За останніми даними Мінсоцполітики, нині на підконт­рольних українській владі територіях обліковують майже 1,6 мільйона вимушених переселенців. І донині вони мають проблеми з пошуками роботи, влаштуванням дітей в дитсадки та школи, соціальними виплатами та ін. Але найбільшою й найболючішою залишається проблема житла. Адже чимало з цих людей втратили його на окупованих територіях: домівки, у яких проживали інколи цілі династії, було зруйновано під час бойових дій або їх незаконно відібрали сепаратисти чи й просто залишили напризволяще власники, яким довелося терміново переїжджати, рятуючи себе та родини.

— Для запобігання наслідкам воєнного конфлікту в Східній Європі ще у грудні 2014 року між Мінрегіоном та Європейським інвестиційним банком підписано угоди про створення Надзвичайної кредитної програми для відновлення України, за якою нашій державі передбачено 200 мільйонів євро. Ці кошти спрямовано на реалізацію житлових проектів у п’яти областях України, — розповів заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лев Парцхаладзе.

І додав, що із жовтня 2017 року там запрацюють понад 30 різноманітних проектів у сфері житлового будівництва і поліпшення житлових умов для переселенців. А на загал на розгляді під це фінансування перебувають близько 900 різноманітних програм. Угоду ж про співпрацю з Європейським інвестиційним банком продовжено до 2020 року, адже проблема й досі залишається гострою.

Зводити собі житло самотужки дуже важко. Надто переселенцям. Тож вони раді будь-якій допомозі. Фото Володимира ЗАЇКИ

Зони відповідальності

Начальник управління житлової політики Мінрегіону Світлана Старцева зауважила, що державна житлова політика формується за конкретними напрямами: є житло соціальне, тимчасове і доступне, а ще програми, які працюють безпосередньо на вирішення питань внутрішньо переміщених осіб. Щодо тимчасового, яке не підлягає приватизації та передачі в будь-яку власність, його нині дуже мало. Програму з переобладнання недобудов за допомогою іноземних донорів розпочали ще у 2014-му, але виникли проблеми із встановленням власників цих споруд, без чого важко рухатися далі.

Соціального також недостатньо. Претендувати ж на нього можуть лише соціально незахищені громадяни без доходів. І щопівроку людина, яка ним користується, має надавати довідку на підтвердження статусу.

Нині держава не може гарантувати переселенцям надання комерційного житла. А банки відмовляються видавати їм кредити, адже не впевнені в поверненні коштів. Але є інструменти, які можуть значно здешевити цим людям придбання квадратних метрів. Це програми Держмолодьжитла, якими можуть скористатися частково платоспроможні переселенці, а частину грошей компенсує держава.

Але, на переконання фахівця, місцева влада та громади мають сприяти, щоб такого житла більше будували, розширювали, переобладнували, реконструювали й надавали тим, хто його конче потребує. Адже якщо місцеві голови будуть зацікавлені у прийомі ВПО на своїх територіях і допоможуть їм з наданням роботи, держава підставить плече тим, хто втратив усе, у наданні житла: тимчасового — на перший час, а надалі — у будівництві за різними програмами.

Фахівці Мінрегіону мають зрозуміти, скільки потрібно житла переселенцям, яких видів і в яких регіонах. А для цього потрібно врешті створити державні реєстри тимчасово переміщених осіб і тих із них, які насамперед потребують житла.

50х50

Детальніше про програми доступного житла зокрема для вимушених переселенців розповів голова правління Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Сергій Комнатний. Торік фахівці фонду розробили стратегію розвитку державної житлової політики, одним з напрямів якої є забезпечення житлом саме внутрішньо переміщених осіб або як мінімум надання їм однакового права з іншими українцями брати участь у державних житлових програмах.

Держмолодьжитло пропонує пільгове кредитування молоді або родин, де обом з подружжя не більш як 35 років, на термін до 30 років. Власний внесок становить 6%. Ставка — 3% річних. Якщо в родині є одна дитина, кредит стає безвідсотковим, двоє дітей — тіло кредиту зменшується на 25%, троє і більше — на 50%.

Навесні 2017 року набув чинності закон № 4550, яким внесено зміни до Закону № 800 «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року (цей закон передбачає надання державної підтримки молодим українцям у придбанні житла за схемою 30х70, де 30% вартості безповоротно компенсує держава). Через ці зміни Держмолодьжитло пропонує учасникам АТО та переселенцям придбати житло за схемою 50х50, де половину вартості платить родина, другу компенсує держава. На свою половину сім’я може взяти пільговий кредит у банку під 7% річних.

Та якщо учасники АТО мають змогу брати участь у цій програмі без проблем, то для ВПО тут знайшлася перешкода: обов’язкове надання довідки про перебування на кварт­обліку. За колишнім місцем проживання вони, можливо, і перебували в цій черзі, але ж не нині. І неможливість подати довідку автоматично позбавляла переселенців змоги взяти участь у програмі. Тому фонд став ініціатором і розробником змін до постанови уряду № 584, які для переселенців скасовують цю бюрократичну вимогу. Єдина, що залишилася, — не мати у власності житла на підконт­рольній українській владі території або площа якого менша як 13,65 квадратного метра на особу в родині. Уряд ухвалив постанову 20 вересня 2017 року.

Видатки розвитку

Але корисна справа наткнулася на проблему фінансування.

— Лише 30 мільйонів гривень, передбачених Держмолодьжитла з держбюджету на 2018 рік на всі їхні програми (не тільки для переселенців і учасників АТО, а й для звичайних молодих українців та родин з дітьми), звісно, не достатньо, — зауважив народний депутат Олег Недава.

Саме тому він подав до бюджетного комітету пропозиції, в яких наполягає на відновленні державної програми «Надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла» з обсягом фінансування 1,3 мільярда гривень на 2018 рік і отримав схвальну відповідь Прем’єр-міністра. А через дієвий механізм і належне фінансування ця програма може запрацювати на користь переселенців.

Сергій Комнатний уточнив, що протягом 2018-го через неї планують забезпечити житлом 5—6 тисяч переселенців (одна родина — це в середньому 3—4 особи). І найголовніше, що кошти, передбачені на програму, не будуть просто видатками держбюджету. Вони будуть видатками розвитку, адже їх вкладатимуть у будівельну галузь, створюючи у ній нові робочі місця і збільшуючи сплату податків у держбюджет.

ХТО ЗАПЛАТИТЬ?

Пільги для орендодавців

Починати вирішувати таке гостре житлове питання для переселенців слід саме з того, що точно дізнатися, скільки ВПО в Україні, адже нині є формально обліковані й ті, що перемістилися, і ці цифри різняться істотно. Так вважає представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб Жанна Лук’яненко.

Вона зауважила, що ринок житла швидко зреагував на потребу, піднявши ціни, наприклад, на оренду, в рази. Нині навіть у невеличких містах Донецької та Луганської областей ціна оренди квадратного метра мало чим поступається ціні у містах-мільйонниках і навіть у столиці. А роботодавці спрацювали навпаки: коли з’явилася велика пропозиція робочої сили, зарплати різко впали. Отже, переселенці навіть у родинах, де всі дорослі працюють, за місяць заробляють лише на харчування та оплату оренди такого житла. Тому понад 80% звернень до уповноваженого від таких людей стосуються саме проблем із житлом.

А буває й так: люди просять допомогти, секретаріат уповноваженого шукає шляхи розв’язання проблеми, та коли потім починає шукати людину, щоб надати реальну допомогу, нерідко виявляється, що заявник разом із родиною втомився чекати, зневірився і поїхав шукати кращої долі за кордон.

Однак маємо принаймні два дієві шляхи розв’язання проблеми. Наприклад, люди, які перемістилися вже 2 і більше років тому, осіли в обраному регіоні й влаштувалися там на роботу, за цей час встигли стати економічно активними членами нових громад. Вони мають нехай невеликі фінансові можливості для цієї справи. Тому групи таких людей, об’єднавшись і допомагаючи одне одному, будують за межами великих міст так звані таун-хауси — осередки з невеличких приватних будиночків, які коштують не дуже дорого, але розв’язують їхні проблеми із житлом принаймні на перші 3—5 років. Отже, ці ВПО вже розв’язали свої проблеми із помешканнями і не потребують допомоги держави.

Також, за словами представника уповноваженого, добре, що запрацюють програми, за якими держава надасть відчутну допомогу тим, у кого грошей ще менше, але вони є. На жаль, багато переселенців не мають заощаджень навіть на те, щоб розв’язати цю проблему паритетно з державною допомогою. Щоб з’являлося більше соціального і тимчасового житла, створювався й розвивався його фонд, у цьому мають бути зацікавлені місцеві влада і громада, але так далеко не скрізь і не завжди. І їх можна зрозуміти, адже у всіх населених пунктах є місцеві жителі, які перебувають на черзі щодо покращення житлових умов не лише роками, а й десятиліттями. І, звісно, їм не дуже усміхається перспектива перебувати там і надалі, якщо їх із неї посунуть новоприбулі члени громади. Отже, створюється конфлікт інтересів, що не додає плюсів у ставленні місцевих до переселенців. І якщо не можна всім допомогти через житлові програми, слід шукати інші шляхи, переконана фахівець.

Отже, фахівці офісу уповноваженого закликали владу поміркувати над питанням додаткових податкових пільг для тих, хто здає житло в оренду саме переселенцям. Наприклад, фіскальна служба не каратиме тих, хто робитиме це, не сплачуючи податків до місцевого бюджету. Але й розмір оренди ці люди встановлюватимуть не на власний розсуд. Його можна визначити у фіксованій розумній, меншій за ринкову та підйомній для ВПО сумі з огляду на регіон розташування. Або держава може надати орендодавцям податкову пільгу і застрахувати їхнє житло на час, доки там за угодою мешкатимуть переселенці. Щоб власники не побоювалися здавати його в оренду саме ВПО.

А оформлення угод, тобто законних юридичних відносин між надавачами та орендарями дуже важливе для того, щоб останні мали право на отримання субсидії. Адже закон нині визначає, що отримувати допомогу на сплату компослуг має право або власник житла, або людина, яка уклала з ним офіційну угоду про найм.