Пам’ятаєте, як у кіноповісті «Зачарована Десна» прабабуся Олександра Довженка сварила його за вирвану і повтикану в грядки моркву? Що сказала б на адресу виробників ламп розжарювання з одного українського міста-мільйонника та баба, якби жила в наші дні і з нею трапилася така сама оказія, що й зі мною?

А було це так. Позаминулої суботи приблизно о 17-й годині я сидів у себе на кухні й читав рідну газету, яку щойно принесла листоноша. Публікація важлива, цікава, а в кімнаті було вже погано видно, і я вирішив увімкнути світло. Та тільки натиснув на вимикач, як над головою голосно тенькнуло, лампа спалахнула, потім погасла, і з плафона посипалися її уламки. Просто в посуд, що стояв на столі, у блюдце з медом, на підлогу. Від несподіванки я аж голову втягнув. А оговтавшись, зітхнув і пішов шукати таку саму 100-ватну лампочку, щоб вкрутити її на місце тієї, що згоріла. Запустив руку в плафон, щоб викрутити зіпсовану, аж дзуськи. Лампочка не просто перегоріла, вона розділилася навпіл: її металева частина залишилася у патроні, а скляна колба, відокремившись, висіла на тоненькому волоскові розжарювання. Уже маючи відповідний досвід, колбу відірвав, а металеву частину викрутив пасатижами. Тільки зробити це було непросто, бо метал на лампочці м’який, і коли крутив його проти руху годинникової стрілки, рвався. Але й це ще півбіди. Коли стиснув пасатижами осердя лампочки, з нього на мене й на стіл знов посипались уламки скла.

Вкрутивши нарешті нову, сів і підрахував середній строк служби лампочки цього виробника. Виходило, що вистачає на кілька тижнів. Та частенько вони в нас виходили з ладу вже через кілька днів після початку експлуатації, хоч гарантійний термін служби значно довший.

Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, так відбувається тому, що в нас нерівномірно подають напругу. Роздумами поділився з продавчинею магазину, в якому зазвичай купуємо лампочки. «Не тільки ви ними не задоволені. Ці лампочки ще й вибухають, — повідомила вона й, поклавши на прилавок картонний ящик із лампочками, потрусила його. Всередині ящика забряжчало. — О! Чуєте, скільки бракованих? Беремо їх у продаж тільки тому, що вони дешеві», — пояснила. На запитання, куди реалізують стільки бракованої продукції, продавчиня відповіла, що магазин робив спроби повернути браковані лампочки торговій мережі, що їх постачає, проте безуспішно, бо ті не приймають їх назад.

Пообурювалися ми, а потім я… накупив нових лампочок у цьому ж таки магазині. Тому що імпортні у спеціалізованих магазинах коштують значно дорожче. Та й хочеться підтримати вітчизняного виробника. Хоч він, скажемо щиро, останніми роками втратив совість. Бо якби було навпаки, то не випускав би на внутрішній ринок такі низькопробні лампочки, псуючи людям настрій, а собі — репутацію. Її важко заробити, проте легко втратити. Адже якщо цей виробник не поліпшить якості своєї продукції, її перестануть купувати навіть ті, хто досі надавав їй перевагу з огляду на дешевизну. І поступово замінять ці лампочки на економічніші. Попри те, що вони, кажуть, не зовсім безпечні.

На жаль, останнім часом у продажу з’явилися не тільки неякісні лампочки. Нині в нас більшість товарів для так званих пересічних громадян (читай бідняків) низькосортні й такі, що принижують гідність. А ми ж живемо у державі з більш як тисячолітньою історією. Сумно…