На цю зустріч чекав майже чотири місяці: мою розмову з директором одного з провідних не лише в нас, а й у світі проєктувальників та виробників турбо- і гідрогенераторів, великих машин постійного струму, комплектного електрообладнання для міського і залізничного електротранспорту ДП «Завод «Електроважмаш» Дмитром Костюком переносили з тижня на тиждень через… чергове відрядження керівника підприємства за кордон. Почав уже було думати про відмову від поїздки до Харкова, але 22 липня задзвонив мій мобільний, і на тому боці почув знайомий вже голос начальника управління корпоративних комунікацій та реклами ДП «Завод «Електроважмаш» Олени Зеленіної: «24 липня, — повідомляла пані Олена, — Дмитро Васильович чекає на вас о 13-й годині».

Ритуальний танець

Поїзд, залізничний вокзал міста Харкова (до речі, дуже чистий та прикрашений квітами), метро, бюро перепусток ДП «Завод «Електроважмаш», прохідна з металевими рамками, приймальня директора — і ось уже я тисну руку Дмитрові Костюку.

— Вибачте, що так довго змусив вас чекати на нашу зустріч, — так розпочав розмову Дмитро Васильович, — але не міг перенести тих поїздок за кордон. За місяць доводиться здійснювати близько 20 перельотів по світу. Це важко, але необхідно. Бо якщо ще чотири роки тому був час виробників, то нині — замовників. Примхливих, які потребують особистої уваги до себе, ще й обов’язково від керівника підприємства, яке претендує на отримання серйозного замовлення від них. З цього приводу часто кажу колегам: «Потрібно поїхати, щоб відтанцювати черговий ритуальний танець. Особисті перемовини часто стають визначальними».

Так і зав’язалася наша розмова з керівником одного з найбільших підприємств Індустріального району міста Харкова, на якому нині, попри економічні та політичні негаразди в країні, працюють понад 3000 робітників. Усіх їх потрібно забезпечити стабільною роботою, але більшість замовлень, на жаль, доводилося досі шукати не в Україні, пристойним заробітком і надією на те, що завод має перспективу і працюватиме продуктивно ще не один рік.

Тому Дмитро Костюк змушений «відтанцьовувати» за весь численний трудовий колектив: цього року він це вже зробив у Казахстані, Узбекистані, Польщі, Америці, Таджикистані, країнах Балтії, звідки привіз добрі новини в Харків. До речі, пробитися на ринки деяких країн зі своєю якісною конкурентоспроможною високотехнологічною продукцією електроважмашівцям стає дедалі важче. Бо в Китаї, наприклад, чужинців не люблять і намагаються не пускати на власний ринок, створюючи сприятливі умови лише для власних виробників, яких держава всіляко заохочує та фінансує.

Те саме стосується Японії, Індії. Для останньої харків’яни виготовляють статор і запасні частини для турбогенератора ТГВ-250-2ПТ3, який буде встановлено на індійській атомній електростанції «Кайга». Але доля цього замовлення вирішилася дуже важко. Адже індійці імпорт обкладають митом — 30%. Перевагу ж українцям надали тому, що ті мають добру репутацію в світі.

Та що там Індія! У сусідів білорусів теж процвітає протекціонізм — економічна політика держави, яка виражається в системі взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підтримку й захист власних товаровиробників від іноземної конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках: «бацька» поставив перед місцевими промисловиками завдання звести частку імпорту в країні до мінімуму. І в цьому плані білоруси досягли значних результатів.

Для гідроелектро­станцій країни

Харків’янам же доводиться добиватися всього самотужки, долаючи численні перешкоди. І їхні наполегливість та цілеспрямованість дають непогані результати: у середині липня 2019 року, наприклад, на Київській ГАЕС компанії «Укргідроенерго» введено в дослідну експлуатацію після реконструкції гідроагрегат №2. ДП «Завод «Електроважмаш» взяв безпосередню участь у його модернізації. І як наголосив генеральний директор компанії «Укргідроенерго» Ігор Сирота, виконав усі вимоги замовника: підвищив екологічні стандарти агрегата, збільшив його робочу потужність із 41,5 до 46,8 МВт (ККД тепер становить не 92%, а 95%) та подовжив термін експлуатації обладнання на 40 років.

— Введено в експлуатацію перший із трьох гідроагрегатів станції, які підлягають реконструкції, — веде далі розповідь Дмитро Костюк. — Наш завод повністю забезпечив станцію власним гідрогенераторним обладнанням, а фахівці підприємства провели шеф-нагляд під час монтажу. Нині вони беруть участь у випробуваннях. Усі зобов’язання ми виконали в строк. На черзі — реконструкція гідроагрегатів ст. №6 і ст. №4. Усі роботи проводять за кошти Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку.

До речі, компанія «Укргідро­енерго» планує до 2026 року провести повну реконструкцію та модернізацію всіх своїх генеруючих об’єктів на Дніпровському та Дністровському каскадах. ДП «Завод «Електроважмаш» переміг у тендерах на проведення цих робіт у відомих світових компаній з Австрії, Німеччини і Китаю та уклав п’ять контрактів. Підприємство, як сказав Дмитро Васильович, навчилося працювати в умовах жорсткої конкуренції з міжнародними компаніями. Найближчим часом харків’яни проведуть реконструкцію двох гідрогенераторів на Кременчуцькій ГЕС.

Варто зазначити, що всю продукцію підприємства проєктують нині лише з урахуванням вимог замовника (харків’яни мають одне з найпотужніших в Україні конструкторських бюро, яке складається з майже 400 співробітників та відповідає міжнародним стандартам МЕК). Завод забезпечує сервісне обслуговування й надає послуги випробувального центру. Тут чинний основний документ інтегрованої системи менеджменту — Керівництво з якості ДП «Завод «Електроважмаш», розроблене відповідно до вимог міжнародних стандартів ISO 9001:2015 і ISO/TS 22163:2017.

Усе це, безумовно, вплинуло на виробничі результати підприємства: за 2018 рік електроважмашівці збільшили на 45% обсяги виробництва, виготовивши продукції на 2,2 мільярда гривень (або на 700 мільйонів гривень більше, ніж 2017-го). Також на 63% зріс обсяг реалізації продукції і досяг 2,3 мільярда гривень.

— Підприємство відмовилося від кредитів (3,5 року вже не бере їх), розвиваючись за рахунок власних коштів, — підсумовує директор заводу. — Ми переглянули політику закупівель, навели лад в обігу коштів наших дебіторів та кредиторів. Постачальники переконалися в серйозності перспектив розвитку підприємства, а замовники — в обов’язковому дотриманні строків розрахунків. Якщо раніше, наприклад, один із холдингів розраховувався з нами упродовж 60—80 днів, то тепер справляється за 15. Ведемо перемовини навіть про перехід на передоплату.

Із залізничниками — не контакт

Звісно, ДП «Завод «Електроважмаш» могло б працювати ще продуктивніше, якби частіше отримувало замовлення від українських підприємств на випуск, наприклад, обладнання для залізничного та міського електротранспорту.

— Відповідно до контракту з польським виробником залізничного рухомого складу Newag S.A. торік ми поставили в цю країну 62 тягові електродвигуни ЕД-118АУ1. Усього ж за 2018—2019 роки завод поставив у Польщу понад 140 одиниць, — у голосі Дмитра Васильовича чути і нотки гордості, і смутку. — Для цього відновили в себе колишнє виробництво 30-річної давності. Поляки залишилися задоволеними нашими поставками якісного електроустаткування. Проте рідна Укрзалізниця не замовляє в нас обладнання, хоч вітчизняний локомотивний парк майже повністю зношений і не витримує жодної критики. Ми ініціювали нараду з керівництвом Укрзалізниці, яке відвідало наш завод. Помітно було, що гості дуже здивувалися виробництвом і можливостями, які маємо. До того ж для них було відкриттям, що понад 50% рухомого складу країн їздять на харківських двигунах. Але контракт Укрзалізниця чомусь підписала не з нами, а з американцями.

Це, звісно, засмутило харків’ян, але рук вони не опустили: аби підняти на достойний рівень залізничну тему, керівництво ДП «Завод «Електроважмаш» почало самотужки шукати майданчики в Україні. Фахівці підприємства знайшли їх у Миколаєві на тепловозоремонтному заводі (МТРЗ). Нині Харків завершив на ньому налагодження електрообладнання маневрового тепловоза ТЕМ7. Машину успішно випробували, передали в експлуатацію, тепер триває цикл експлуатаційних випробувань у замовника.

МТРЗ, високо оцінивши роботу харків’ян, оформив ще одне замовлення — на глибоку модернізацію магістральних вантажних тепловозів 2ТЕ10 та 2ТЕ116. На них ДП «Завод «Електроважмаш» встановить однакові комплекти обладнання — тяговий агрегат А723Б та електроапаратуру, чим, можливо, зацікавить транспортників. Адже в Україні досі працюють понад 200 тепловозів цих серій, у яких давно вже закінчилися терміни експлуатації.

Стратегічний інвестор

Одне слово, харківський «Електроважмаш» — унікальне та перспективне підприємство. Не випадково його внесли до списку тих заводів, що мають бути приватизовані в першу чергу. На підприємстві сподіваються, що на завод прийде серйозний приватний стратегічний інвестор, який потурбується не лише про подальший його розвиток, ринки збуту, а й візьме на себе певні інвестиційні та соціальні зобов’язання.

Для цього вже є хороша база: підприємство має повний цикл виробництва — від ливарного до стендового випробувального, позитивну фінансову ситуацію (зар­плата основних виробничих робітників, яку виплачують без затримки, торік зросла на 56%, цього року теж було збільшення — на 14,3%, нині вона становить у середньому 11 тисяч гривень). 2018-го, до речі, ДП «Завод «Електроважмаш» сплатило податків майже 164 мільйони гривень, з них понад 70 мільйонів гривень — до місцевого бюджету. В Індустріальному районі Харкова це один із найкращих показників.

Такі підприємства (до речі, цього року ДП «Завод «Електроважмаш» відсвяткувало 73 роки існування) потрібно не лише берегти, а й допомагати їм працювати ще краще.