Черкащина. Перечіпаючись  об камені спотикання

Із проблемою вкрай поганих доріг в області кожен черкащанин стикається фактично щодня. Однак коли йдеться про життя і смерть, розмова особлива. З керівником  обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Ігорем Фесуном розмовляємо про резерви та можливості вдосконалення роботи цієї служби. Головне, у що впирається розв’язання багатьох гострих питань, зауважує Ігор Анатолійович, — нестача кваліфікованих кадрів і спеціального автотранспорту.

— Якби торік на умовах співфінансування ми не закупили вісім нових автомобілів, не знаю, як би служба працювала цього року. Автотранспорт потребує термінової реанімації: працює 49 машин зі 100, їхній вік 10—20 років. Більш як мільйон гривень потрібно для підтримки автопарку в належному стані. Цього року заплановано купити п’ять автомобілів на умовах співфінансування.

Зрозуміло, нові машини — надійніша робота. Однак нова техніка не витримує поганих доріг. Тільки завдяки майстерності водіїв та самовідданості медичного персоналу в районах переважно справляються з терміновими викликами, на які відведено 20 хвилин. Хоч як розповідають працівники, бувало всяке, особливо в осінньо-зимовий період. Через бездоріжжя, снігові замети транспорт не раз виходив з ладу. Траплялося, що й народжували дітей у машині швидкої.

Під’їзди до станцій швидкої допомоги у Тернополі не витримують критики. Фото з сайту te.20minut.ua

Особливо працівників екстреної медичної допомоги непокоїть стан доріг у м. Сміла та Смілянському районі. Тут, наголошує Ігор Фесун, зовсім погано. Навіть на міські виклики розбитими дорогами діставатися важко. Що вже казати про села району, де шляхи просто непроїзні. Звичайно, в таких умовах працювати ніхто не хоче. На сьогодні цій службі бракує 25 водіїв і 50 медичних працівників.

Це тільки один штрих до ситуації, в якій опинилися жителі області у зв’язку з незадовільним станом шляхів. Здавалося б, з настанням літа роботи на дорогах пожвавляться, щоб забезпечити потреби регіону в комунікаціях. І справді, читаючи рапорти служби автомобільних доріг, вважаєш, що робота з відновлення та ремонту шляхів просто кипить.

Однак насправді це далеко не так. Як повідомив недавно заступник голови облдержадміністрації Костянтин Омаргалієв, з Дорожнього фонду України на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту й утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах області передбачено 391 451,3 тисячі гривень. На початок липня надійшло всього 171 183,4 тисячі. Загалом на автомобільних дорогах загального користування місцевого значення виконано робіт із поточного дрібного й середнього ремонтів орієнтовно на 30 мільйонів гривень.

Як визнають в облдержадміністрації, досі проблемне питання поточного середнього ремонту автомобільної дороги Сміла — Березняки — ст. Райгород — Кам’янка, яка проходить територією Смілянського та Кам’янського районів. Досі не оформлено дефектних актів, що унеможливлює розроблення проектно-кошторисних документів. Та сама проблема і з дорогою Ладижинка — Городниця. Недоліки у проектно-кошторисній документації гальмують тендерні процедури щодо трьох автомобільних доріг місцевого значення у Городищенському районі. Не визначено підрядників для виконання робіт у Жашківському та Чорнобаївському районах. Золотоноша, Сміла, Умань, Городищенський, Корсунський, Черкаський та Чигиринський райони не надали жодних коштів на співфінансування запланованих ремонтів.

Цей перелік каменів спотикання, що заважають ефективно готувати шляхи області до повноцінної експлуатації, можна продовжувати.

Зрозуміло лише одне: і коштів, і організаторських зусиль місцевої влади для виправлення ситуації на дорогах ще не достатньо. Тому й бідкається Ігор Фесун: чи не доведеться, скажімо, в Смілянському районі зупиняти роботу швидкої? Та й не він один вкрай занепокоєний темпами ремонту шляхів, проблемами експлуатації вже відремонтованих.

Ось приклад. Уже десяток днів на виїзді з Черкас у напрямку Сміли працює конт­рольний пункт для перевірки ваги фур. Тут зафіксовано лише кілька порушень нормативної ваги. Невже всі транспортники раптом стали такими дисциплінованими? Як виявилося, секрет простий: вони просто об’їжджають цей пункт контролю через Руську Поляну та інші ближні села, руйнуючи тамтешні шляхи. Ось із таких дрібниць і складається велика проблема.

Роман КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»

Через погані шляхи швидка може зламатися у найбільш непідходящий час. Фото з сайту molbuk.ua

Харківщина. Газуй, але пильнуй

Мабуть, зайве говорити, що інколи від того, чи вчасно доправили хворого до лікарні, залежить не лише його здоров’я, а й саме життя. Тож у таких ситуаціях лікарі покладають надії на оперативність машин швидкої допомоги, яка без відповідного стану доріг та під’їздів до прийомних відділень може бути зведена до нуля.

Щодо останнього, то, як запевняють водії карет швидкої допомоги, під’їзди до лікарень у Харкові особливих нарікань не викликають. В істинності їхніх слів переконався на власні очі, виявивши тільки кілька вибоїн біля травматологічного відділення та на під’їзді до міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги. Усі  водії швидких із більшими чи меншими зусиллями вкладаються у відведений нормативом час.

Щодо більших зусиль, то це стосується машин 4-ї підстанції Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, яким доводиться долати бездоріжжя на виїзді з бази. Як пояснив директор центру Віктор Забашта, дорогу до 4-ї підстанції не привели до ладу, бо досі не можуть знайти її господаря. Така собі безгоспна.

Керівник цього комунального закладу охорони розповів, що не лише в Харкові, а й у райцентрах під’їзні дороги до лікарень відремонтовано, оскільки в команді глав адміністрацій є спільне розуміння нагальності й необхідності розв’язання цієї проблеми. Інша річ, за його словами, — сполучення між селами і з районними центрами.

«Якщо в Куп’янському, Ізюмському районах його можна назвати добрим, а в Богодухівському і Красноградському непоганим, то  Кегичівський, Лозівський, Барвінківський райони викликають чимало нарікань. Особливо у водіїв, яким весь час доводиться поновлювати ходову своїх машин», — каже Віктор Забашта й підтверджує їхні бідкання  про якість навіть відремонтованих ділянок.

І справді, не зрозуміло, якою логікою чи інструкцією керуються дорожники під час проведення ямкового ремонту, коли із п’яти ям латки ставлять лише на три чи чотири з них. «Краще б їх не латали, — обурюється керівник центру. — У темну пору доби неможливо розгледіти, де латка, а де яма, тож і б’ють водії машини, а ще втрачають час і нерви».

Думається, разом з документацією, що регламентує ямковий ремонт доріг, владним чиновникам варто розробити й інструкції для водіїв з обов’язковими настановами щодо розпізнавання ознак та розбіжностей між латкою на асфальті та ямою чи вибоїною, а ключовим пунктом внести застереження «Газуй, але пильнуй». Проте щодо останнього, то водії й без настанов змушені його дотримуватися, навіть якщо ризикують здоров’ям пацієнта.

Володимир ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»

Насамкінець.Сподіватимемося, що місцева влада, на контролі якої перебувають ці шляхи, з особливою увагою поставиться до їхнього ремонту і забезпечить безпроблемний доступ хворих до місць надання їм медичної допомоги.