«У селі сталася новина», — починається відоме оповідання Василя Стефаника про місцеву моторошну подію. Та за всього бажання такий початок не зовсім доречний до недавньої резонансної події, яка змусила зіщулитися чи здригнутися все село на Донеччині. Бо самі ж люди цього й сусідніх населених пунктів, згадуючи інцидент, знизують плечима: «Новина? Та ні, бо для нас таке, на жаль, нітрохи не новина». Але чому?

У селі Гришине Покровського району, тобто на території, яку контролює українська влада, 19-річного юнака і його батька по-звірячому побили за відверту проукраїнську позицію. А точніше, за привітання «Слава Україні!», яким потерпілий хлопець того вечора відповів на кпини групи односельців і зокрема на зневажливе звертання: «Ну що, патріот?»

Слово за словом, лайка за лайкою — і четверо молодиків з кулаками напали на жертву. Проте парубок зумів вирватися і зателефонував батькові. Коли той приїхав на підмогу, рукопашний бій перестав бути суто рукопашним. Чоловіка, який, працюючи в місцевому відділенні Державної служби з надзвичайних ситуацій, виконував завдання у прифронтовій Авдіївці й має посвідчення учасника бойових дій, підступним ударом ззаду биткою по голові збили з ніг і вже лежачого заходилися товкти ногами до непритомності.

Били чоловіків на очах доньки і сестри потерпілих, яка марно кликала односельців на допомогу. А вже після того, як криваву розправу вдалося припинити, главу родини у важкому стані доставили до Покровської районної лікарні, де медики майже годину збирали його обличчя.

Як водиться в кожному селі, де всі одне одного добре знають і майже все на видноті, знавіснілі нападники добре відомі аж ніяк не добрими справами. Люди згадують, що ця компанія свого часу вже брала участь у побитті однієї з тутешніх родин, але до відповідальності за скоєне їх не притягували.

Молодики ніколи не приховували відвертої проросійської позиції (особливо у 2014-му) і підтверджували це за будь-якої нагоди. Що й зробили цього разу у жорстокій формі.

Вражає, що добре знайомих односельців побили ногами й биткою за сказане «Слава Україні!» та проукраїнську позицію не на тимчасово окупованій території краю, де за українське слово звинувачують у диверсії й кидають «на підвал», а на вільній від таких переслідувань Донеччині. А відбулося це у суто українському селі Гришине, де, за даними перепису 2001 року, 92,56% людей назвали рідною мовою українську, а російську — 7,13. Звичайно, потужна підла проросійська пропаганда і гібридна війна місцями перевернула все з ніг на голову, але ж не настільки! Бо для мене особисто і для багатьох донеччан недавня подія у Гришиному — майже копія того, що пережили ми, українці, у Донецьку навесні 2014 року, коли за українські прапор, синьо-жовту стрічку чи слово могли жорстоко побити і навіть убити. І вбивали!

Та антиукраїнська сваволя тоді відбувалася в умовах захоплення міста місцевими прихильниками «руской весни» та російськими «туристами», яких аж кишіло на місцевих вулицях і площах. А тепер українців безкарно б’ють в українському селі на четвертому році гібридної війни, яка б мала вже всім довести справжню сутність руского міра — напівдику, агресивну й антилюдську.

Щоправда, є спільна обов’язкова риса для всіх антиукраїнських настроїв, акцій та очевидних злочинів на національному ґрунті на Донеччині: і колись, і тепер влада й правоохоронці немов за командою стають у позицію страуса. І навіть уроки Донецька, де безкарність неприхованих ворогів України вони сприймали немов заохочення до подальших дій, призвела до захоплення міста, їх так нічого й не навчили.

За інформацією Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, триває службова перевірка діяльності Покровського відділу поліції відразу за двома кримінальними провадженнями, одне з яких за фактом жорстоко побиття батька і сина у Гришиному. На час перевірки начальника Покровського відділу поліції Юрія Гречишкіна відсторонено від виконання службових обов’язків. А яка доля очікує нападників, покаже подальше розслідування.

«Мені нічого від них не потрібно, — каже дружина і мати потерпілих українських громадян. — Єдине, чого хочу, — щоб їх належно покарали».

До речі, на належні реакцію й захист держави розраховували і сподівалися потерпілі українці Донецька навесні 2014-го. Дочекалися? Нині багато з них змушені залишити домівки і виїхати за межі окупованого міста. А їхні опоненти — ті, які спершу зривали державні прапори України, розмахували триколорами, битками, залізними прутами і ланцюгами тощо, невдовзі схопили в руки вогнепальну зброю і важку смертоносну техніку на щедрому розпродажі у російському воєнторзі, й кількість жертв антиукраїнської істерії й агресії вже перевищила 10 тисяч загиблих і значно більше поранених і знедолених.