Що далі від війни, то більше не тільки фальшивих патріотів, а й токсичних ідіотів. Даруйте за різкість, однак як ще назвати окремих диванних «військових аналітиків», які розчаровано пирхають і поширюють песимізм щодо ходу контрнаступальних операцій Сил оборони України? Певен, якби за­океанський політолог з Гарварду бодай на кілька годин опинився в епіцентрі всього того, що відбувається на лінії вогню на півдні та сході, він ніколи не написав би свій переповнений скепсисом прогноз про темпи визволення загарбаної рашистами території нашої держави. Цей цинічний оракул, нагадаю, порахувавши відстань, яку щодоби буквально вигризають українські бійці у лінії оборони ворога, зробив висновок, що для визволення Криму нам буде потрібно аж 16 років.

На жаль, такий прогнозист не один. Із цілком об’єктивних причин повільному, проте поступовому та впевненому визволенню території України наші відверті вороги чи просто друзі намагаються протиставити шалені пропагандистські атаки. Деокупація зусиллями ЗСУ буквально кожного нашого навіть невеличкого населеного пункту супроводжується істеричною дезінформаційною риторикою кремля. Проте проміж їхніх патетичних рядків про «ні кроку назад» важко не помітити розгубленість, переляк і безсилля окупантів. Бо вони вже порівнюють: ті кілька кілометрів української землі, які вони, завалюючи своїми трупами, загарбали протягом місяців, Сили оборони України визволяють набагато швидше.

Ще місяць тому військові натякали, що плани люблять тишу. Фото з сайту tsn.uaс

Не тратьте, дядьку, жовчі!

Україна не виправдала чиїхось прогнозів стосовно темпів визволення загарбаної території? Не дотримується якихось графіків? Таку маячню поширюють переважно «експерти», які робили спроби вангувати, маючи уявлення про війну суто з фільмів­бойовиків, у котрих годі шукати навіть натяків на достовірність.

Реальність на війні насправді зовсім інша. І вона була б значно іншішою, якби ЗСУ своєчасно отримали від міжнародних партнерів достатню кількість боєприпасів та військової техніки, оскільки ворожа перевага в цих компонентах та й в обороні очевидна. Особливо відчувається брак сучасних літаків, а тому про надійне прикриття контрнаступальних операції з повітря поки що, на жаль, не йдеться.

Не варто забувати, що наші військові, тримаючи довжелезний фронт, мають перед собою не просто лінію зіткнення, яку за бажання могли б відносно просто перетнути штурмові піхотні підрозділи чи навіть потужна бронетехніка. Попереду зведено істотні перешкоди, серед яких майже суцільні мінні поля, а за ними аж три лінії укріплень ешелонованої оборони. І за будь­яких розкладів і прогнозів було б московською дикістю штурмувати в лоб захищені мінами, артилерією й авіацією з повітря позиції, втрачаючи людей та збройні і технічні ресурси.

Натомість досі використовують іншу тактику, завдяки якій ворожу насичену лінію оборони на південному та східному напрямках подекуди вдається протиснути. І саме тому на кожен наш успіх так голосно репетують кремлівські пропагандисти. Бо вони навіть краще за нас знають, що насправді «друга у світі армія» нині вже тільки друга в Україні і, як уся імперія, тримається на тендітних глиняних (щоб не назвати іншу субстанцію) навіть не ногах, а милицях.

Недавнім і жахливим для пересічних росіян підтвердженням неспроможності влади, армії та всіх силових структур протистояти реальній загрозі став ще й безперешкодний марш «вагнера» на москву. Тому в разі протиснення і прориву на одній із вразливих ділянок фронту сходу чи півдня вся ешелонована лінія оборони ворога буде приречена посипатися. Компетентні експерти та наші закордонні партнери також це розуміють і не зважають на згадані пропагандистські атаки кремля.

За словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, дезінформаційні вкиди в закордонні ЗМІ про начебто повільні темпи українського контрнаступу таки мають певний вплив на суспільні настрої окремих людей, але не змінюють попередніх планів і намірів лідерів країн Заходу щодо постачання зброї Україні.

«На тих, хто ухвалює важливі рішення, це не впливає, оскільки вони керуються інформацією не з газет, а з об’єктивних зведень своїх військових та розвідників. Якихось негативних миттєвих наслідків від цього немає, це керована ситуація. Та якщо ЗМІ й надалі розганятимуть схожі наративи, то, безумовно, це матиме негативні наслідки для сприйняття в суспільствах відповідних країн успіху України на полі бою», — зазначає міністр.  

Окрім прогнозів «до 16 років»

Певна річ, кремлівська пропаганда і об’єктивність — дві прямі, які ніколи не перетинаються. Тому про власні поразки, величезні втрати живої сили і техніки, вимушений відступ рашистів на окремих ділянках фронту в москві звично мовчать. Хоч насправді розвідка боєм та інші контрнаступальні операції ЗСУ наганяють жаху на ворогів і змушують їх використовувати резерви й дедалі частіше вдаватися до «відходу на зручніші позиції».

Тим часом у нас з’яв­ля­ється більше підстав, щоб зі стриманим оптимізмом сприймати складну ситуацію на фронті, де попри шалений опір ворога крок за кроком триває визволення українських територій. Контрнаступальні операції поки що ранньої фази підрозділи Сил оборони ведуть на чотирьох ділянках фронту і скрізь потроху просуваються вперед.

Заступниця міністра оборони Ганна Маляр підтвердила, що тільки на півдні протягом минулого тижня вдалося відбити в загарбників більш як 28 кв. км нашої землі. А інші джерела стверджують: загалом на цьому напрямку визволено понад 158 кв. км території.

Не секрет, що рашисти постійно вдаються до атак на позиції ЗСУ, намагаючись перехопити воєнну ініціативу, якою тепер заволоділи українські підрозділи. Особливо це відчувається під час операції поблизу Бахмута, де вороги втратили всі тамтешні важливі панівні вершини і позбуваються контро­лю над перетвореним на руїни містом, яке нині виконує роль пастки і навіть м’ясорубки для чималих сил загарбників.

«Якщо раніше окупанти направляли на Бахмут колосальні ресурси для його захоплення, жертвуючи іншими напрямками чи плацдармами, то тепер вони змушені направляти ресурси для оборони і знову жертвують. Активізація українців у напрямку Яковлівки та Краснополівки виявилася для окупантів неприємним сюрпризом.

Загалом після початку контрнаступальних операцій Сил оборони поблизу Бахмута тепер цілком чітко вимальовується суїцидально­патове становище ворогів у цьому секторі, але замість того, щоб збирати манатки та мерщій бігти звідти, вони стягують резерви. Так, це сповільнює наш рух, але не зупиняє його», — коментує тамтешні бої військово­політичний оглядач Олександр Коваленко.

Що ж, тільки початкові контрнаступальні операції ЗСУ крок за кроком водночас знищують ще й потужні пропагандистські редути та відбивають дезінформаційні атаки кремля, перетворюючи ворожі наративи про начебто повільні темпи чи відсутність успіху українських підрозділів на банальні побрехеньки. Бо якщо у чиїйсь збоченій уяві нам начебто вигризати свою територію до Криму доведеться аж 16 років, то чому вже зараз російські блогери та «воєнкори» розганяють паніку про можливість форсування ЗСУ Дніпра і вихід їх на лівий берег? З’явилися відповідні звернення до керівників дагестану й татарстану, краснодарського і приморських країв та астраханської області із проханням направити до лінії фронту на Дніпрі навіть конфісковані у браконьєрів човни для наляканих без плавзасобів загарбників.

І це ми тільки почали. Повільно? Сказано ж, не спіши поперед пуйла в пекло.