Селище міського типу Миколаївка (колишнє Жовтневе) — один з найбільших населених пунктів на Сумщині. Кілька місяців тому воно набуло нового статусу — центру об’єднаної територіальної громади.
Така зміна вже позначилася на життєдіяльності селища і навколишніх населених пунктів, які об’єдналися навколо нього. До складу Миколаївської ОТГ ввійшли 39 сіл, на територіях яких 9 ЗОШ, 3 ДНЗ, культурно-мистецькі, спортивні та інші заклади. Населення — 10 399 осіб, серед них дітей дошкільного віку — 472, шкільного — 1106. Загальна площа — 457,3 кв. кілометра, відстань між найбільш віддаленими населеними пунктами 62 кілометри.
У Миколаївці функціонують агрофірма «Вікторія», ЗОШ, лікарня, бібліотека, торговельні заклади, поштове відділення, підприємницькі структури. Є сучасний стадіон, на полі якого відбуваються футбольні матчі різних рівнів.
Про становлення, проблеми і перспективи Миколаївської ОТГ кореспондентові «УК» розповідає її голова Іван ІГНАТЬЄВ.
— Іване Анатолійовичу, чи завжди так гамірно і людно у приміщенні селищної ради і біля неї, як сьогодні? Із фотожурналістом на вас чекали півгодини, то зустріли не менш як 20 відвідувачів.
— Майже щодня, бо до нас звертаються не тільки миколаївці, а й з усієї округи. У кожного проблеми і питання, а нам треба максимально допомогти, підтримати.
До того ж сьогодні п’ятниця, яка в Миколаївці традиційно базарна, як і вівторок. Цими днями місцевий люд особливо активно сходиться і з’їжджається на центральну площу поряд із селищною радою, щоб скупитися, спродатися, поспілкуватися, а за потреби і вирішити якісь питання у працівників ради.
— Торік Миколаївка однією з перших в області ініціювала створення об’єднаної територіальної громади. Складним був процес?
— Будь-яка нова справа складна, але мені було трохи легше, адже попередній голова і секретар уже розпочали цю роботу. Найважче — вдало і ефективно почати працювати в ОТГ. Адже наша громада, по суті, стає маленьким районом з усіма повноваженнями та відповідальністю за долю людей. Але вже зараз бачу, що вона буде спроможною структурою, якій не потрібно, як сільським радам, ходити і просити допомоги всіх кого можна.
— Які проблеми бачите зараз, аргументи за і проти?
— Проблеми неодмінно розв’язуватимемо. Головне, щоб було загальне розуміння того, що процес пішов. Аргументів проти немає — лише за, адже ця реформа не просто назріла, її диктують не Президент, не уряд, не парламент — її диктує життя.
— Ваша ОТГ найчисленніша за кількістю населення в області й друга за територією. Як вважаєте: це добре чи навпаки?
— Бачу в цьому лише позитив, адже з її розвитком і реалізацією інвестиційного плану будуть потрібні робочі руки. Запрошуватимемо до співпраці інвесторів, які б розвивали бізнес. Залучатимемо внутрішні інвестиції, тобто гроші самої громади, для створення нових робочих місць.
Ми повинні, образно кажучи, зблизити людей, наблизити населені пункти в переносному і прямому значеннях.
— Чи створено команду, готову взяти на себе відповідальність?
— Такі фахівці є. До того ж більшість — представники молодого амбітного покоління, яке прагне змін.
Передбачений штат — 107 працівників, з яких майже половина — соціальні. Уже функціонують управління фінансів, три відділи — освіти, житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, інші підрозділи і структури, спеціалісти яких опікуються широким колом найбільш проблемних питань.
Ввели посаду інспектора, який курирує роботу з ветеранами Другої світової війни, АТО — їх 84, воїнами-інтернаціоналістами, сім’ями загиблих на сході України, — таких 4. Сергій Ілляшенко, якому довірили цю відповідальну ділянку, з першого дня взявся за справу.
— Судячи з назв управління і відділів, можна виокремити головні напрями діяльності громади.
— Почасти так, хоч маємо й інші вектори. Але питання питань — зруйновані дороги, які ремонтуватимемо за окремо визначеним планом. Розраховуємо не тільки на власні кошти, а й підтримку облавтодору. Попередньо домовлено, що на нинішній рік громада передбачає 4 мільйони гривень, а дорожники — 36. Так відремонтуємо найбільш розбиті шляхи до сіл Верхосулка, Луциківка, Супрунівка, Валіївка та інших.
Гостра проблема — робота миколаївської лікарні. Вона залишиться головною лікарнею громади щонайменше на 20 і хоспісом на 10 ліжко-місць, терапевтичним відділенням, а після розширення розпочнемо її капітальний ремонт і за змогою оснастимо більш сучасною апаратурою. Хворих, які потребуватимуть спеціалізованого лікування, направлятимемо до обласної лікарні. Але жодних варіантів зі статусом філії чи чогось подібного.
— Зі створенням ОТГ має істотно зрости об’єднаний бюджет. Наскільки саме і як плануєте використати ці кошти?
— Якщо додати дотеперішні бюджети населених пунктів, які об’єдналися, виходить 16 мільйонів гривень. А після ухвалення загального бюджету громади на 2017 рік він зріс до 65 (!) мільйонів.
Не гаючи часу почали створювати комунальне управління, яке візьме на себе відповідальність за забезпечення громадян водою, послугами каналізації, обслуговування сміттєвого полігона, вивезення сміття зі стихійних сміттєзвалищ.
Для цього придбали трактор «Білорусь», автобус «Рута», ГАЗель — комунальну машину для оперативного чергування, екскаватор, два причепи, набір знарядь для чищення снігу тощо.
Розробляємо проект з вуличного освітлення на сонячній енергії. Плануємо скористатися передовим досвідом місцевої агрофірми «Вікторія» щодо опалення приміщень брикетами з відходів соняшнику, бо не можемо дозволити собі платити шалені гроші за газ. Тож у наступний опалювальний сезон бюджетні організації ввійдуть із «теплою» альтернативою.
— Побувавши у Верхосулці, звернули увагу на опори із сонячними батареями, завдяки яким освітлюється центральна вулиця.
— Це зроблено за кошти Фонду регіонального розвитку — сільрада подала і виграла проект на суму майже 300 тисяч гривень. Тамтешній в.о. старости Іван Хомиченко ініціює багато починань на користь усім селянам.
Загалом у громаді розроблено або ж у стадії розроблення 14 проектів на загальну суму 10 мільйонів гривень. Це один з важливих фінансових резервів.
— Миколаївський край відомий видатними земляками.
— І ми хочемо цим розумно скористатися. У Миколаївці на цукровому заводі на початку 1900-х років працював і брав участь у роботі місцевого драматичного гуртка видатний поет Олександр Олесь. Цей будинок-клуб, до речі, найстаріший у селищі, зберігся, і недавно ми його відремонтували. Із життям Олеся тісно пов’язана Верхосулка: тут у дідуся й бабусі по лінії мами Олександри Василівни Грищенко минуло його дитинство, про яке він згадує у багатьох творах. На околиці села і досі росте велетенський каштан, який свого часу посадили малий Сашко Кандиба та його дідусь Василь Грищенко. Дерево оголошено пам’яткою місцевого значення і перебуває під охороною держави. А за сотню метрів від каштана Олесева криниця — давня і знаменита, бо до неї по воду спускався майбутній поет. На околиці сусіднього з Верхосулкою села Луциківка — могила видатного географа, дослідника Африки, ієромонаха Антонія, у миру Олександра Булатовича. Фігура світового значення. У місцевій школі облаштовано його музей, селяни і насамперед парафіяни шанують пам’ять про свого видатного земляка.
Тобто вже досить цих двох постатей, щоб зацікавити туристів відвідати ті місця, відкривши окремий маршрут.
— Яким, на ваш погляд, буде життя в громаді через рік, три, п’ять?
— У майбутнє дивлюся з оптимізмом. Запорука цього — незворотність і безальтернативність обраного шляху, хоч на етапі становлення важлива не тільки активність самих селян, а й всебічна підтримка і допомога держави. Бо не можна допускати різкого перевантаження громади — потрібно плавно перезавантажити систему владних повноважень центру і глибинки. Значні надії покладаємо на місцевих важковаговиків бізнесу, зокрема аграрного: фірму «Вікторія», ПСП «Слобожанщина», «Дружба», фермерські господарства, підприємницькі структури. Вони і нині не залишаються осторонь спільних проблем, і, впевнений, надалі підтримуватимуть корисні й потрібні починання.
Щодо нашої громади, то символічна така деталь. На карті її територія дуже схожа на підкову — на це звернули увагу під час першого ж засідання за участі в.о. старост сіл, депутатів, громадського активу. Вочевидь, немає потреби щось пояснювати, що підкова — символ щастя і успіху.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Іван ІГНАТЬЄВ. Народився 1959 року в селі Філіповка (Башкирія). Закінчив Башкирський державний педагогічний інститут за спеціальністю «вчитель географії і біології». Трудову діяльність розпочав педагогом у школі.
Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2016), заслужений тренер України (1996). У Миколаївці живе з грудня 1987 року.
Ми в Google+