Нині в Бельгії проживає понад чотири тисячі українців. Більшість із них у містах Монс, Шарлеруа, Генк, Льєж, Антверпен, Брюссель. Українська спільнота у цій країні існує понад сторіччя. Її формували шість поколінь українців, які принесли в Бельгію чотири хвилі еміграції.

Товариство українців у Бельгії — одна з найстаріших українських організацій у цій країні. У 1945 році наші співвітчизники заснували її, щоб допомагати краянам, які після Другої світової переїхали до Бельгії з Німеччини, куди їх вивозили на примусові роботи.

Ігор Хохоляк очолює товариство з 2014 року. Народжений у Бельгії, він вільно володіє українською мовою. «Ми говорили в родині лише українською, коли я трирічним сам вийшов на вулицю, то здивувався: якою мовою то люди розмовляють? А то була французька», — з усмішкою розповів він у розмові з кореспондентом «УК».

Про те, чим живе сьогодні товариство і чи змінилося ставлення бельгійців до України за останні п’ять років, читайте в інтерв’ю з Ігорем ХОХОЛЯКОМ.

Голова Товариства українців у Бельгії Ігор ХОХОЛЯК: «Жоден бельгійський університет не має кафедри з вивчення української мови». Фото з мережі Фейсбук

— Ігоре, які завдання та цілі ставить собі на сьогодні Товариство українців у Бельгії?

— Це питання гостро постало перед нами після 2014 року. Бо саме тоді українські громадські організації в Бельгії почали рости як гриби після дощу. І нам треба було усвідомити й переосмислити свою мету. Тоді ми зрозуміли, що наша додана вартість полягає в тому, що ми як організація, котра працює у цій країні з 1945 року, можемо думати як бельгійці і добре знаємо їхній менталітет. Можемо як культурні перекладачі допомогти Україні ефективніше передати свій меседж бельгійцям.

Головна сфера діяльності товариства — культура. Наприклад, проект «Поговорімо», в межах якого в нашому приміщенні громада має змогу спілкуватися з цікавими українськими гостями. Недавно це були письменники Оксана Забужко, Богдан Коломійчук, Андрій Курков та Сергій Жадан.

Один з головних наших проектів, за яким працюємо четвертий рік поспіль, — «Українська весна». Його розпочато 2016-го за ініціативою «Артхаус Трафік» із Києва. Спочатку це був фестиваль українського кіно Ukraine on film, а цього року додали до нього музичний і літературний вимір. Хочемо розвивати цю ідею та подолати труднощі, з якими зіткнулися цьогоріч.

Або наприклад невдовзі брюссельська книгарня Passa Porta проводитиме міжнародний літературний фестиваль. Переглянувши його програму, побачив у ній презентацію літературно-віртуальної інсталяції українсько-голландської письменниці Лізи Віда про життя села на сході України (йдеться про село Розсипне у Донецькій області, над яким російські військові збили літак рейсу МН17. — Авт.). Ліза Віда написала для цієї інсталяції монолог місцевої бабці, через який глядачі дізнаються про повсякденне життя на окупованому Донбасі.

Потребуємо контактів із такими митцями, збираємося їх розвивати. І взагалі працюватимемо над розширенням діалогу з бельгійськими культурними установами та пресою.

— А бельгійських журналістів цікавить українська тематика?

— У бельгійських журналістів бракує ресурсів і часу, тому вони рідко глибоко цікавляться українською тематикою. Газети передруковують одні й ті самі тексти, а розвідувальної журналістики майже не існує. Тому зацікавити місцевих журналістів — праця нелегка.

— Як змінилося життя української громади в Бельгії після 2014 року? Чи об’єднали її драматичні події, що відбулися в Україні?

— Таке було, але тимчасово. Пригадую, як тоді відбулися збори у приміщення нашого товариства, де висували багато суттєвих ініціатив. Проте легко щось починати й ініціювати, а складно продовжувати. Наше товариство існує вже понад 70 років, ми привчені працювати організовано і системно. Нові організації, створені людьми, які порівняно недавно приїхали з України, не зовсім чітко заявляють про свою мету. Але наше товариство відкрите і готове допомагати всім, хто запропонує цікавий проект.

— А як оцінюєте діяльність Українського інституту, до завдань якого належить представлення української культури у світі та формування іміджу України за кордоном?

— Український інститут також має представити чітку стратегію. Якщо ми заговорили про культуру, то наведу такий приклад. Чи знають про українськомовних письменників у Бельгії? Ні. Чому? Бо немає якісних перекладів їхніх творів французькою чи нідерландською мовами. Чому? Бо жоден бельгійський університет не має кафедри з вивчення української мови. Для порівняння: російську мову тут вивчають у п’яти чи шести вишах. Бельгійських перекладачів з української просто немає. А гарний переклад з іноземної може зробити лише людина, для якої мова, якою перекладає твір, рідна.

— Чи почали бельгійці за останні п’ять років більше цікавитися Україною?

— У 2014-му про події в Україні тут говорили, бо про них писали у стрічках новин. Проте нині все, що відбувається в Україні, — це лише якийсь фоновий шум. Люди сконцентровані на власному житті й своїх проблемах. Якоюсь мірою це природно. Тепер вони знають про Україну те, що подає російська пропаганда.

Якось говорив з одним знайомим, і він мені каже: «В Україні фашисти». Питаю: «Де ти таке чув?» На що він відповідає, що про це розповідає Russia Today.

Колись у готельному номері я натрапив на Russia Today і ще й подумав, що вони такі дурниці розповідають, що їх навряд чи хтось дивиться. Але ви будете здивовані, скільки людей у Бельгії, особливо з лівими поглядами, це телебачення дивляться й вважають об’єктивним. Щоправда, Україна у відповідь створила UA Today. Але в Бельгії цього каналу ніхто не знає. Звичайно, у Росії є гроші, але крім них, вона має стратегію, знає, що і як хоче робити, на яку аудиторію вплинути.

— Чи стежите за передвиборчою кампанією в Україні?

— Здалека, бо я не дуже її розумію, особливо таку кількість кандидатів. Щиро кажучи, не заздрю українцям і радий, що мені не треба голосувати, бо не знаю, за кого віддав би свій голос.

— А вас як людину, якій Україна близька і небайдужа, не лякає, що в разі перемоги якогось із кандидатів країна може зупинити свій євроінтеграційний шлях?

— Така загроза існує, і мене це справді турбує. Бо у 2014 році я побачив людей і країну, заради яких варто щось робити. Нинішні вибори вирішальні, бо можуть усе змінити, і не обов’язково у ліпший бік.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ХОХОЛЯК.  Народився у Бельгії. За фахом менеджер ІТ-проектів і експерт з управління ризиками. З 2014 року — голова Товариства українців у Бельгії.

Сфера інтересів: музика, література, мистецтво ХХ століття.