Проблема пошуку майбутнього фаху, який буде не тільки до душі, а й приноситиме фінансові дивіденди, нині дуже актуальна. Старшокласники вже тепер ламають голови над тим, куди піти вчитися. Важливий критерій, який додає у рейтингу привабливості українських вишів вагомий плюс, — це те, як діяльність наших університетів оцінюють за кордоном.
На жаль, у міжнародні рейтинги вони потрапляють нечасто. Один із наших вищих навчальних закладів, що цього року отримав таки міжнародне визнання, — столичний Національний університет технологій і дизайну, який готує не тільки фахівців у галузі індустрії моди, а й фармацевтів, економістів, інженерів. За версією журналу «CEOWORLD Magazine», який є провідним у світі бізнесу і технологій, КНУТД — єдиний ВНЗ не лише з України, а й зі всього пострадянського простору, — потрапив до сотні найкращих дизайнерських вишів світу.
Як університетові з 86-річною історією це вдалося, що робиться для популяризації спеціальностей, з яких він готує фахівців, як наші навчальні програми модернізують, наближаючись не лише за формою, а й за змістом до європейських, — сьогоднішня наша розмова із його ректором Іваном ГРИЩЕНКОМ.
— Це для нас стало своєрідним приємним сюрпризом, — почав розмову Іван Михайлович, — адже сам факт, що університет потрапив у рейтинг такого рівня, — це визнання роботи всього колективу, який у межах чинного законодавчого поля робить усе, щоб реальними справами наблизити нашу вищу освіту до європейського рівня.
Рейтинги як створюють? Беруть за основу якийсь один або групу критеріїв, а потім оцінюють за ними діяльність певного ВНЗ. Є рейтинг Міносвіти, в якому наш університет із 40 місця у 2011 році піднявся на 23.
Є «ТОП–200 Україна», де з 28 місця у 2010-му ми піднялися торік на 23-є, а в 2016-му через зміну критеріїв, покладених в основу цього рейтингу, — опинилися на 24-му. Є рейтинг інтернет-присутності Webometrics: тут КНУТД серед українських вишів із 98 місця, яке займав у 2011 році, піднявся на 24-е.
— А які критерії головні для журналу «CEOWORLD Magazine»?
— Цей американський журнал спрямований передовсім на діяльність практичних дизайнерів–бізнесменів, тому створений ним рейтинг цікавий багатьом людям. Цього року журналом було ранжовано — на основі методології, яка оцінює академічну репутацію, репутацію роботодавця та якість і різнобічність викладання, — понад 307 кращих дизайнерських шкіл і університетів світу, а це понад 62 тисячі осіб, причетних до фешн-індустрії. На верхівці їхньої сотні — британські школи: Лондонська школа мистецтв і тамтешня Школа мистецтв і дизайну. Третє місце — за Американською школою дизайну з Нью-Йорка. Наш університет опинився на 88 щаблі, випередивши, наприклад, такий всесвітньо відомий британський ВНЗ, як Liverpool John Moores University (97 місце). А в Європі в рейтингу цього самого журналу КНУТД посів 53 місце.
— Іване Михайловичу, попри те, що КНУТД у ТОП-100 кращих дизайнерських вишів, вітчизняна вища освіта загалом дуже поступається європейській, зокрема тим, що в нас вчать теорії, а в тій же Польщі, приміром, студенти передусім опановують практичні навички. Що конкретно роблять у вас, щоб змінити якість освіти?
— По-перше, ми внесли суттєві зміни в освітні програми. Раніше їх створювали на кафедрах, передусім орієнтуючись на бачення завідувача кафедрою. Тож у навчальні програми передусім закладався інтерес кафедр: у навантаженні, штатних одиницях, кадровому складі, зарплатні. А програми, особливо нині, повинні бути орієнтовані на бізнес, на економіку. Тобто, щоб їх осучаснити, треба поєднати інтереси кафедр з інтересами університету і держави загалом.
Задля цього в університеті створили орієнтир потрібних для набуття студентами необхідних компетенцій навчальних дисциплін, зібравши за «круглим столом» викладачів і роботодавців. Якщо йдеться про дизайн, ми дуже плідно попрацювали в цьому напрямі з Асоціацією дизайнерів. До речі, ми з ними професійно дружимо давно: їхні представники у нас читають лекції, проводять майстер-класи, ми спільно організовуємо Міжнародний дизайнерський конкурс «Печерські каштани».
Якщо йдеться про легку промисловість (взуттьовиків, виробників одягу, хутровиків, шкіряників, текстильників) чи фармацевтів, то запросили на цю зустріч профільних роботодавців. І запитали їх: які компетенції повинен мати випускник, щоб ви не лише взяли його на роботу, а щоб молода людина змогла одразу в неї включитися? Мене вразила відповідь директорів найбільших підприємств, які в Україні виробляють взуття. Вони кажуть: передусім треба, щоб випускники знали іноземну мову й були комунікабельними, а вже потім згадали про високі фахові вміння. Тобто, щоб випустити сучасного конструктора чи модельєра взуття, його треба навчати іноземної мови, комунікацій у бізнесі, далі йде власне конструювання, моделювання й решта фахових дисциплін. З огляду на це, складаємо навчальні плани. І так створювався перелік дисциплін, потрібних для формування необхідних компетенцій, затребуваних на ринку праці, по кожному з напрямів.
Приділяємо серйозну увагу й посиленню інтеграції у тріаді «університет—бізнес—влада». Тож торік у столиці за ініціативи університету було створено освітній інвестиційно-технологічний Кластер легкої промисловості за участю КМДА і шести підприємств галузі. Він має такі сектори: шкіра й взуття спеціального призначення, засоби індивідуального бронезахисту, гідрокостюми, рятувальні дитячі жилети, одяг для комунальних служб міста, 3D-технології для проектування взуття тощо. Учасникам це дає змогу концентрувати зусилля й ресурси на проривних напрямах діяльності, а нашим ученим — розвиватися. Ми уклали цю угоду, щоб наша наука працювала на бізнес і розвиток економіки.
Нині багато працюємо й на Мін?оборони, а це серйозне випробування і для нас, і для всієї легкої промисловості. Студенти мусять розуміти, що перемога на фронті насамперед залежить від того, як захищений наш солдат, у що він одягнений і взутий, тобто від перемоги на фронті легкої промисловості. Загалом же співпраця з роботодавцями й партнерами спрямована на підвищення якості освіти, адже в нашому університеті, як і в європейських, вона набуває практико орієнтованого характеру. Тож наші студенти вчаться і проходять практику на тих підприємствах, які сьогодні нам кажуть, чи правильно ми вчимо і чи те робимо, що потрібно ринку.
Задля цього контактуємо з ВНЗ Італії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, інших країн, запозичуючи їхній досвід і «приміряючи» його на себе. Якщо раніше навчання було спрямоване на засвоєння фундаментальних наук, на вивчення теоретичних дисциплін і предметів, не було зв’язку з виробництвом, із реальним життям, тепер ми намагаємося робити так, як це роблять у всьому світі.
— Чи запроваджуєте у своєму виші вибірковість дисциплін: за новим законом про вищу освіту студенти мають право обирати мінімум 25% предметів.
— Аякже! У 2015/16-му навчальному році першокурсникам забезпечено повне право самостійно вибрати дисципліни, що входять у перелік тих, які розширюють загальні компетентності й на які поширено вільний вибір. Як наслідок, 45% студентів із різних факультетів вибрали «Основи Web-дизайну», а 21% — «Молекулярні основи активного довголіття». Бачите, що цікавить сучасну молодь? Навіть ті, хто, скажімо, вчиться на юридичному, хочуть ще отримати якісь фармацевтичні чи дизайнерські знання. Впровадити це насправді непросто, але з року в рік така практика поширюватиметься все більше.
До речі, за прогнозами, вже через 3–4 роки основною формою здобуття вищої освіти будуть дистанційні курси з індивідуальною адаптацією під поточний рівень стану освіти студента. Підтримку освітнього процесу здійснюватимуть комп’ютерні технології. Навіть якщо прогноз справдиться на 10%, збереження існуючих освітніх схем втрачає перспективу. Тож ми будемо йти шляхом впровадження дистанційного навчання, яке є підгрунтям сучасного мобільного освітнього середовища і найбільш перспективною формою освіти.
— Якою, на вашу думку, повинна бути ефективна система держзамовлення?
— Питання дуже складне. Передусім державне замовлення мусить бути державним, коли держава підтримує фінансово не тільки тих фахівців, які їй потрібні саме тепер, а й інших, думаючи про перспективу власної економіки і ринку праці. Якщо потрібні для держави лікарі чи педагоги, то їх і треба замовляти. А якщо решта йде на ринок, то замовляти потрібно, але стільки, скільки у держави є можливостей.
Щодо нашого університету, то держзамовлення на певних напрямах слід переглянути в бік підтримки. Інженерні, технічні, технологічні й інші основні спеціальності, які ми готуємо для економіки, держава повинна підтримувати. Всі ми розуміємо, що нині економіка країни в надзвичайно складному стані, підприємства не працюють… А якщо вони не працюють, немає потреби в робочій силі. А якщо немає потреби, студенти не підуть навчатися на ці спеціальності. Але ж вони зазвичай важливі у стратегічному плані. Якщо ж буде держ?замовлення, це спрацює як підтримуючий чинник, і ми не втратимо фахівців. Тому технічні, технологічні, інженерні спеціальності, без яких економіка неможлива, держава мусить підтримувати держзамовленням у першу чергу.
— А наскільки охоче сьогодні абітурієнти обирають технічні спеціальності?
— У нас є факультет мехатроніки та комп’ютерних технологій (робототехніки. — Авт.), або, як ми його називаємо, інженерний. Упродовж останніх трьох років він набирає дедалі більше студентів. Якщо нині там навчаються 1550 чоловік, то торік було на 280 менше, а позаторік — усього 900. Нарощувати його потужність ми можемо тільки завдяки держзамовленню — без нього люди не будуть там навчатися. Якщо казати стисло, то держава повинна підтримувати своїм замовленням стратегічно важливі для неї напрями розвитку економіки.
— Цього року абітурієнти вперше вступали за новим Переліком галузей знань і тепер навчатимуться за укрупненими спеціальностями: наскільки це виправдано, чи розширює можливості для працевлаштування?
— Давайте трошки поживемо й побачимо, що буде через чотири роки. У нас, приміром, об’єднали спеціальності під нову галузь, якої не було. Також виникли проблеми з кібернетикою, яка загалом випала, тож мусимо їх тепер розв’язувати. Потім ці сфери, які раніше називали сферами обслуговування, вони залежно від вишу могли потрапити або в економіку, або в менеджмент, або в підприємництво… Треба час, щоб відпрацювати цю систему. Як на мене, тут жодних серйозних проблем немає, йде процес упорядкування: в Україні освітніх спеціальностей набагато більше, ніж у світі, що створює певні незручності.
— Як користується КНУТД університетською автономією?
— Такої автономії, як у Європі, у нас поки що немає. Наскільки воно вдасться? На папері все прописано, але це вирішують не рядки в законі, а люди. Якщо взяти фінансову автономію, зроблено малесенький, але важливий для нас крок уперед: це дало нам змогу розміщувати вільні кошти на депозиті в банку і при цьому заробляти гроші. Наприклад, у 2016 році це буде додатково приблизно 3 мільйони гривень. Але це тільки перші кроки на шляху до справжньої автономії, бо заробляючи кошти, університет має право використати їх тільки через казначейство. Якщо брати автономію адміністративну, академічну чи наукову, там теж є свої питання. Але іншого шляху для університетів, окрім як автономія, немає.
Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Іван ГРИЩЕНКО. Народився 1956 р. на Сумщині. Випускник Української сільгоспакадемії (1979 р.). У 1988 р. захистив кандидатську дисертацію з економіки, у 2007-му — докторську. Багато років працював у реальному секторі економіки на різних господарських і управлінських посадах. Народний депутат України (1990—1994 рр.). З 2003 до 2008 р. — проректор з економічних питань та перспективного розвитку КНУТД.
2008—2010 роки — заступник директора з науково-інноваційної роботи Інституту вищої освіти НАПН України. У 2010 р. обраний ректором КНУТД. Доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАПН. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013 р.). Автор понад 190 наукових праць.
Ми в Google+