Нині в Житомирі мало хто пам’ятає часи, коли єдине на весь обласний центр спеціалізоване підприємство з обслуговування ліфтів опинилось на межі банкрутства через тотальні борги: отримані від небагатьох платоспроможних квартиронаймачів кошти «осідали» на рахунках ЖЕКів, які не розраховувались навіть за вивезення сміття, не кажу вже про працівників ліфтового господарства. Тож у них не стало ні запчастин, ні фахівців, згодних місяцями виконувати складну, небезпечну і відповідальну роботу за «спасибі». Саме після того, як майже половина ліфтів у житлових багатоповерхових будинках зупинилася, міська влада запровадила карткову систему оплати за життєво потрібну мешканцям горішніх поверхів послугу.
У кожного власний погляд на справедливість
Здавалось би, виграли всі: житомирці стали платити не за віртуальні квадратні метри своїх помешкань, а за конкретні поїздки ліфтом, бо нині не рідкість ситуації, коли в однокімнатній квартирі мешкають по 2—3 сім’ї або не менша кількість квартирантів, тимчасом як у трикімнатній — лише родина із двох осіб ще не пенсійного віку, чиї дорослі діти роз’їхалися світами в пошуку заробітку.
Бізнес ліфтовиків, у роботі яких змінилося лише те, що вони стали отримувати кошти напряму, теж став рентабельним. У результаті виникли нові підприємницькі структури й конкуренція між ними, що стимулювало прагнення втримати клієнтів найкращим співвідношенням ціни і якості. Більше того, вже не користувачі, а обслуговуючі фірми зацікавилися у безпроблемній роботі ліфтів, бо простій кожного з них обертався прямими фінансовими втратами для спеціалізованих ліфтових підприємств. Отож відійшли у минуле ситуації, коли мешканці багатоповерхівки тижнями добиралися до свого житла сходами, доки «зацікавлені сторони» з’ясовували, хто, кому і скільки заборгував.
Тепер уже не «безпомічні» ЖЕКи, а обслуговуючі фірми почали боротися з крадіями, зміцнюючи двері машинних відділень та встановлюючи власним коштом надійні замки, а в найбільш проблемних мікрорайонах — навіть сигналізацію. Крім того, ліфти перестали використовувати підлітки для «катання» з поверху на поверх, що пішло лише на користь, бо що ощадливіше техніку експлуатувати, то довше вона служить.
Єдиною стороною, чиї інтереси постраждали, стали численні пільговики і отримувачі житлово-комунальних субсидій. На відміну від часів, коли плата за ліфт входила до загального тарифу на утримання житла, за карткової системи жодних пільг немає, і кожен оплачує повну вартість послуги.
З фактичною ціною поїздки 33 копійки (з урахуванням послуг банку, де картки «заправляють»), йдеться про 20—30 гривень на місяць на одну особу, що навіть для пенсіонерів незначна сума. Однак люди, які безкоштовно користуються громадським транспортом, де проїзд коштує 2 гривні, навіть копійчану плату за ліфт сприймають як здирництво.
Благо чи скринька Пандори?
Нинішній Житомирський міський голова Сергій Сухомлин ще під час виборчої кампанії пообіцяв скасувати картки на ліфт. У лютому цього року це «історичне», на переконання влади міста, рішення набрало чинності. Втім, якщо спочатку міськвиконком офіційно затвердив єдину для всього житлового фонду вартість технічного обслуговування ліфтів обсягом 44 копійки за кожен квадратний метр житлової площі квартир, то згодом на вимогу обласного відділення Антимонопольного комітету її диференціювали.
У підсумку плата за «безкоштовний» ліфт тепер варіюється від 20 до 80 копійок і насамперед залежить від «віку» техніки — що вона старіша і ненадійніша, то дорожче її обслуговування. Тому з урахуванням того, що житлово-експлуатаційні підприємства нині добиваються підвищення плати за утримання житла і прибудинкових територій на 15—30%, на житомирців очікує півтораразове підвищення тарифів з урахуванням «ліфтової» складової.
Зрозуміло, що подорожчання не відчують пільговики, для яких ліфт справді став безкоштовним. Навіть для спеціалізованих підприємств, які обслуговують підйомники у житлових будинках, номінально нічого не змінилося, крім джерела отримання коштів за ту саму роботу. Однак гіркий досвід уже згадуваного минулого одного з міських мікрорайонів, де ліфтові картки як експеримент скасували ще позаторік, засвідчує: сплачені мешканцями багатоповерхівок кошти за утримання житла на рахунки ліфтовиків надходять, м’яко кажучи, із значним запізненням. Тож це може вдарити бумерангом навіть по ощасливлених пільговиках, коли, не отримуючи вчасно плати за роботу, працівники спеціалізованих підприємств знову перестануть поспішати на виклики до зупинених ліфтів.
Крок уперед чи два назад?
У рішенні Житомирського міськвиконкому окремим пунктом закріплено право мешканців навіть окремого під’їзду багатоповерхівки не відмовлятися від ліфтових карток, якщо за це проголосує «понад 50% квартир незалежно від поверху». Як повідомили в управлінні житлового господарства міської ради, таких охочих у комунальному житловому фонді не виявилось, а опитування, проведені силами працівників житлово-експлуатаційних підприємств, на рахунки яких спочатку надходитиме плата за ліфт, начебто засвідчили: майже всі мешканці проти збереження карткової системи оплати.
Крім того, чинна у країні нормативна база звільняє від «ліфтової» складової у тарифі на утримання житла мешканців першого поверху.
Ще однією «пільговою» категорією вже за рішенням Житомирського міськвиконкому мають стати жителі другого поверху, витрати яких на користування ліфтом оплачуватимуть з міського бюджету. Наскільки ця благодійність законна — питання спірне, однак уже нині мешканці третіх поверхів стали подавати офіційні звернення з вимогою відімкнути зупинку ліфта на їхніх сходових майданчиках і, відповідно, звільнити від плати за ліфт.
Отож цілком реальна перспектива, що вартість обслуговування «безкоштовного» підйомника доведеться розбивати між жителями тільки горішніх поверхів, у результаті за бідних платитиме держбюджет, за мешканців другого поверху незалежно від рівня доходів — уся міська громада з місцевої скарбниці, а всі інші трохи заможніші родини — і за себе, і за сусідів знизу.
Це складно вважати торжеством соціальної справедливості, однак цілком виправдано з точки зору виборчих технологій, адже ні для кого не секрет, що основу «голосуючого» електорату становлять саме пенсіонери і пільговики. Тим часом чимало городян (це стосується не лише Житомира), які звикли покладатися лише на себе, ігнорують вибори, наївно вважаючи, що їм байдуже, хто очолює місцеву владу і що вона стимулюватиме — ринкові механізми чи роздачу чергової «гречки».
Отож показово, що в будинках житлово-будівельних кооперативів Житомира, де люди квартири не отримали безкоштовно від держави, а збудували за власний кошт, від ліфтових карток вирішили не відмовлятися. У міській раді роз’яснили, що якби навіть тут погодилися на введення «історичних» змін, то пільги мешканці другого поверху все одно не отримали б, адже, мовляв, це не «комунальний житловий фонд», який можна утримувати за рахунок сплачених усіма містянами податків.
Ми в Google+