Містика чи ні, але коли на початку третьої лютневої декади одержав повідомлення про нові способи передачі даних домашнього електролічильника, мимоволі промайнув сумнів: не може бути, щоб усе вийшло так, як планували. І хоч не підозрював, що володію якимись задатками Нострадамуса, наче у воду дивився. Бо вже за кілька днів у Сумах спалахнули такі пристрасті, що впору порівнювати із міні-Армагеддоном.

А суть енергетичної новації полягала в такому. Щоб покінчити з примітивним минулим, коли показання електричних лічильників фіксували представники обленерго (бо хіба личить європейській цивілізованості, коли під’їздами ходять контролери із зошитами, ручками та квитанціями), вирішили ощасливити жителів різними варіантами передачі тих самих даних.

Насамперед — за допомогою дзвінка зі стаціонарного телефона до кол-центру або ж із мобільного — також за вказаним номером чи надіслати SMS-повідомлення. Не влаштовує? Скористайтеся інтернетом: на вказану електронну адресу можна надіслати номер особистого рахунку, показання лічильника і — все гаразд.

На перший погляд, правильно і зрозуміло: людина має вибір, як звітувати про використану електроенергію. Однак виникають «але».

Енергетики мають прийняти показники. Ось тут і стався не просто фатальний збій, а щось значно більше. Бо ні зі стаціонарного, ні з мобільного телефонів додзвонитися не було жодної змоги. Вперто поверталися й SMS-ки, в чому переконався особисто, а разом зі мною тисячі жителів Сум. Щодо електронних відправлень, то на них також не було жодної реакції: спробуй дізнатися, дійшов лист чи десь завис посеред інтернетного павутиння.

Ось тоді сумчани і жителі прилеглих до міста населених пунктів масово рушили до офісу енергетиків. Упродовж кількох днів до нього було важко протовпитися, а якими епітетами нагороджували клієнти господарів за такий сервіс, можна здогадуватися. Адже люди відпрошувалися з роботи, залишали домашні справи, одне слово, зазнали стресу, бо населення переважно-таки дисципліноване і відповідальне.

А що ж обленерго? На запитання, чому так сталося, пояснили щиро і відверто: не розраховували, що буде стільки дзвінків. М’яко кажучи, це викликає якщо не обурення, то принаймні здивування. Невже важко порівняти кількість абонентів із телефонними та інтернетними можливостями, щоб бути готовими до такої навали повідомлень чи дзвінків.

І залишається ще одне «але».

Чомусь так ведеться, що всі клопоти з контролю за лічильниками надавачі послуг повністю перекладають на споживачів. Користуєшся природним газом — стеж за цифрами на лічильнику і вчасно передай газовикам. Воду одержуєш? Також пильнуй, а ще періодично носи чи вози лічильник на повірку (то вже інша морочлива справа). Добре, якщо вдасться швидко додзвонитися. А часто трапляється, що навіть на багатоканальному телефоні годинами ввічливо пояснюють про зайнятість.

Ось і виходить: щомісяця мусиш тримати в голові чи в записнику кілька адрес, телефонних номерів, показань різних лічильників, у яких заплутатися — що чхнути під час грипу.

Саме під час лічильникової епопеї скайпом спілкувався з товаришем, який давно живе в Іспанії. То й поцікавився в нього, як звітує за використані газ, воду, кіловати. Виявляється, ніяк. Усі лічильники закільцьовані відповідною мережею, тож інформація про спожиті кіловати і кубометри висвітлюється на центральному пульті. В іншому разі на перших поверхах багатоповерхівок (приватних будинків) встановлено загальні лічильники, на яких зафіксовано показники кожної квартири і які контролюють не мешканці, а виробники чи постачальники води, газу, електроенергії. Тобто споживачі позбавлені щастя, коли впродовж кількох днів змушені рапортувати перед постачальниками комунальних благ.

Одне слово, Європа. Саме та, до якої крокуємо, а вона поки що не поспішає назустріч.