Перлина української вищої освіти та духовності Національний університет «Острозька академія» розпочинає ювілейний 25-й навчальний рік. А на моїй пам’яті — 1994-й, коли указом першого Президента нашого земляка Леоніда Кравчука було створено вищий Острозький колегіум. То був початок великої й благородної справи відродження в незалежній Україні славнозвісної академії ХVІ століття. Перший у Східній Європі вищий навчальний заклад — Острозька слов’яно-греко-латинська академія тоді гримів на весь світ.
А світ сучасний наново дізнався про «Острозьку академію», яка, наче Фенікс із попелу, постала на руїнах монастиря капуцинів. І золотими літерами вписала свій неповторний рядок у новітню історію України.
Із незмінним від її першого каменя ректором доктором психологічних наук Героєм України Ігорем ПАСІЧНИКОМ говоримо про пройдений шлях та перспективи.
— Пане ректоре, пригадую, скільки тоді було скептиків: мовляв, яка там академія у провінції? Та дуже швидко від них не залишилося каменя на камені.
— Усі, кому пропонували, тоді відмовлялися від ректорства: ніхто не хотів іти в буквальному розумінні на порожнє місце. Мене ж умовив тодішній віцепрем’єр-міністр академік Микола Жулинський, теж, до речі, наш земляк, великий друг академії. Уже за кілька років нам повернули історичну назву «Острозька академія», а в 2000-му ми отримали статус Національного університету.
Гадаю, стрімкий поступ стався тому, що ми одразу заклали у філософію нашого розвитку християнську мораль. А ще до нас, без жодного перебільшення, виявився прихильним Господь. До речі, в цьому поступі нас постійно підтримував «УК», надаючи інформаційний супровід.
— Пригадую, в одному з інтерв’ю ми з вами говорили про створення єдиного освітнього простору, в який дитина приходила б 5-6-річною, а залишала б його дипломованим фахівцем. Вдається?
— Про безперервну освіту говорить кожен міністр. Але жоден, на жаль, не втілив її в життя. У просторі безперервного навчання дитина має перебувати від сімейного виховання, згодом дошкільного, шкільного, вишівського. А в Україні, хоч як парадоксально це звучить, варто виховувати ще й дорослих. Це особливо важливо на етапі формування життєвих цінностей. Бо немає жодної країни (хіба що африканські), яку так інтенсивно, як нині Україну, залишає молодь. Ось вам і наслідок того, що в нас немає безперервної освіти.
Частково ідею реалізуємо ми: відкрили нову спеціальність «початкова освіта». Це поєднання найкращих практик світової освіти з українською класикою виховання дітей. В академії з’явиться експериментальна школа-лабораторія, де діти навчатимуться з шести років. А вчитимуть їх студенти з тієї-таки початкової освіти. Ось і побачимо, чи ефективні наші методики викладання. У перспективі малі острожани зможуть стати нашими студентами, згодом — магістрантами і вийти звідси докторами наук. А чом би й ні?
— Так само багато чуємо й про реформу вищої школи. Який ваш професійний погляд на це?
— Слово «реформа» передбачає насамперед зміну ідеологічної складової. Поки що цього не бачу. Навчальні плани та програми мають бути пронизані важливим терміном «патріотизм», особливо коли Україну щодня знекровлює війна. Тому й називаю це радше змінами в освіті, часто спорадичними. Їх варто починати із середньої школи, переходити до вищої, а не навпаки. Адже нинішній абітурієнт загалом не готовий до університетської сходинки. Школа, на жаль, ніяк не відійде від радянської спадщини, хоч як парадоксально це звучить. Нову українську школу орієнтують на фінську систему освіти. На мою думку, це правильний напрям.
А ось ЗНО, крім позитиву — подолання корупційної складової під час вступу — має й негатив. Воно часто базується на вгадуванні правильних відповідей. Приміром, у скандинавських країнах абітурієнт може подавати або атестат, або сертифікат ЗНО. Чому б нам не запозичити такий алгоритм? Натомість незалежне оцінювання актуальне серед випускників вишів: щоб робити висновки про доцільність функціонування того чи того університету.
— Ігорю Демидовичу, чи можлива повноцінна автономія університетів у бідній країні?
— Нині автономія здебільшого існує лише на папері. Насправді це передусім можливість розпоряджатися власними коштами. На жаль, навіть щоб здати в оренду власні приміщення, університету потрібні дозволи Фонду держмайна, Міністерства освіти. А відповідальність за університет несе ректор, якому просто треба більше довіряти!
У бідній країні є університети, які процвітають у буквальному розумінні слова. Адже беруть високу плату за контрактну форму навчання, деякі навіть вищу, ніж європейські.
— Цього року Острозька академія, яку справедливо називають українським Оксфордом, має третій показник за середнім балом вступу на бакалаврат серед класичних університетів. А чи відчуваєте проблеми зі студентами? Яка допомога держави потрібна?
— Не відчуваємо серйозних проблем зі студентами. Але природно, що кількість абітурієнтів та відповідно студентів зменшилася насамперед через демографічну ситуацію. Допомога ж від держави, як на мене, потрібна в тому, щоб зацікавити молодих талановитих викладачів залишатися в Острозі. Тому академія мала б отримати від держави особливий статус. Судіть самі. За 25 років фактично без фінансової державної підтримки в маленькому містечку ми стали університетом, з яким вважають за честь укладати угоди про співпрацю найвідоміші вищі навчальні заклади світу. Наші студенти отримують подвійні дипломи Острозької академії та закордонних вишів, з якими співпрацюємо: Носамбрійського університету (Великобританія), Варшавського (Польща), університету Бейра Інтеріор (Португалія), Стокгольмського (Швеція), університету Ренн-2 (Франція), Болонського (Італія) та інших. Відновлюємо обмінні програми з Канадою, які призупинили через війну. Виграли наукові проєкти Євросоюзу. Викладачі постійно стажуються у провідних наукових закладах світу. Тобто ми дуже активні на міжнародному рівні. До речі, Острозька академія входить до європейської асоціації університетів.
А в національному контексті вважаю досягненням відкриття двох нових спеціальностей: «Національна безпека» та «Громадське здоров’я». Ще готуємо фахівців з інженерії програмного забезпечення, адже це професія майбутнього. Відповідно до Закону «Про освіту» багато працюємо над редизайном університетських навчальних програм і робочих планів. Студент має не просто приходити на заняття, конспектувати й відтворювати знан ня задля оцінки, а в університетських стінах формувати вміння із професійної компетентності. У нас саме такі підходи, тому наших випускників залюбки беруть на роботу.
— Справді, не раз чула позитивні відгуки роботодавців: випускник Острозької академії, кажуть вони, — не лише фахівець, а й український інтелігент нового покоління. Він знає кілька іноземних мов, з ним можна поговорити і про музику, й про літературу, він ревний християнин. Розумію, що ви досягли головної мети. А хто допомагав у цьому?
— Передусім два наших президенти Леонід Кравчук і Леонід Кучма. Леонід Кучма видав п’ять указів щодо відродження й розвитку Острозької академії. Завдячую тодішньому голові обл держадміністрації та обласної ради Романові Василишину, який і тепер наш покровитель і щирий друг, його наступникові на посаді голови обл держадміністрації Миколі Сороці, колишньому Львівському міському голові Любомирові Буняку, підприємцеві Миколі Степурку. Знайшлося багато меценатів, які підтримали Острозьку академію. Хочу окремо згадати подружжя Віталія й Олени Гайдуків, які подарували нашому університету оригінал Острозької Біблії, мецената з Канади Ераста Гуцуляка (на жаль, він уже відійшов за вічну межу) і загалом нашим друзям із діаспори — представникам Фонду відродження Острозької академії на чолі з професором Мироном Куропасем (Чикаго), панству Бондаруків, Тамарі Денисенко та іншим. Окрема вдячність першим викладачам і співробітникам, без самовідданості яких не було б академії. Ми починали з кількох комп’ютерів і тисячі примірників книжок у нашій бібліотеці. Та це не стало перепоною для перших студентів, серед яких уже щонайменше десять докторів наук, а ще — успішні менеджери, бізнесмени. Звісно, вони теж підтримують альма-матер.
— Академія встановила вже 10 рекордів України і навіть рекорд Гіннесса. Усі вони унікальні, як-от безперервне читання невмирущого Тараса Шевченка чи молитви «Отче наш» різними мовами. Що далі?
— До 25-річчя йдемо на новий рекорд Гіннесса. Але поки що збережу інтригу — самі побачите, що це буде, на початку навчального року.
— Звідки берете невичерпне натхнення, яке дивовижно передається всім, хто працює поруч із вами?
— Натхнення дає рідна академія, студенти, викладачі, моя сім’я. Коли на твоїх очах відроджується слава Острога, це також надихає. А коли бачиш, що люди тобі довіряють, то просто не маєш права їх у чомусь зрадити. Вірю, що наше місто й академія як його окраса відроджуються не випадково.
Наш заклад — потужне джерело духовності для людей з усього світу: тут вони отримують імпульси творчості й добра, на якому і тримається світ. Не було б добра — не було б, вочевидь, і нас самих. Пишаюся тим, що в мене така місія на рідній землі.
— 25-й навчальний рік розпочнеться з урочистого відкриття нового надсучасного навчального корпусу. Як вам це вдалося в доволі непростий час?
— Було складно: залучали інвестиції від меценатів, спецкошти, але, на жаль, не державні. Лише торік вдалося отримати 70 мільйонів державного фінансування. До речі, цього року ми виграли грант Українського культурного фонду на підтримку та промоцію 25-річного ювілею Острозької академії як правонаступника першого вищого навчального закладу Східної Європи.
— Знаю, що академію відвідували всі українські президенти, надихаючись її особливою аурою. Володимир Зеленський ще не встиг побувати?
— Очікуємо, що нашу роботу приїде оцінити та підтримати чинний Президент. На мою думку, той, хто стає Президентом України, має взяти під опіку розвиток Острозької академії, адже університет відроджувався саме на таких засадах. Сподіваюся на значний поступ і під патронатом нового глави держави.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Ігор ПАСІЧНИК. Народився 19 жовтня 1946 року в селі Глинки Рівненського району Рівненської області. 1971-го закінчив Рівненський педагогічний інститут за спеціальністю «математика».
Трудову кар’єру розпочав інженером в Українському інституті інженерів водного господарства, продовжив викладачем у Рівненському педагогічному інституті.
1994 року розпочався визначальний етап у його житті: він очолив Острозьку академію.
Доктор психологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України. Удостоєний Державної премії в галузі архітектури (2006 рік, у складі колективу) за відродження академії, ордена Ярослава Мудрого ІV та V ступенів, звання Героя України із врученням ордена Держави (2009 рік) за особисті заслуги у збереженні та примноженні національної освітньої спадщини.
Ми в Google+