ПЕРЕРОБНА ГАЛУЗЬ

Виробництво біоетанолу відкриє друге дихання цукровим і спиртовим заводам

Кажуть, що в економіці марно озиратися, а треба виходити з того, що сьогодні є. Ніби і так. Але, якщо час від часу починати з чистого аркуша, в тіні залишаються невикористані резерви — своєрідна критична маса для поступально руху. З огляду на це, ретельнішого вивчення потребує ситуація у цукровій і спиртовій галузях та взаємодія цих підприємств із державою.

Надлишок стримує розвиток

У магазинах Вінниці цукор коштує всього 5 гривень за кілограм, проте черг за ним немає. Як і на ятках на базарах, де мішок (50 кг) пропонують за 220 гривень з врахуванням доставки додому. Принагідно згадаємо, що кілька років тому ціна була більш ніж удвічі вищою.  А ще раніше, у період обігу продуктових талонів, городяни навіть перекрили рух на одній із центральних вулиць міста, бо не могли на них отоварити цукор. Тоді він був солодкою валютою держави, і вона вимушено балансувала між його експортом та задоволенням інтересів власних споживачів. Нині, судячи з його запасів у торгівлі,  можна припустити, що галузь  додала обертів.

Справді, протягом останніх років чимало заводів зробили реконструкцію і за потужністю один дорівнявся до кількох цукроварень, які були раніше. Деякі почали випуск продукції європейського стандарту. Про ознаки стабілізації зокрема свідчить і те, що Вінниччина, яка є базовою областю, наростила площі посівів цукрових буряків, збільшивши їхню врожайність, а також планує побудувати два надпотужних високоефективних цукрових заводи. Уже й майданчики для них визначили.

Та нині цукровики й аграрії не задоволені ціною. Для порівняння:   один кілограм цукру в гривневому еквіваленті коштує в Казахстані 12, у Білорусі та Росії — 8 гривень. Під час зустрічі з журналістами голова Вінницької облдержадміністрації Іван Мовчан зауважив, що державний резерв сформовано, а перевиробництво в минулому сезоні призвело до демпінгу цін. «Ціна сьогодні руйнує галузь. Ми напрацювали пропозиції, реалізація яких дасть можливість  стабілізувати ситуацію», — зазначив він.

Наша країна свого часу пішла зі світового ринку цукру. А повертатися туди дуже складно. Річ не лише в тім, що місце під сонцем вільним не буває, а в комплексі питань. Наприклад, цукор із тростини значно дешевший від бурякового, і його використання, скажімо, у кондитерській промисловості  працює на зменшення собівартості продукції й підвищення її конкурентоспроможності. Окрім того, доки вітчизняний бізнес визначав головних гравців на внутрішньому ринку, колись основний імпортер українського цукру Росія вийшла на такі обсяги його виробництва, які Україна мала в колишньому СРСР. Принагідно зауважимо, що сусіди досягли цього і з допомогою українських досвідчених агрономів та цукроварів, котрі вдома залишилися без роботи.

Окрім інших, існує ще й така проблема:  квота «А» (виробництво цукру на внутрішній ринок) доводиться зі значним запізненням від визначеного терміну. Ось і цього року, хоч невдовзі виходити в поле, її ще не повідомили. За обставин, коли в держави обмежені економічні важелі впливу, ринок може почати сам регулювати, оскільки бізнес собі у збиток не працюватиме. Тому цього року можна очікувати зменшення площі посівів цукрових буряків, а отже, й зменшення виробництва цукру. Тож лави гравців на ринку порідіють. 

Дати людям роботу

У недалекому минулому бюджет Вінницької області майже на 60 % наповнювався за рахунок відрахувань від реалізації цукрових буряків, цукру, а також продукції спиртової промисловості, частина заводів якої працювала на мелясі. На той час її 40 цукрових заводів давали роботу понад 20 тисячам працівників, опікувалися соціальною сферою своїх селищ та сіл. Дика приватизація пройшлася косою по раціональній системі розміщення підприємств. Питання не в тому, чи слід було частину заводів здавати на металобрухт, а в тому, що це відбувалося хаотично.

Спеціалісти зауважують, що процес «оптимізації» не завершився, і на підтвердження  посилаються на таке: на всю Францію залишилося 5 цукрових заводів, а в Польщі — 2. Звідси випливає, що 9 цукрових заводів, які торік в області брали участь у сезоні, забагато для України. Але ж, по-перше, європейські підприємства значно потужніші від наших, а по-друге, у ХІХ столітті саме з огляду на сприятливі ∂рунтово-кліматичні умови для вирощування цукрових буряків на певній території країни і, зокрема, на Поділлі,  європейські капіталісти приїжджали і розвивали галузь. Мабуть, у відстоюванні державного інтересу слід пильніше придивитися, скажімо, до китайців, які вміють світові тенденції перекроювати на свій лад.

Вітчизняна буряко-цукрова галузь почала залежати від поставок з інших країн, зокрема насіння і бурякозбиральної техніки. Себто чужим віддали частину того, що маємо робити власними руками. Саме  безробіття в сільській місцевості і відповідно зменшення надходжень до бюджетів з доходів фізичних осіб  лежить в основі проблеми. А лише за минулий рік в області зупинили виробничу діяльність 5 цукрових заводів. За даними головного управління економіки облдержадміністрації, в господарствах, які вирощують зернові культури, в розрахунку на тисячу гектарів ріллі працюють 18—22 особи, а в тих, які також вирощують цукровий буряк, — від 60 до 120. Водночас практика свідчить: якщо на рік-два господарство перестає сіяти буряки, то, як правило, потім до цього вже не повертається.

Непроста ситуація також склалася у спиртовій галузі країни, потужності якої у кілька разів більші від реальних потреб споживання на внутрішньому ринку. Зокрема, на Вінниччині торік з 11 спирт?заводів працювало лише 5. Сім перебувають у стадії банкрутства, 4 не працюють два роки. Галузь має значні борги. Наприклад, Тростянецький спиртзавод  лише зі сплати податків заборгував 15 мільйонів гривень.

Саме крізь призму зайнятості людей обласна влада порушує питання відродження галузей. Щоб зменшити надлишок цукру і в подальшому відновити роботу частини законсервованих виробничих площ, область напрацювала пакет пропозицій. Зокрема щодо виробництва біоетанолу на цукрових  і спиртових заводах.

Нафтове лобі проти

Свого часу держава своєчасно відреагувала на зміни у світових тенденціях. Так, у 2000 році з ініціативи Вінниччини було прийнято державну програму «Етанол». Область внесла це завдання до базових програм розвитку своєї економіки, і було вироблено перші десятки тисяч тонн біологічного пального, яке тоді називали високооктановою кисневмісною добавкою до бензинів. Одначе дотепер його залишки зберігаються мертвим вантажем на окремих заводах. Внаслідок того, що законодавчої бази для  застосування сумішевих бензинів на внутрішньому ринку на той час не було, а в ланцюжок між спиртовими і нафтопереробними підприємствами вставили комерційну структуру (яка  розраховувалася з виробниками як мокре горить), дія програми зупинилася. У колишньому об’єднанні «Поділляспирт» тоді відверто сказали, що нафтове лобі не зацікавлене дати їй хід. Кілька разів робили спроби оживити програму, але марно.

У світі сумішеві бензини набули широкого розповсюдження. Наприклад, у Бразилії з травня цього року частка біоетанолу в бензині становитиме не менш як 25%. А в нашій країні з нинішнього року його застосування має лише рекомендаційний характер, себто не обов’язковий.

То що таке біологічне пальне?

Якщо у спирту є незначна частка води, то біоетанол — 100% алкоголь. Він поліпшує якість бензину. За його використання зменшуються викиди вуглецю в атмосферу, що особливо актуально для міського транспорту. А також зменшується залежність від імпортного пального. Тобто питання стосується національної енергетичної та екологічної безпеки. А на даному етапі — також стабілізації роботи цукрової і спиртової галузей.

Зі слів спеціалістів департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації та асоціації «Вінницяцукор»,  найбільш економічно вигідно виробляти біоетанол на стадії отримання соку із солодких коренів. Для цього на цукрових підприємствах потрібно ставити відповідне сучасне обладнання. До речі, під час його використання для власних потреб у заводських котельнях можна значно зменшити енергоємність виробничих процесів, що позитивно позначиться на конкурентній спроможності цукру. А сировиною для виробництва альтернативного палива на спиртових підприємствах  буде  меляса. Якщо цукровий  і спиртовий заводи розміщені поряд, то можна на останній трубою подавати буряковий сік. Щоб схема запрацювала, слід внести відповідні зміни до законодавства, надати пільги у придбанні обладнання тощо.

Звісно, важливо не допустити плутанини між спиртом і біоетанолом. Тому останній планується у запломбованих цистернах відразу відправляти на нафтопереробні заводи. Технічно це та інші питання можна вирішити. Втім, крапки над «і» має розставити державний інтерес.

КОМПЕТЕНТНО

Андрій ГИЖКО,
начальник управління економіки
Вінницької облдержадміністрації:

— Область дивиться вперед і прагне зберегти галузь. Тому з ініціативи голови облдержадміністрації Івана Мовчана було напрацьовано пакет пропозицій та проведено у Вінниці нараду за участі відповідальних працівників Міністерства аграрної політики і Міністерства палива та енергетики. Маємо їхню підтримку. Тепер передбачається провести нараду на рівні міністрів, і сподіваємося, що після неї буде внесено відповідні зміни до законодавства.

Є кілька проблем, з якими ми зіткнулися. Передусім це так зване нафтове лобі. Свого часу в Європі теж були опоненти, але там відразу на рівні закону впровадили обов’язковість використання нафтопереробними заводами біоетанолу та рік у рік збільшують його частку в бензині. У нашій країні фактично немає жорсткого законодавства щодо його використання. Проте ситуація склалася так, що слід терміново вносити зміни до законодавчих актів щодо запровадження з цього року обов’язкового застосування під час виробництва бензину добавок з біоетанолу  та врегулювати систему правових, регуляторних механізмів та інших ринкових інструментів.

Нині біоетанол,  як і спирт, обкладається акцизним збором, що робить його дорожчим. Тому насамперед потрібно вивести його в окремий підвид продукції, й тоді буде економічно вигідно його додавати до бензину. Так буде  створено  робочі місця, вирішимо деякі економічні та екологічні питання.

За нашими підрахунками, Вінниччина може виробляти приблизно три мільйони декалітрів біоетанолу на рік. З огляду на  середній норматив у Європі, де його частка в бензинах становить 7%, то цього вистачить  на потреби майже всієї України.