Цими днями в Сумах відбулося перше засідання щойно створеної експертної ради з підтримки книговидавничої справи та книгорозповсюдження. До її складу ввійшли представники не тільки міської влади, а й місцеві письменники, журналісти, видавці, науковці, краєзнавці. Одне слово, ті, хто знається на високоякісній і добротній книжці, що, як і гарна пісня, допомагає будувати й жити.

Хтось може стенути плечима: мовляв, не така вже й значуща подія, бо в багатьох містах України такі ради створено значно раніше, вони виконують притаманні їм функції. Авжеж, працюють. Але, по-перше, не скрізь, а по-друге, духовне значення такого практичного кроку міської влади заслуговує найвищої оцінки. Адже відтепер у слобожанському обласному центрі мають важіль розв’язання задавненої проблеми, що із глибоким корінням і, на жаль, відповідно густою розгалуженою кроною негараздів.

Ідеться насамперед про дотеперішній принцип підбору рукописів, які претендували на фінансування з міського бюджету. Якщо коротко і відверто, то раніше у такому двобої перемагали найбільш настирливі, пробивні й гостролікті автори й представники видавництв (їх, до речі, в місті багато). Схема вибивання коштів була приблизно однаковою. Він (вона) регулярно атакували (набридали, просили, умовляли і т. ін.) якщо не міського голову, то когось із його заступників. Як правило, найбільш відкритого до спілкування і якого легко переконати. У крайньому разі, «заряджали» когось із впливових депутатів, який би провів відповідну роботу серед колег і ті дружно проголосували на сесії за надання необхідних коштів.

Здебільшого аргументом ставала так звана гостра потреба в тому чи тому виданні. Щоправда, при цьому рідко хто наважувався (або встигав) детально ознайомитися з рукописом, що претендує стати книжкою. Зазвичай щоб «вибивайла» перестали наступати на п’яти, залагоджували проблему. І ось тут починається головне. Після виходу в світ частина видань не витримувала не тільки критики, а й двох-трьох прочитань: розсипалася на очах, залишаючи в руках ошелешеного читача саму палітурку. Це щодо поліграфії. Але і всередині якість не краща. Здебільшого прохідні, сірі, невиразні книжечки, цікаві хіба що авторові та його найближчій рідні із сусідами.

Але новоспечені автори швиденько поспішали до шкіл, бібліотек, навіть дитсадків ледь не з вимогою вивчати їхню творчість. Мовляв, дивіться: книжку видано за бюджетні гроші, тож популяризуйте і  поширюйте. І це часто спрацьовувало. Бо чи може вчитель або бібліотекар сумніватися, що міська влада помилилася? Ось і розмножувався книжковий бур’ян, а потім будуть потрібні гроші на «гербіциди», щоб не глушили паростків справжньої літератури.

Слід віддати належне принциповій позиції Сумського міського голови Олександра Лисенка, що недавно таки створив експертну раду, про яку йшлося вище і яка декому не зовсім до вподоби. Бо вже на першому засіданні з’ясувалися всі попередні схеми з видання книжок без замовлень, попиту і потреби. Однак рада констатувала необхідність особливо актуальних видань. Це і краєзнавча, і художня, і наукова література, що слугуватиме позитивному іміджу міста як центру культури, мистецтва, історії, економіки, спорту тощо.

Щоб активізувати роботу, складено план видань, на які чекає місто і його жителі. До написання вирішили залучити всіх охочих, щоб потім, коли надійдуть рукописи, можна було обрати найкращі й профінансувати їх з міського бюджету.

Просто? Просто. Бо вже за кілька днів на таку пропозицію почали відгукуватися автори — молоді й не зовсім, відомі й початківці. Тож процес почався. І немає найменшого сумніву, що з часом читачі отримають книжки, які справді можна вважати книжками. І не розсипатимуться після першого прочитання, а слугуватимуть не один рік.