиться: кілограм коштує майже 200 гривень. Але ж, каже господиня, дешевше не виходить, адже використовують для виробництва цільне молоко. Тому поки що на продаж ідуть звичайний сир, сметана й молоко.

Семеро внуків Петра Миколайовича люблять і сир, і сметану, й молоко. Та чи захоче хтось із них продовжувати його справу, фермер сумнівається.

Смак самостійного господарювання

Незабаром Петро Остапенко планує ще раз завітати до чиновників, аби дізнатися про можливі програми підтримки. Торік у новоствореній територіальній громаді лише обрали голову, тепер проводять набір фахівців на посади у відповідних відділах.

«Хочемо поїхати до нашого нового голови й послухати, що він нам скаже. У соцмережі прочитали, що влада планує надавати допомогу до 30 тисяч гривень на корову, якщо їх більш як п’ять. До приватних фондів, які фінансують фермерство, також поки що не вдається добитися. На заявку в одному з таких одержали відмову. Інвестиційний проєкт з розвитку сімейних молочних ферм, третій раунд якого розпочався недавно, вкладає кошти поки що тільки в кількох західноукраїнських областях. Проте є надія, що проєкт «Сімейні молочні ферми», який підтримали уряди Швеції, Канади та Фонд розвитку ООН, буде продовжено в інших регіонах України».

Попри труднощі й розчарування, сім’я Остапенків сповнена надій і реальних планів.

«У жодному разі фермерство не залишимо, — каже Петро Миколайович. — Хай там як, а ми господарі на своїй землі. Відчувши смак самостійної праці, бачачи результати зробленого, хочемо добиватися більшого. Плануємо оновити та реконструювати тваринницькі приміщення, придбати сучасне устаткування, зокрема встановити новий молокопровід, збільшити стадо». Сім’я фермера обома руками підтримує намір, який недавно оприлюднив Президент України, розробити програму розвитку АПК, пов’язану з малими фермерськими господарствами та їхньою підтримкою.