Індикатор людяності

Кілька місяців тому в Олександрії на Кіровоградщині четверо студентів-ветеринарів під керівництвом свого викладача на території аграрного технікуму жорстоко вбили, а потім розчленували цуценя. Процес зняли на відео й розмістили в інтернеті.

Усвідомлювати, що в центрі Європи, в нашій країні, яка прагне долучитися до цивілізованого світу, відбуваються такі речі, дивно, дико й зле. Якщо дистанціюватися від емоцій, то страшним видається не лише сам факт (а він далеко не поодинокий), а й діагноз, який він засвідчує. Бо ставлення до тварин — це теж індикатор морального здоров’я людей.

«Це питання людяності — ставлення до тих, хто менший, слабший і не може себе захистити», — каже президент міжнародної організації «Захист тварин S.O.S.» Тамара Тарнавська. Уже понад 20 років вона опікується притулком для тварин у Пирогові. Притулок, каже пані Тамара, громадянка Норвегії, тримається на плаву завдяки благодійним пожертвам і підтримці європейських країн. «Якби не допомога європейців, я не змогла б утримувати в Києві дві тисячі собак і котів». Заради турботи про бездомних тварин Тамара Тарнавська залишила престижну кар’єру міжнародної журналістки, проводячи тут переважну частину життя.

Українських собак урятували норвезькі гроші

«Оце вирядилася», — думала я, стоячи у світлій сукні біля воріт притулку в Пирогові й спостерігаючи, як у хмарі куряви мчать до мене кілька чималеньких псів. За мить один з них поклав лапи на плечі, інший життєрадісно посмикав за поділ сукні. Й ці, й інші — з кліпсами у вухах, отже стерилізовані. «Не бійтеся, це вони так вітаються. Радіють життю. І вміють це робити набагато краще за багатьох людей», — сказала мені жіночка, що вийшла з-за воріт притулку.

До 2012 року на утримання прихистку регулярно надавали кошти кілька міжнародних організацій. «Коли почалося масове отруєння тварин перед Євро-2012, вони відмовилися це робити, бо не допомагають там, «де немає людяності», — переповідає їхні слова пані Тамара. Тоді притулок залишився без копійки, й Тамара Тарнавська поїхала до Швейцарії, де її знали за професійною діяльністю. Вона зібрала прес-конференцію.

«Згодом про нас вийшла велика стаття, і на неї відгукнулися двоє громадян. Норвежець українського походження надіслав на утримання притулку майже 37(!) тисяч доларів, швейцарець — 11 тисяч євро».

Безпритульні собаки — проблема для багатьох передовсім через страх нападів. Моя власна дитина панічно боїться їх, бо колись її покусав пес.

«Якщо контролювати розмноження вуличних тварин через стерилізацію, можна дуже скоротити їхнє число в людяний спосіб. Саме так багато країн Євросоюзу розв’язали цю проблему», — каже зоозахисниця.

Історії на крові

Часто собак привозить до притулку поліція. Тамара показує на рудого красеня справді гігантських розмірів: «Цього теж привезли поліцейські. І не побоялися ж!» До речі, в липні цього року патрульна поліція Києва відмовилася передавати бродячих собак живодерам. До цього їх намагався схилити найвідоміший учасник руху так званих догхантерів Олексій Святогор. Догхантерами називають себе живодери, що з власної ініціативи труять або відстрілюють собак.

«Цього року в лютому догхантери отруїли в нас 10 собак. Потім у березні — ще. Вони відкрито про це написали. Ба більше: 16 квітня цього року зареєстрували спілку журналістів-догхантерів. Такого немає ніде у світі! І знущально написали, що пропонують мені місце віце-президента. Мовляв, стільки, скільки ви зробили для догхантерів, не зробив ніхто. Я показала цю писанину на Заході, звідти надіслали листи міністрам Клімкіну і Петренкові, тож 30 травня Мін’юст ліквідував цю спілку. А 1 червня мене побили двоє чоловіків біля будинку — хотіли налякати. Але я не боюся», — каже.

Це був не перший напад на зоозахисницю: під час Євромайдану їй спалили машину, обливали двері кислотою, двічі підпалювали притулок. З побоями й ножовими пораненнями у важкому стані до лікарні потрапив і водій притулку.

2013 року, розповідає пані Тамара, Янукович-молодший хотів знести притулок, щоб зробити тут автодром. «Коли дізнався про мене більше, почав умовляти. Я сказала, що поїду до Швейцарії, зберу прес-конференцію і розповім, як син президента знищує європейський проект. Адже притулок побудовано на кошти європейських благодійників, зокрема Бріджит Бардо, федерального канцлера Австрії Віктора Кліма та багатьох інших. Тут немає жодної української копійки. Втім, гадаю, якби не Євромайдан, він би добився свого».

Саме під час Революції гідності пані Тамара познайомилася з дивовижною людиною. Шістдесятирічний Пол прилетів із Каліфорнії й ледь не з першого дня був на Майдані. А потім запропонував свою допомогу в притулку. «Акуратно оббиті жерстю буди для собак — це його робота. За власні кошти він купує всі матеріали, приїжджає о дев’ятій, працює до сьомої, — розповідає працівниця притулку пані Наталя. — За місяць зробив тут те, що не робили роками: утеплює буди на зиму».

«Пол просив, щоб йому дали візу на рік, щоб щотри місяці він не повертався до США, а більше допомагав тут. Обіцяли всі — міністри, депутати, але ніхто нічого так і не зробив», — розповідає Тамара Тарнавська.

Кіборг приїхав із донецького аеропорту

У котячому будиночку живуть два пси. Один із хрипом дихає, ходить, тяжко пересуваючи лапи: рак легенів. Інший, ще цуценя, як прив’язаний, ходить за ним слідом. «Я часом за ними спостерігаю. Вони добріші за людей і вміють відчути трагедію. Він весь час тягне щось другові, коли тому гіршає», — каже пані Тамара.

«Привіт, собаки! Ви теж воювали за незалежність, еге ж? — це вже вона звертається до песиків, котрих забрали з наметів після згортання Майдану. Ще майже 300 собак — із зони АТО, яких привезли із собою поранені бійці й переселенці. — Приїжджали й просили: врятуйте наших друзів. Ми нікому не відмовляли».

Їхні історії вражають. Один живе на горищі й категорично відмовляється спускатися з нього. «Він із Луганська. Привезли у страшному стані — дуже побитий, голова роз’юшена. Дивіться, який красень, але психологічно не відновився». Інші троє, яких привезли з-під Дебальцевого, дружньо махають хвостами, але кидаються навтьоки, варто мені повісити на огорожу сумку. «Вони пережили більше, ніж ми уявляємо», — каже пані Тамара. Красень Кіборг приїхав із донецького аеропорту. «Коли привезли, на ньому не було живого місця. Ми ніколи не чули, щоб він гавкав».

Насамкінець. Чи звітуємо перед собою в сповідуванні подвійних стандартів? Собаки служать людині тисячі років: поводирями, рятівниками, саперами. І ніде правди діти: раз у раз ми використовуємо їх для власних потреб, а коли стикаємося зі зворотним боком медалі, часто вважаємо живим сміттям.

У Європі гуманність виховують зокрема через соціальну рекламу, залучення до таких акцій відомих персон. Гуманізм постійно проповідують Бріджит Бардо, Памела Андерсон, Ален Делон, Пол МакКартні, його донька відома дизайнерка Стелла МакКартні, Леонардо ді Капріо та багато інших. Чи не перша схожа ініціатива в Україні — створення «Благодійного календаря 2017», в якому разом зі своїми улюбленцями знялися Джамала, Раду Поклітару, Амадор Лопес, ONUKA&The Maneken, Злата Огнєвич, Світлана Тарабарова. Презентацію заплановано наприкінці вересня.

Не раз доводилося чути: війна і криза, чи до собак нині? Але хіба до того, як Донбас запалили, а рівень купівельної спроможності впав на понад чверть, було інакше? Тому питання в іншому, мабуть. У моралі. Людяності. Повазі до життя — і не лише людського. У тих базових речах, без яких у суспільства немає нормального майбутнього.