Нині їх майже 1,6 мільйона — тих, кому через бойові дії чи анексію довелося покинути домівки, аби вберегти життя, здоров’я та свої родини. На новому місці проживання ці люди отримали головне — безпеку. Та ніде правди діти, натомість у них з’явилось чимало інших проблем, серед яких отримання та періодичне поновлення статусу, відновлення документів тощо.
У їх розв’язанні нашій державі надають відчутну допомогу міжнародні організації й благодійні фонди різних країн. Так, Агентство ООН у справах біженців представило звіт щодо потреб вимушених переселенців, а також біженців в Україні, дослідивши життя і потреби понад 200 фокус-груп у різних регіонах нашої держави.
— Ми знаємо, що переселенці й досі прибувають на мирні території України. Адже, за сумною статистикою, у зоні бойових дій майже щотижня руйнується близько 40—50 споруд і люди втрачають домівки. Також бойовики незаконно займають залишені будівлі або й просто силою відбирають їх у власників. І люди змушені залишати місце, де жили багато років. Вони переїжджають на мирні території, де їм доводиться все починати спочатку, — зазначила заступник голови агентства Ноель Калхун.
І додала, що, за їхніми дослідженнями, нині лише 17% внутрішньо переміщених осіб в Україні отримали необхідну їм допомогу в повному обсязі. У решти й донині є чимало проблем із житлом, медичною допомогою, роботою, влаштуванням дітей у дитсадки та школи, отриманням соціальних виплат та допомог тощо. Так, серед ВПО 7 тисяч у процесі переміщення втратили право на отримання пенсії, і його не всім ще вдалося відновити. Вона також зазначила, що опитані переселенці наголошували, що дуже незручною й непередбачуваною є процедура перевірки державними органами влади для чергового підтвердження статусу. По-перше, на час перевірки їм призупиняють надання усіх виплат та допомог, які вони отримували. По-друге, зазвичай перевірки проводяться у робочий час, коли ті, кому пощастило знайти роботу, мають бути на новому робочому місці, а діти перебувають на навчанні або літньому відпочинку. Проте закон вимагає присутності всієї родини вдома і очікування перевіряючого.
Пані Калхун повідомила, що за останні роки фахівці агенції надавали допомогу українським переселенцям з найнагальніших питань. Так, понад 42 тисячам допомогли із пошуками житла, майже 2 тисячам – із його ремонтом, близько 20 тисяч отримали правові консультації тощо. І все ж українські ВПО найбільші надії з надання допомоги покладають саме на керівництво своєї держави.
Перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юсуф Куркчі подякував фахівцям Агентства ООН у справах біженців за звіт і зазначив, що цей документ допоможе українській владі детальніше дізнатися про потреби переселенців та надавати допомогу якісніше. Він також наголосив, що й досі одними з найбільших проблем для цих людей лишаються житло й робота. І якщо питання з працевлаштуванням більш-менш вирішуються місцевими органами влади за рахунок спеціальних програм, які дають змогу ВПО пройти перенавчання за фахом, затребуваним нині на ринку праці, або започаткувати власну справу і створити робоче місце не лише для себе, а й для таких самих людей, то проблеми із житлом й досі лишаються актуальними. Також є проблеми і з верифікацією, та відмінити процедуру не можна, адже слід ретельно дбати про держбезпеку й виявляти тих, хто намагається паразитувати на негараздах переселенців. А отже, не можна казати, що усі ці проблеми одномоментно зникнуть або розв’яжуться самі собою, до їх усунення слід кожного дня докладати усіх можливих зусиль.
Щодо житла для переселенців, посадовець на запитання «Урядового кур’єра» зауважив, що проблема не лише в тому, де знайти для цього землю та необхідне фінансування, а й у тому, як формується черга на його отримання. Усі проблеми з житлом маємо розв’язувати, послуговуючись Житловим кодексом, прийнятим ще у 70-і роки минулого сторіччя. А за ним не можна створити окрему чергу для таких людей. Там передбачено, що до чималої кількості тих, хто роками, а дехто й десятиліттями стоїть у черзі на покращення житлових умов, нині додалися ще понад 1,5 мільйона переселенців. Для задоволення усіх цих потреб, лише за середніми підрахунками, потрібно від 20 до 40 мільярдів доларів, яких поки що в держбюджеті немає.
Проте, як зазначив Юсуф Куркчі, це не означає, що проблеми не розв’язуватимуться. На місцевому рівні вони досить успішно долаються вже сьогодні. Він наголосив, що не знає жодного випадку, щоб переселенцям відмовляли, наприклад, у допомозі лікарі. Дітей за можливості влаштовують у дитсадки та школи. І, знаходячи порозуміння у громадах за новим місцем проживання, чимало переселенців уже знайшли нову роботу. Отже, життя триває. А держава й далі докладатиме усіх зусиль, аби цим людям допомагати.
Ми в Google+