Повномасштабне вторгнення російської армії на нашу землю, запровадження воєнного стану в Україні стало величезним викликом для соціальної сфери. Завдана війною шкода — психологічна, матеріальна, фізична — один із чинників, які негативно впливають на життя кожного з нас. А особливо на тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах, не може потурбуватися про себе, хто втратив житло, роботу, здоров’я, на родини з дітьми. Нині кількість людей, які потребують допомоги соціальних працівників, істотно зросла. І очевидно, що система соціальних послуг потребувала оперативного корегування.

Детальніше про зміни, що відбулися у цій царині, розповідає заступник генерального директора директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей — керівник експертної групи з питань розвитку системи надання соціальних послуг Міністерства соціальної політики України Оксана СУЛІМА.

Кожна година вирішальна для життя і здоров’я

— Як війна вплинула на систему надання соціальних послуг? Адже іноді допомоги людина потребує негайно.

— На жаль, досить часто, виїжджаючи на безпечні території, родичі та близькі з різних причин залишають немічних старих. А в умовах війни кожен день, навіть кожна година можуть бути вирішальними для життя і здоров’я людини. Тож Міністерство соціальної політики, піклуючись про таку категорію громадян, розробило механізм надання соціальних послуг екстрено (кризово). Екстрено — означає протягом доби. Саме стільки часу потрібно, щоб люди, які потребують невідкладної допомоги, отримали її.

Головне у кризовій ситуації — якомога швидше розпочати надання допомоги:  скоординувати дії причетних до цього служб, вирішити поточні питання, щоб людина за найкоротший термін отримала дах над головою, одяг, харчування, транспортні, консультаційні послуги, психологічну підтримку, догляд. Якщо немає паспорта чи інших документів, то нині це не перешкода для отримання послуг за таким алгоритмом. Документи, яких не вистачатиме, заявник може подати після скасування воєнного стану, а надавач послуг допомагатиме їх відновити у разі втрати. 

Інтернатні заклади соціального захисту населення, стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування, центри надання соціальних послуг уже працюють за спрощеною системою. Нині рішення про екстрене (кризове) надання послуг ухвалюють лише за заявою громадянина. Такі рішення можуть приймати і безпосередньо надавачі соціальних послуг, якщо місцеві органи влади делегують їм такі повноваження.

— Скажімо, одинока людина з інвалідністю чи така, яка втратила здатність до самообслуговування (зокрема, під час широкомасштабних бойових дій), перебуває під загрозою окупації чи в зоні ведення боїв або втратила житло і не може самостійно евакуюватися. Хто має потурбуватися про неї?

— Тут два запитання, які потрібно розглядати окремо: евакуація і подальше обслуговування людини. Рішення про евакуацію приймають військові адміністрації, вони й забезпечують її організацію. Якщо, наприклад, прийнято рішення евакуювати підопічних інтернатних закладів системи соцзахисту населення в інші регіони, то військові адміністрації  у співпраці з Нацсоцслужбою  мають підшукати аналогічні установи, які можуть забезпечити подальше обслуговування цих людей.

Якщо людина залишається вдома і потребує надання соціальних послуг, то про неї можуть повідомити знайомі, сусіди, волонтери. Повідомляти варто органи соціального захисту населення або безпосередньо надавача соцпослуг, наприклад, територіальний центр соціального обслуговування чи надання соціальних послуг. Достатньо усного звернення. Відповідне рішення уповноважені органи або надавачі послуг мають ухвалити протягом доби. Людину не можна кидати напризволяще.

— Місце реєстрації у цьому разі не має значення?

— Так, і послугу стаціонарного догляду, й будь-яку іншу соціальну послугу в період воєнного стану можна отримати за місцем звернення, незалежно від зареєстрованого чи задекларованого місця проживання.

Із волонтерами швидше

— З огляду на воєнний стан уряд спростив критерії діяльності надавачів соціальних послуг. Зокрема, вони можуть тепер залучати працівників і волонтерів, які не мають документів, що підтверджують їхній фаховий рівень. Волонтерів уряд вніс у коло суб’єктів, які можуть виявляти осіб у складних життєвих обставинах і тих, що потребують сторонньої допомоги.

— Так, виявлення осіб, які потребують допомоги, завжди було головним завданням. Оскільки раннє виявлення проблем, які ще не мають хронічного та довготривалого впливу на людину, дає більше позитивних результатів. Особливо це важливо в період воєнного стану, зволікання може коштувати занадто дорого.

На початку війни в надавачів соціальних послуг значно додалося роботи. Адже дехто із соціальних працівників евакуювався, і на тих, хто залишився, в окремих ситуаціях лягло подвійне навантаження. Збільшилася кількість одиноких людей. Зросла чисельність внутрішньо переміщених.  Об’єднання зусиль соцпрацівників з волонтерами, громадськими організаціями має неабияке значення.  

Нині громадські організації, просто небайдужі люди об’єднуються і прибирають житло, готують їжу тощо. Терцентрам чи виконавчим органам місцевої влади треба лише співпрацювати з волонтерами, громадськими організаціями, спрямовувати їхні зусилля туди, де допомога найпотрібніша. Можу навести приклад, як на початку війни київські ресторатори переорієнтовували свій бізнес на приготування гарячих обідів для одиноких людей старшого віку, а волонтери розвозили їжу. Завдяки цьому  соціальні працівники мали змогу надавати іншу необхідну допомогу. 

Очікуємо на державну реєстрацію пом’якшених підходів до певних державних стандартів надання соцпослуг. Терміновість ухвалення рішень в екстрених (кризових) ситуаціях, гнучкість в організації їх надання та обсяги послуги — головне в цих змінах. Вони стосуються територіальних центрів, будинків-інтернатів, інших надавачів соцпослуг.

— Які послуги надають нині за спрощеним алгоритмом?

— Догляд удома, догляд у стаціонарній установі, надання притулку, консультування, соціальний супровід сімей з дітьми, натуральна допомога, транспортні послуги. Та фактично будь-які, адже закон про соціальні послуги не встановлює обмежень. Лише в інтернатні заклади на сьогодні за спрощеною процедурою влаштовано майже 4 тисячі людей.

Повторю ще раз: суть цих змін у тому, щоб людина якомога швидше отримала необхідну допомогу.

Матеріал підготовлений у межах проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який реалізує Мінсоцполітики України за підтримки Світового банку.

Ганна ВОЛКОВА
для «Урядового кур’єра»