Місцеві ЗМІ діляться новиною: у Млинівській ОТГ встановили чи не найнижче в Україні оподаткування підприємців першої та другої груп. Уже з наступного року вони сплачуватимуть до бюджету громади лише один відсоток від прожиткового мінімуму чи мінімальної заробітної плати. Тих, хто не має місцевої реєстрації, голова громади Дмитро Левицький готовий зареєструвати у власному будинку в селі Добрятин. Отож усі до українського «офшору»!

На жаль, мало кого цікавить, що стоїть за цим нестандартним рішенням. Причина виявилася банальною: вже завтра громаді просто не вистачить коштів на утримання закладів освіти, культури та соціальної сфери, адже сьогодні це забирає 80 відсотків її бюджету. Про який розвиток може йтися? Про яке майбутнє? Тим часом реформу децентралізації для того й задумано, щоб люди побачили якісно інший рівень розвитку територій, а отже — і власного життя, чи не так?

У пошуках відповідей  вирушаю до Млинова.

Голова громади Дмитро Левицький (який, до речі, на виборах залишив позаду 11 суперників із великим відривом) одразу ж розставляє акценти:

— Сьогодні ми ще якось зводимо кінці з кінцями, хоча робити це щоразу важче. Навіть попри те, що торік перевиконали план власних надходжень на три мільйони, а, приміром, у квітні цього року поповнили свій бюджет на п’ять мільйонів. Але якщо так піде далі, то й освіта, і соціальна сфера вже завтра стануть для нас непідйомними. Хоч ми, зауважу, збільшили власний бюджет майже вчетверо — нині він становить 56 мільйонів.

Їдемо центральною вулицею селища, а очільник громади звертає увагу на розміщені тут заклади: «Ось газове господарство району, центр зайнятості, відділення фонду соціального страхування, Укртелекому та Укрпошти, представництво ДСНС — усі в останні роки або у стадії оптимізації, або перетворилися на філії, втративши права юридичних осіб. А це означає, що громада катастрофічно втрачає ПДФО — його сплачують за місцем розміщення головних офісів цих організацій. А якби в Україні платили податки за місцем проживання, як у Польщі, проблем не було б. Недаремно ж їхню реформу місцевого самоврядування визнано найкращою у Європі».

А ще в Україні подешевшала земля: торік, відповідно до її нормативно-грошової оцінки, гектар коштував 28 тисяч гривень, нині — лише 21 тисячу. Тож громада (і не лише ця) втрачає і в надходженнях від землі. У Млинівській ОТГ її майже 35 тисяч гектарів.

Та найбільше гнітить голову несправедливий підхід до розрахунку освітньої й інфраструктурної субвенцій. Бо для сільського населення це одна формула, для міського, до якого належать і жителі селищ міського типу, — інша.

За спробу оптимізації закидали яйцями

Скажімо, освітню субвенцію школи селища отримають лише за середньої наповнюваності класів 16,5 учня, тоді як у сільських достатньо 11 школярів. Ось і виходить, що субвенції розміром майже 39 мільйонів гривень, які отримує за рік Млинівська ОТГ, їй уже не вистачає, аби платити бодай символічні 5 відсотків за престижність учительської праці. А в сусідніх сільських громадах педагоги мають 20 відсотків, та ще й кошти  залишаються!

У держави на це коротка відповідь: оптимізуйте кількість шкіл. У Млинівській ОТГ спробували це зробити торік. Адже тут 16 шкіл та їхніх філій, три з яких (вдумайтеся!) — в селищі Млинів із семитисячним населенням. Порівняйте: в сусідньому Дубні п’ять шкіл на 40 тисяч жителів, у Демидівці — одна на 5 тисяч.

Опорною визначили ЗОШ №3, що розрахована на 1200 учнів (нині їх там трохи більш ніж 400). А в гімназії, за 500 метрів звідси, хотіли розмістити всі заклади позашкілля (утримувати одне приміщення в рази дешевше).

Утім, наміри ними ж  і залишилися, натомість Млинів прогримів на всю країну. Голову громади тоді звинуватили, здається, в усіх можливих гріхах, у нього кидали  яйцями, активісти на знак протесту проти «закриття» гімназії навіть розпочали голодування! Оливи у вогонь підлили політики: «Їду в Млинів боротися зі злочинною владою», — таку риторику було чути звідусіль. Тоді в громаді працювала комісія МОН на чолі із заступником міністра Павлом Хобзеєм. План оптимізації визнали правильним. Неприпустимо ж бо, наголосив посадовець, понад половину бюджету  витрачати на освіту. Пообіцяв внести зміни до формули розрахунку освітньої субвенції. Та й повіз обіцянки із собою до Києва. Назавжди? Бо поки що у відповідь — тиша. І ця тиша щодня забирає в громади можливості для розвитку.

…Заходжу в просторе, на 10 тисяч квадратів, приміщення третьої школи: яскравий освітній простір, надсучасні їдальня та кухня, мультимедійні дошки, власний 3D-кінотеатр, дві спортивні зали з роздягальнями й душовими кабінами (воду підігрівають бойлери), відремонтовано вісім внутрішніх вбиралень відповідно до вимог Міносвіти, ще й інтерактивна підлога! Торік з різних джерел фінансування сюди інвестовано 10 мільйонів. Проте заповнений заклад лише на третину — це вам не жарти! Тому питання кількості шкіл знову постало руба. І рубати цей гордіїв вузол таки доведеться: добре, якщо плече підставить держава, змінивши бодай формулу розрахунку субвенції. Адже зниження народжуваності, демографічна криза — тенденції, врешті-решт, загальноєвропейські. І Млинів тут аж ніяк не виняток.

Як перетворити селище на село?

Інфраструктурну субвенцію обчислюють від площі громади та кількості сільських жителів. Чому? Невже в селищах та містечках не потрібно розвивати або ж бодай підтримувати інфраструктуру, яка зі створенням об’єднаних громад перейшла до них на баланс? Логічних відповідей на ці запитання, на жаль, немає.

— У певний період Млинівщина занепала, бо коштів у модернізацію її інфраструктури не вкладали. Нам вдалося за перші роки створення громади дещо інвестувати в розвиток, — йдемо з Дмитром Левицьким набережною біля Ікви. — Ось цей унікальний природний комплекс, якого не мають інші райони, міг би дати потужний розвиток спорту й туризму. Це стало б нашою, як тепер модно говорити, фішкою. Маємо кілометр доріжки, встелений дубовою тирсою, щойно встановлені альтанки, гойдалки, ігрові майданчики, роздягальні. Заклали півтора гектара молодого парку: хочеться якнайбільше зробити для земляків, які довірили мені громаду. Утім, ситуація складається так, що змушений обирати між людиною, яка все життя сумлінно працює в своїй галузі, та банкою фарби для лавки.

Логічно підходимо до третьої теми — утримання 13 закладів позашкільної освіти, культури та соціальної сфери. Послуги, які тут надають не лише жителям цієї, а й інших громад району, найрізноманітніші. Та ціна питання їх функціонування — понад 15 мільйонів зі скарбниці громади щороку. Знову оптимізація?

— Людей, з якими виріс, складно позбавляти шматка хліба, — зізнається. — Та й хіба це вихід — скорочувати кількість послуг, які отримують наші люди? Децентралізацію для того й планували, щоб зробити наше життя комфортнішим, чи не так? Тому й вирішив піти на цей неординарний експеримент із заохоченням підприємців у громаду та їхньою реєстрацією в моїй хаті. Тоді пропорційно до кількості сільського населення в нас зросте інфраструктурна субвенція. Бачив, як, здається, у харківських квартирах напередодні виборів реєстрували по тисячі людей, бо це не заборонено законодавством. Чому ж тоді не зробити цього заради розвитку громади?

Риторичні запитання можна нанизувати. А висновок на поверхні: громади з центром у селищах міського типу потребують інших взаємовідносин із держбюджетом, аніж суто сільські. Нині це більш ніж очевидно: лише на Рівненщині питання надактуальне для Радивилівської, Демидівської, Клеванської, Клесівської об’єднаних громад (щоправда, шкіл та закладів позашкілля там менше). А освітньої субвенції вже не вистачає для педагогів Острозького району, які готові страйкувати. Причина та сама, що й у Млинові: не провели оптимізації закладів. Тільки розпочинати її в переддень виборів (спочатку парламентських, а потім місцевих) більш ніж ризиковано: зі «злочинною» владою на місцях миттю приїдуть боротися десятки, якщо не сотні кандидатів.

 І доки ми політизуємо ці теми, життєдіяльність громад сама собою не врегульовується. Отже, таки є що вдосконалювати і в підходах до реформи децентралізації загалом, і в формулах розрахунків різних видів субвенцій зокрема. Як підтверджує досвід сусідів-поляків, це процес неперервний, дарма що їхній реформі місцевого самоврядування вже понад 25 років. І податки (зокрема ПДФО) там сплачують за місцем проживання, тож території розвиваються і, цілком логічно, змагаються між собою за жителів. Що чекає на наші селища міського типу, якщо нічого не змінити, передбачити складно.

…А перші підприємці, що хочуть перереєструвати бізнес у Млинівській громаді, вже є. Отже, «офшор» таки запрацював.

ДОВІДКА «УК»

Млинівська об’єднана громада з центром у селищі Млинів, яке одночасно є райцентром, утворилася 18 грудня 2016 року, об’єднавши 36 населених пунктів та 48 відсотків населення району (19 тисяч жителів, половина з яких міські). Це найбільша громада на Рівненщині. Саме до неї вирішила приєднатися Мальованська сільська рада, додаткові вибори в якій призначено на 30 червня цього року.

КОМЕНТАР

Людмила КУШНЕР,
консультант проекту «Пульс»
Асоціації міст України:

— Справді, освітню субвенцію розраховують на кількість учнів, а не вчительських ставок. Тому там, де порівняно висока народжуваність і небагато шкіл, вона ще й у надлишку. А ось у селищах проблеми: дітей там небагато, а наповненість класів має бути вищою, ніж у селі. Що стосується інфраструктурної субвенції, то селища й тут програють: їхні жителі прирівняні до міських. Асоціація міст України вже неодноразово вносила пропозиції щодо перегляду цих формул, та, на жаль, у Кабінеті Міністрів нас поки що не чують. Великі втрати для бюджетів громад і від зниження вартості землі. А ось податки, які втрачаються від оптимізації обласних структур, відповідно до Податкового кодексу, мають сплачувати за місцем розташування їхніх філій. Його стаття 168 встановлює відповідальність юридичних осіб за своєчасність та повноту їх перерахування до відповідного бюджету. Тож за ініціативою Асоціації міст України Прем’єр-міністр доручив Державній фіскальній службі перевірити правильність зарахування податків до бюджетів органів місцевого самоврядування.