Ті, хто бачать кролевецькі рушники вперше, переживають незбагненні відчуття. Перед ними маліють і дрібніють інші дива, світ стає величавим і невимірним, чарівні візерунки беруть у полон. Немає у світі жодного народу, де б так шанобливо ставилися до свого національного оберегу, що супроводжує кожного з нас усе життя — від народження і до останньої хвилини. Кролевецькі рушники були, є і будуть національним символом, вони як український духовний гімн, що звучить у вічності.
Що там, поміж узорами?
Не знайдеться вченого, який би міг указати рік, коли далека майстриня вперше виткала кролевецький рушник. А він же був — отой сувій полотна, помережаний візерунком, призначений не просто для побутових потреб, а насамперед як символ національного духу. Дослідники робили спроби простежити розвиток ткацтва, однак на певному етапі втрачали нитки пошуку. Бракує археологічного матеріалу. Свого часу вчені проводили розкопки на лівому березі річки Реть (зараз це мікрорайон Подолове) і знайшли напівземлянку ранньослов’янського часу V — VII століть, а в ній — прясла. Ця знахідка свідчила про розвиток ткацького ремесла на цьому місці.
Пізніше, в 30—40-х роках ХVII століття, відомий французький картограф Гійом Левасер де Боплан зазначав, що тоді українські жінки вже пряли льон і вовну, а з них робили тканини для щоденного вжитку. А вже за даними Румянцевського опису 1765—1769 років у Кролевці було 34 ткацьких двори, в яких мешкало до ста душ. Тож цілком можливо, що саме тоді і з’явилися перші вироби.
Завісу історичної таємничості певною мірою відкриває експозиція Кролевецького районного краєзнавчого музею. В ньому на видному місці найстаріший рушник з витканою датою «1838». Директор закладу Анатолій Карась протягом багатьох років скрупульозно і наполегливо вивчає історію кролевецького ткацтва, тож і розповідає про нього з особливим пієтетом.
Краєзнавець і дослідник припрошує звернути увагу на матеріал, у якого лляна основа з природним барвником ниток. Малюнок рідкісний — двоголові орли з опущеними крилами. Свого часу етнограф-археолог Хведір Вовк писав, що варіації птахів на рушниках простежуються за зображенням їх на тогочасних царських грошах. Анатолій Карась особисто за каталогом перевірив монети і впевнився, що це саме так. Але не варто проектувати цього птаха на російський державний герб. Треба копати глибше — до візантійських орлів, яких відтворювали на предметах архієрейської відправи. Ці орли й «перелетіли» на рушники, які також використовують під час літургії.
Численні факти і документи свідчать, що саме ХІХ століття стало періодом справжнього розквіту кролевецького ткацтва. В 1851 році відбулася перша в Кролевці виставка-ярмарок, на якій продавали місцеві рушники. Слава про них швидко перетнула кордони, і споживчий попит почав невпинно наростати. Створювали рушники родини Оболонських, Бичків, Лисенків, Сердеченків…Та найбільшої слави зажили Леонтій, Єремій та Іван Ринді. Вони разом з ріднею вписали яскраву мистецьку і купецьку сторінки в розвиток ткацтва, заклавши фінансові підвалини розвитку цього ремесла.
У ХХ столітті були і злети, і занепади. Однак навіть в економічно скрутні часи майстрині не припиняли вишивати, працюючи в домашніх умовах. Так зберігали і примножували місцеві мистецькі традиції. Сьогодні в місті і навколишніх селах навряд чи знайдеться родина, яка б не мала своїх, кролевецьких, рушників.
У музеї — значить назавжди
Кролевецька садиба Огієвських давно стала священним місцем, куди приїздять гості з різних куточків світу. Саме тут 25—26 серпня 1859 року під час своєї останньої подорожі Україною гостював у сестри своїх вірних друзів Лазаревських — Глафіри Матвіївни Огієвської — Тарас Шевченко, а в ніч з 4 на 5 травня 1861 року стояла труна з тілом Кобзаря, коли назавжди повертався на Чернечу гору під Каневом. Кобзар був настільки вражений красою кролевецьких витворів, що звернувся до відомого ткача Демида Кошука з проханням виткати йому рушник на весілля. Майстер виконав замовлення, однак Тарасові так і не судилося стати на святий оберіг сімейного щастя.
Віднедавна в садибі відкрився Музей кролевецького ткацтва. Про такий заклад мріяли впродовж кількох десятиріч — і лише позаторік мрія здійснилася. Музей увібрав у себе унікальні набутки рушникового мистецтва.
Як розповів голова Кролевецької райдержадміністрації Олег Шприндель, у ремонт приміщення вкладено значні кошти. Таким чином зроблено винятково благородну справу, адже тут зібрано понад 700 унікальних експонатів, з яких майже 400 — рушники. «Найстарший» датується 1839 (!) роком — ветхий, в окремих місцях протертий, однак вдалося реставрувати цей полотняний раритет.
Чимало рушників музею передали жителі районного центру та навколишніх сіл. Наприклад, завідуюча відділом культури і туризму Кролевецької РДА Наталія Сіра подарувала два парних рушники, що зберігалися в сім’ї з 1918 року. Окрім рушників, в експозиції — рядна, фіранки, настільники — ткані вироби, що дійшли з глибоких часів. Така унікальна ткацька збірня має всі шанси набути статусу національного музею, адже кролевецькі рушники давно стали символом України.
Код роду і народу
Милуючись і «вчитуючись» у мереживо орнаментів, мимоволі запитуєш: що означають вишиті кола і розетки, зірки і ромби, квадрати і трикутники, кольорові смуги в орнаментах? Яке значення мають квіти і церкви з банями, півні і шуляки, чаші і журавлі? Зрештою, чи є закономірність у цих зображеннях і як змінювалося орнаментування протягом століть?
Відповіді і пояснення вчених хоч і дещо різняться, однак мають спільну основу. Починаючи з перших виробів, їх творці закладали в них глибокий смисл. Зображення на полотні — своєрідне звертання, закодована інформація про світобудову, космос, повсякденне життя. При цьому простежуються цікаві закономірності. Кролевецькі рушники хоч і мають спільне з подібними виробами інших регіонів України, все ж таки вирізняються власною ритмікою узорів, багатством орнаментів, самобутністю форм. Усе це в комплексі дає змогу виділити їх в окрему стильову групу.
Кожна епоха накладала свій неповторний відбиток на характер зображення. Як вважають деякі дослідники, орнамент кролевецьких тканих виробів несе в собі інформацію з дохристиянських часів. Здебільшого це солярні знаки, квіти, дерева. Стилізовані зображення птахів і дерев, квадрати і ромби, пов’язані з давніми обрядами слов’ян.
Одним з головних «героїв» є півник, який, на думку наших предків, допомагав людині боротися проти злих сил. Часто зображувалося «дерево життя», «берегиня», світове дерево — міфологічний образ, притаманний світовій культурі. Одне слово, набір зображень настільки багатий, що науковці сформували окремі розділи малюнків і орнаментів.
Але рушники не завжди були тільки мистецьким витвором. Ось два весільних рушники, що колись висіли в одному з клубів міста. На одному його кінці літери читаються, як і прийнято, зліва направо, а на другому напис можна прочитати, тільки перевернувши до себе зворотний бік виробу. Згори донизу виходить «пановна-вера.сте.», що означає «Вера Степановна». А загальний напис — «1911 года января 11 дня. Вера Степановна». Висновок простий — автор був неграмотним.
Окрема розлога тема — радянський період рушникотворення, коли переважала радянська символіка. Тоді вишивали серп, молот, «СРСР», «КПРС» та їм подібні зображення й абревіатури. Зрештою, сьогодні рушники радянського періоду викликають інтерес, бо стали вже раритетами.
Саме в цей період на фабриці працювала Валентина Рекуха, яка прийшла сюди у 16-річному віці, а загалом віддала виробництву майже 40 літ. У 1981-му їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Майбутнє починається сьогодні
У цьому затишному і гостинному поліському місті, що на півночі Сумщини, всюди знаходиш нагадування про рушники. Особливо, коли тут проходить традиційний фестиваль «Кролевецькі рушники», який уже набув статусу міжнародного. Районний центр перетворюється на мистецьку Мекку, а все обертається навколо вічного оберегу, на честь якого проходять виставки, зустрічі, презентації, пісенні і поетичні вечори.
Цікава і неповторна родзинка цього заходу — конкурс серед юних жителів міста «Рушник з бабусиної скрині». Школярі демонструють гостям збережені в їхніх родинах старовинні рушники. Треба бачити, з якою гордістю в очах хлопчики і дівчатка виходять на сцену міського будинку культури, щоб явити присутнім рушникове багатство. Переможців такого огляду неодмінно заохочують нагородами.
А що ж сьогодні на фабриці художнього ткацтва, яка ще кілька десятиріч тому гриміла на весь Радянський Союз і за його межами? Якщо коротко, то цей комунальний заклад переживає не кращі часи. І все ж таки ціною неймовірних зусиль вдалося врятувати фабрику від хижацької приватизації. Хоч нині і нечисленний склад працюючих, майстрині мають замовлення. Створено і працює приватне підприємство, на якому місцеві майстрині виконують індивідуальні замовлення, виготовляють продукцію для широкого продажу. У місцевому вищому професійному училищі № 23 щороку набирають групу дівчат, які освоюють професію ткалі.
А ще в місті і області вивчають питання щодо створення в Кролевці особливої заповідно-мистецької зони. Справа ця непроста, однак надзвичайно важлива і потрібна. Адже —
Кролевецькі рушники —
Українська доля.
На роки і на віки
В них любов і воля.
Ми в Google+