Це той випадок, коли називати когось із жіночої статі найстарішою в Україні й на теренах СНД привселюдно — не моветон: якщо вона столична театральна премія на ймення «Київська пектораль», якій усього лише за 20. Першим лауреатам її вручено 27 березня 1993 року, в Міжнародний день театру. Відтоді до цієї дати приурочено щорічну церемонію нагородження, що не переривалася жодного разу, а відбувалася на професійне свято чи напередодні. За найяскравіші театральні здобутки столиці 2013 року, визначені експертами з театро-, музико-, мистецтвознавців та журналістів, «Київська пектораль» вітала переможців увечері 24 березня на сцені театру імені Івана Франка.

Спектакль франківців «Morituri te salutant» за Василем Стефаником — найбільше увінчаний нагородами «Київської пекторалі», за шістьма номінаціями: як найкраща драматична вистава найкращого режисера Дмитра Богомазова з найкращими — актором другого плану Василем Башею, сценографією Олександра Друганова, музичним оформленням Сусанни Карпенко, пластичним вирішенням Ольги Семьошкіної.

Пташино поєднані дві з найкращих вистав: дитяча «Принцеса-Лебідь» Молодого театру та музична «Лебедине озеро. Сучасна версія» Київ-модерн-балету Раду Поклітару. «Потвора» Театру драми і комедії породила найкращі дебюти: акторський Владислава Писаренка та режисерський Валентини Сотніченко.

Дві відзнаки в «Прекрасного звіра у серці» за Миколою Вінграновським (театр «Сузір’я»): «За кращу камерну виставу (виставу малої сцени)» та «За кращу чоловічу роль» Євгена Нищука, який розділив перемогу в цій номінації з актором Молодого театру Олексієм Вертинським (Ерік Ларсен, «Загадкові варіації»).

Звання найкращої актриси за «Київською пектораллю» дісталося Надії Кондратовській — Мати, «Обещание на рассвете» (продюсерська компанія «Доміно-Арт»).

Постпекторальні монологи найкращих акторів Олексія Вертинського (у центрі) та Євгена Нищука на сцені слухає директор департаменту культури КМДА Світлана Зоріна. Фото Світлани Скрябіної

Найкращою акторкою другого плану визнано Валерію Чайковську з ТЮГу на Липках (дружина професора, «Шиндай»). Свою «Київську пектораль» пані Валерія отримала «на улюбленій сцені, яка пам’ятає мої босі ніжки в 17 моїх років у студії театру Франка».

А удостоєна премії в номінації «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» народна артистка України Неоніла Білецька-Бугайова з Театру драми і комедії згадала на франківській сцені, як уперше вийшла на сцену театру імені Марка Кропивницького в Кіровограді 7-річною з лялькою без руки і промовила свою найпершу акторську фразу: «У неї німець ручку відірвав»… Неоніла Миколаївна — представниця театральної династії, в якій, крім неї, — бабуся, батьки, сестра, діти, онуки та чоловік, що з ним відсвяткувала недавно золоте весілля.

Голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк на церемонії віншування нових лауреатів «Київської пекторалі» порадів, що «так багато талановитих людей ми нагороджуємо. Талановиті люди, особливо художники, режисери, мені завжди нагадують мореплавця, який кидає в бурхливий сьогоднішній океан пляшку із запискою. І дуже важливо, хто цю записку виловить».

Олексієві Вертинському, у якого «в театрі довге життя», «вже не надто цікаво виходити по нагороди. Тому що після них настають не дуже приємні періоди, коли все валиться з рук. Отримую премію і відчуваю, що завтра буде хандра. А хочу страшенно подякувати одному акторові, який, на жаль, не потрапив у номінацію «Київської пекторалі». Коли я подивився торік у Молодому театрі виставу «Любов людей», то був настільки вражений Марком Дроботом, що зробив для себе висновок: якщо не зможу зіграти так, як цей хлопець, то навіщо тоді мені й на сцені підошвами шаркати».

Голова Київського місцевого творчого відділення Національної спілки театральних діячів України Олексій Кужельний втішений, що «театр нині передчуває і пророкує, із колись вимушено розважального він став соціальним і почав порушувати насправді серйозні теми сучасності. Я зрадів, що стала популярною українська класика, багато спектаклів поставлено за її творами».

А міністр культури Євген Нищук, назвавши театр мірилом того, що відбувається в суспільстві, пообіцяв: «Як минуть ці найважчі часи, я весь уряд буду затягувати на вистави у різні театри».