ДИНАМІКА РОЗВИТКУ 

Унікальний музей техніки в  Житомирі мимоволі підштовхує до роздумів про швидкоплинність людського життя
 

Завдяки вихованцям і викладачам вищого професійно-технічного училища-інтернату, створеного в уже далекому 1969 році для навчання молоді з обмеженими фізичними можливостями, Житомирщина має ще одну цікаву історично-культурну родзинку — багате зібрання раритетної телерадіоапаратури вітчизняного і зарубіжного виробництва. Для навчального закладу це не данина моді на колекціонування старожитностей, а насамперед турбота про сприяння розвитку творчих здібностей учнів, більшість з яких освоюють професію фахівця з ремонту складного побутового начиння та персональних комп’ютерів.

— Спочатку це були просто окремі експонати традиційної кімнати-музею, — розповідає керівник училища Олена Єнько. — Однак величезний інтерес наших вихованців саме до представленої в експозиції техніки підказав правильну дорогу до сердець і душ молоді, яка має не просто заробляти на хліб насущний, а любити свою професію та постійно працювати над підвищенням своєї майстерності.

Нині в кімнаті, площею понад 70 квадратних метрів, — кілька сотень  унікальних раритетів, кожен з яких заслуговує окремої уваги і тривалої розповіді, цікавої не тільки професіоналам.

Знаменитий «КВН» — предмет особливої гордості. Фото автора

— Зі знаменитого телевізора КВН-49 — розпочинає екскурсію музеєм старший майстер училища Олег Рудюк — в СРСР розпочалась епоха масового телевізійного мовлення. Для збільшення зображення, мініатюрний за сучасними мірками екран розміром 14 на 10,5 см, можна було додатково обладнати пустотілою скляною або пластмасовою лінзою, яку наповнювали дистильованою водою або гліцерином. Нині всім добре знайома абревіатура «КВН» до клубу веселих і кмітливих у ті часи жодного стосунку не мала і насправді утворена з перших букв прізвищ розробників першого радянського телевізора — Кенігсон, Варшавський, Ніколаєвський. Втім, веселих і кмітливих в країні ніколи не бракувало, а тому громадяни Радянського Союзу розшифровували малозрозумілу їм назву як «купив-ввімкнув-не працює». Справа в тому, що гарантія на недосконале «диво» тодішньої техніки гарантувала не безвідмовну роботу телевізора, а лише його безкоштовний ремонт.

«Харків» міг усе... Фото автора

Чи не головна особливість унікального музею в тому, що тут годі визначитись, який саме експонат найцікавіший. Для одних — це портативний патефон 1936 року випуску, який вражає як мініатюрністю, так і високою художньою естетичністю або, як би сказали нині, довершеним дизайном. Для інших — «солідні» ще довоєнні побутові радіоприймачі, які швидше нагадують виготовлені вмілими майстрами з цінних порід дерева меблі — шафочки і цілі шафи. Мало хто втримається, щоб не взяти до власних рук «портативний» транзисторний магнітофон «Репортер» у металевому корпусі. Разом з елементами живлення цей попередник сучасних диктофонів важив… майже 7 кілограмів! Справжнім дивом техніки, свого часу недосяжним для простих смертних як за вартістю, так і дефіцитністю, колись були широко представлені нині в експозиції музею телерадіомузичні комбайни ще хрущовських часів — симбіоз телевізора, хвильового радіоприймача і програвача грамплатівок. На одному з них — рідна серцю українців назва «Харків».

Так виглядав перший «ноутбук». Фото автора

Неможливо байдуже оминути низку дивних технічних приладів. Один з них виявився… портативною ультразвуковою(!) пральною машиною 60-х років минулого століття. Інший — побутовою кавоваркою, яка за зовнішнім виглядом швидше нагадує металевий мікроскоп на масивній пластмасовій підставці.

Представницька колекція масивних довоєнних радіоприймачів та габаритних за розмірами і вагою 16, 19 та 22-лампових радянських телевізорів із промовистими назвами «Старт», «Знамя», «Рекорд», «Темп» мимоволі підштовхує до філософських роздумів про швидкоплинність людського життя та виняткову роль науково-технічного прогресу, який дедалі динамічніше змінює світ довкола нас. Наочне підтвердження тому — нова музейна експозиція, започаткована першими «ноутбуками» з іще подібними до міні-жорен жорсткими дисками. Зовнішній вигляд і внутрішнє начиння цієї техніки разюче відрізняється від звичних для вихованців училища комп’ютерів, найпримітивніші з яких ще 10—15 років тому здавались для нас дивом.