Нещодавно в Сумах зустрівся з колегою, з яким свого часу працював в одній з місцевих редакцій. Після виходу на пенсію відразу ж виїхав до Ізраїлю, хоч передбачливо залишив квартиру, за якою доглядають сусіди і до якої він раз-двічі на рік навідується. Розговорилися про се про те, а потім зайшли до одного з овочевих магазинів у центрі міста, бо обом треба було купити цитрусових на святковий стіл. Колега швиденько виокремив на одному з прилавків доволі залежалі банани, на яких красувався цінник із пристойною цифрою. «В ізраїльському місті, де живу, такі банани віддали б першому-ліпшому покупцеві безплатно, — сказав він. — А тут перегниють, викинуть на смітник, однак не поступляться». Спершу подумав, що співрозмовник перебільшує. Однак вийшовши з магазину, він деталізував сказане. У багатьох закордонних магазинах (це, до речі, стосується не тільки Землі Обітованої) практикують погодинне зниження ціни на овочі й продукти, що швидко псуються. Наприклад банани. Ранкової пори вони особливо дорогі, бо свіжі, щойно завезені. В обідній і післяобідній час потроху дешевшають, а надвечір ціна  мінімальна. Як правило, після 20—21-ї години банани чи інші овочі або городину, що втрачають товарний вигляд, викладають на прилавки, щоб охочі забирали безплатно, а після закриття магазину всі залишки виносять у ящиках на вулицю і залишають для перехожих.

Як резюмував колега, він ловить ці години, бо така щедрість не скрізь і постійно, але його родина часто має благодійні овочі — хай не першої свіжості, але цілком придатні до вживання. Днями згадалися залежалі банани, бо на очі трапилась інтернетна  новина про те, що на одному зі смітників Києва місцеві мешканці виявили купу… тюльпанових букетів — свіжих, акуратно запакованих у целофан. Не треба довго думати, звідки вони взялися, адже 8 березня ніхто не скасував, так само як і чоловічих прагнень дарувати цього дня улюбленим жінкам квіти. Та, вочевидь, хтось із продавців не розрахував купівельної чи якоїсь іншої спроможності сильної половини людства. І кілька сотень кольорових тюльпанів опинились у сміттєвому баку. Тож і почали міркувати-обурюватись очевидці: невже власник квітів настільки скупий, що пошкодував віддати їх першим-ліпшим перехожим? І чи збіднів би він від цього, адже все одно букети пропали? 

І кияни, і відвідувачі сайту були одностайними: ні, не збіднів би, а навпаки, став би багатшим від того, що подарував квіти незнайомим людям (звісно ж, насамперед жінкам, дівчатам, бабусям, які б гідно оцінили вияв такої весняної уваги). Але сталося так, як сталося, і від того залишився якщо не осад, то якась внутрішня прикрість від скнарості незнайомого продавця. А водночас і запитання: чому у вітчизняній торгівлі майже не практикують такого здешевлення товарів, а якщо і роблять це, то нечасто? Тобто і самі не гам, й іншим не віддають.

У моїх Сумах є кілька магазинів, де поступово уцінюють ті чи ті продукти і насамперед хлібобулочні вироби. Щоправда, роблять це здебільшого тоді, коли батон, хлібина чи булочка настільки черстві, що… Та навіть і їх удвічі-втричі дешевші купують старенькі, щоб вдома розігріти, розмочити, заощадивши якусь копійку. Тільки чомусь виникає запитання: може у нас черстві не хліб чи батон, а щось інше? Може…