28 червня 1996 року було ухвалено Конституцію незалежної України, що стало втіленням майже трьохсотлітнього конституційного процесу та тисячолітніх традицій державотворення.
У сучасному світі конституція є базовим документом, без якого неможливе повноцінне існування суверенної держави, що має чітко визначені політичну систему суспільства, засади державного ладу, порядок формування та діяльності органів державного управління, принципи територіального устрою, взаємовідносини громадянина з державою тощо. Власне, конституція є підґрунтям для нашого суспільно-політичного буття.
В історії українського державотворення існувала низка актів, що носили конституційний характер і засвідчували споконвічне прагнення українців до створення самостійної, незалежної, демократичної і правової держави. Документи, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) є цьому підтвердженням.
Першим таким документом конституційного характеру в сучасній історіографії називають Конституцію Пилипа Орлика 1710 року, де було викладено візію козацької старшини щодо організації функціонування держави, не реалізовану, зрештою, через знищення української державності та загарбання України російською імперією. Наступним етапом розвитку конституційного процесу стала доба Української революції 1917–1921 років, що втілився у Конституції Української Народної Республіки, затвердженої 29 квітня 1918 року як «Статут про державний устрій, права і вольності УНР», в останній день існування Української Центральної ради. За Української Держави гетьмана Павла Скоропадського було підготовлено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали характер конституційного документу, втім, не зреалізовані через обставини зовнішньої агресії.
Після більшовицької окупації України та створення УСРР конституційні процеси набули простої формальності — створювалася видимість права народу на самовизначення та повноцінний розвиток національної культури, коли навіть вживання чужинської мови переважало над рідною.
Саме завдяки ретельно збереженим документам та примноженню українською політичною еміграцією державницьких традицій, яка надавала велике значення розробці власної конституції, сьогодні ми маємо можливість дізнатися про перебіг конституційного процесу як в Україні, так і поза її межами.
Наші співвітчизники щиро вірили в крах комуністичного режиму, відтак приділяли велику увагу розробці основних засад українського конституціоналізму, маючи на меті вільну державу, а тому так прискіпливо стежили за основними законами, що приймалися в Україні та як могли долучалися до процесів державотворення. Вони не припинилися навіть після проголошення Україною незалежності, адже ще протягом п’яти років потому наша держава не мала власної конституції. Відтак українська еміграція, що керувалася європейськими цінностями демократії та верховенства права, перманентно долучалася до процесів розробки нового основного закону, пропонуючи власні проєкти. Серед створених нею документів бачимо чимало спрямованих на оцінку конституційних актів Української Народної Республіки, а також присвячених конституційним процесам незалежної України, що передували ухваленню Конституції 1996 року.
Відтак Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної держави, адже врахувала історичний досвід державотворення Українського народу й кращі світові традиції. Міжнародна спільнота тоді назвала українську конституцію однією із найдемократичніших, бо вона закріпила притаманні усім цивілізованим країнам світу основні права і свободи, утвердила ідеали справедливості та рівності.
ВІРА ФАЗЛЄЄВА,
провідний архівіст
відділу використання інформації документів ЦДАЗУ
Ми в Google+