«Урядовий кур’єр» спільно з газетою «Кримська світлиця» розпочинає цикл публікацій про важливі події історії, нинішнє життя мешканців та переселенців окупованого півострова. Сьогодні ми розповідаємо про те, чому і як відбувалося приєднання Криму до України у 1954 році, саме 19 лютого було ухвалено указ про передачу південної області зі складу РРФСР до УРСР.

Приєднання. Україна рятує півострів

ЯК ЦЕ БУЛО. 19 лютого 1954 року президія верховної ради СРСР одностайно ухвалила указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР».

Цього акту в добу радянського агітпропу в Криму ніколи не вшановували. Якщо ж і згадували про входження Кримської області до складу України, то надавали цьому суто політико-ідеологічного забарвлення. Кремлівські пропагандисти завжди акцентували, що передача Кримської області зі складу Російської Федерації до УРСР була яскравим і переконливим свідченням «споконвічної дружби двох братніх народів».

Проте з 1991 року, після здобуття Україною незалежності, у Росії й Криму імперсько-шовіністичні яструби дедалі частіше стали говорити про незаконність і неправоможність акту приєднання 1954 року. Особливого загострення ця тема набула одразу після анексії півострова 2014 року.

Тож напередодні 66 роковин цього важливого для нашої держави акту є потреба поглянути на нього з висоти часу, а не з висоти веж Кремля. Нині, коли Російська Федерація і путінський режим ведуть злочинну війну проти України, потрібно чесно, об’єктивно й неупереджено з’ясувати істинні причини щедрості агресора, продемонстровані в 1954 році.

Відповідь на це може дати лише вивчення і глибокий аналіз різноманітних джерел: архівних матеріалів, статистичної літератури, тогочасних засобів масової інформації та спогадів сучасників. Усі вони розвіюють поширюваний кремлівськими пропагандистами міф про щедрий дарунок Микити Хрущова, зроблений для України 1954-го.

Опрацювавши це, можна зробити висновок, що джерела рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році.

Безлюдний та занедбаний

Для Криму Друга світова війна скінчилася навесні 1944-го. Безперечно, упродовж 1941—1944 років народне господарство області зазнало величезних збитків, оскільки півостровом двічі прокочувалися руйнівні хвилі війни. Жахливі наслідки війни у Криму й інших регіонах України, Білорусі та окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Усім їм тривалий час не вдавалося досягти довоєнного рівня виробництва.

Але у Криму економічна й соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася катастрофічною. Значною мірою кризу економіки, особливо сільськогосподарського виробництва, тут спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірмен, чехів та болгар. А в перші дні війни з Криму було вивезено ще й понад 50 тисяч німців, які жили тут ще з часів Катерини II.

Отже, загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч. Якщо ж урахувати, що доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, після депортації кримських татар та інших національних меншин півострів фактично знелюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних жителів Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Сімферопольського району.

Перша хвиля переселенців у Крим із глибинних областей Росії не дала бажаних наслідків. Люд із лісистої території важко приживався у степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості. Ще важче переселенцям давалася вельми складна й специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у житті.

Отже, абсолютно безперспективною виявилася орієнтація обласного керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону лише за рахунок переселенців із Росії. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозуміло, що у цьому вельми складному і примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися лише люди з давньою степовою хліборобською культурою.

Для Росії він став тягарем

Якщо бути об’єктивним, то питання про зміну підпорядкування Кримської області ідеологічно та економічно було обґрунтоване на вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 року, присвяченому проблемам сільського господарства. На ньому з ґрунтовною доповіддю виступив беззаперечний знавець цієї галузі Микита Хрущов. Адже офіційна звітність та численні скарги, що надходили до нього, давали чітко зрозуміти наявність вагомих проблем стану сільського господарства у Криму і потребу негайного їх розв’язання.

Мабуть, саме це й спричинило його таємну появу на півострові глибокої осені 1953 року. Про неї немає жодної згадки у тогочасній кримській пресі. Лише спогади Олексія Аджубея, зятя Хрущова, який супроводжував першого секретаря в інспекторській поїздці у Крим, свідчать про реальність цього факту.

У 1992 році в часописі «Новое время» було надруковано статтю з тенденційною назвою «Как Хрущёв Крым Украине отдал», де її автор Олексій Аджубей фактично підтверджує економічну вимушеність передачі Криму. Кримська дійсність 1953 року, зображена ним, вражає безнадійністю. За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали та обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги.

«Це зараз пишу: приїхали, — зазначає Аджубей, — а вони кричали: «Нас пригнали». З натовпу лунали і зовсім істеричні крики: «Картопля тут не росте, капуста в’яне». Або раптом вкрай сумне: «Блощиці заїли». «Чого ж ви їхали?» — питав Хрущов. І натовп заволав: «Нас обманули».

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов того самого дня терміново виїхав до Києва. По приїзді в Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки. Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. «Там південці потрібні, хто любить садочки, кукурудзу, а не картоплю», — переконував він.

Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням колективної думки вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії — Маленкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна — його не було б. Позиції Хрущова в партії й державі на той час ще не були настільки сильними, щоб він міг самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова не витримують критики, вони спекулятивні.

Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Як людина, що найбільше зналася на сільському господарстві і відповідала за його стан, він справді міг запропонувати шляхи виходу Криму з економічної кризи. У Кремлі добре знали про тісну інтеграцію Криму з економікою України, адже, перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у розв’язанні проблем водопостачання, будівництва.

Щедрий дарунок чи економічне ярмо?

Про підготовку кремлівської влади до лютневої зміни адміністративного підпорядкування півострова свідчить довідка із грифом «секретно» «Про стан сільського господарства Кримської області» від 4 січня 1954 року, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка. У цій довідці висвітлено катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.

Тож на підставі цього документа маємо змогу з’ясувати, що ж «дарувало», точніше, нав’язувало кремлівське керівництво Україні у 1954 році.

З довідки дізнаємося, що 1954 року порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня. На 1 січня 1954 року площа садів становила лише 87%, а виноградників — 79% рівня 1940 року. Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/1954 року лише на 37% забезпеченими кормами. План будівництва корівників і телятників у 1953-му область виконала на 35,6%, а пташників — на 43%.

В області не вистачало понад 1100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. На січень 1954 року в господарствах Криму зрошували тільки 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. У 1953 році область не виконала плану збору податків, недодавши в скарбницю 6 мільйонів 60 тисяч карбованців.

Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році плану не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася не здатною освоїти величезні кошти, які надавала держава на капітальне будівництво. Через це рада міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 мільйона карбованців.

Глибоку кризу переживала і соціальна сфера. Нині ніхто не повірить, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише три хлібні магазини, 18 — м’ясопродуктових, вісім — молочних, два — тканин, дев’ять — взуття, п’ять — будівельних матеріалів та 28 книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі.

Після ознайомлення з цими приголомшливими документами виникає закономірне запитання: передача Кримської області до складу УРСР — «щедрий дарунок» чи накинуте економічне ярмо на шию українського народу?

Як відомо, з юридичної точки зору Крим зі складу РРФСР передано УРСР бездоганно. Після належного проходження «кримського питання» у всіх інстанціях в РРФСР та УРСР і ретельного обговорення його на засіданні верховної ради СРСР президія верховної ради СРСР 19 лютого 1954 року одностайно ухвалила указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». У пресі, зокрема кримській, його було опубліковано 27 лютого.

Проте остаточне законодавче ухвалення цього указу відбулося лише через два місяці — 26 квітня 1954 року. Згідно із законодавством, рішення про зміну наявних кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише верховна рада СРСР.

Українці повертають півострів до життя

Після 1954 року у Криму фактично відродилися не лише промисловість, транспорт, електромережа, а й занедбане сільське господарство. Саме після передачі Криму Україні бурхливими темпами на півострові стали розвиватися промислове садівництво, виноградарство, виноробство, овочівництво, ефіроолійна галузь, тваринництво та птахівництво. Після спорудження Північно-Кримського каналу на півострові виникли нові галузі: зрошуване землеробство, кормовиробництво, рисівництво.

Кримські міста, курорти та промислові підприємства отримали довгоочікувану життєдайну дніпровську воду. Тож Крим фактично відбудовано і відроджено мозолями та потом сотень тисяч переселенців з України.

Масове переселення працьовитих українських селян на півострів розпочалося ще за десять років до передачі Криму Україні. За достовірними статистичними даними, з 1944-го до 1984 року до Криму було переселено понад 1,2 мільйона української людності.

Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиріччя після передачі Криму Україні — найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова. Тож орденом «на грудях планети», за висловом Пабло Неруди, Крим став уже у складі України.

Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії
Наукового товариства ім. Шевченка,
академік УЕАН,
заслужений діяч науки і техніки АР Крим,
для «Урядового кур’єра»