Із 12 літаків авіатранспортного підрозділу ДП «Антонов», відомого як «Авіалінії Антонова», три — легкі транспортні. Серед них і Ан-28. До невеликих літаків-трудівників керівництво антоновської компанії ставиться з не меншою повагою. На думку фахівців, по-перше, з одним літаком якогось типу нелегко будувати роботу за довгостроковими контрактами, оскільки в разі несправності чи техобслуговування його немає чим замінити і неможливо продовжити роботу, що не влаштовує замовника. По-друге, легкі транспортні літаки мають свою нішу в авіаперевезеннях. Зокрема Ан-28 використовують для стрибків парашутистів-спортсменів упродовж сезону (з квітня по жовтень).

Прописаний  у Бородянці

У літній період екіпаж Ан-28 працює на аеродромі Бородянки, або, як вони жартома кажуть, у «Бордо» чи «Барселоні». Хоча аеродром і називають на європейський манер, до таких стандартів йому далеко. У комфорті для льотного й технічного складу він програє навіть спортивному аеродрому «Коротич» (селище Новий Коротич на Харківщині), де час від часу працює екіпаж Ан-28. У «Бордо» немає наметів, де можна заховатися в негоду чи спеку. Є лише один малесенький вагончик-їдальня, а столи для відвідувачів розташовані надворі й продуваються бородянськими вітрами з усіх боків. Але антоновці зосереджені на роботі і не переймаються цими спартанськими умовами.

В екіпажі Ан-28 шестеро: командир-інструктор-екзаменатор Анатолій Ружанський, командир Іван Рудюк, другий пілот Володимир Терлецький. І працівники невидимого, але надзвичайно важливого технічного фронту — інженер з технічного обслуговування повітряних сил Олег Чеснейший й техніки Ігор Крохоткін та Олександр Зубенко.

Доробки й ремонт цього Ан-28 припали на 2013 рік. Це одна із 198 машин Ан-28, випущених з 1983-го по 1997 рік на польському авіазаводі PZL Mielec. Літак має сертифікат льотної придатності, що відповідає міжнародним стандартам ІСАО. Ан-28, який нині знайшов свою прописку в Бородянці, 32 роки.

На два-три польоти, кожен з яких триває 19—20 хвилин, витрачають щонайбільше 300 кг авіаційного гасу. Машина бере на борт максимум 22 парашутистів, яких десантують з висоти 3900 — 4200 метрів.

З яскравих парашутних історій запам’ятався випадок, коли кілька років тому дівчата стрибали в… купальниках (для панянок проводили акцію — на таке вбрання діяла знижка). І два роки тому парашутисти-спортсмени, які були впевненими в собі, на розвороті літака здійснили десантування за командою одного з керівників групи, а не командира Ан-28. Зрештою їх потім збирали за шість кілометрів від аеродрому. Відвідувачам тамтешніх бензозаправок дуже сподобалося видовище, коли як сніг на голову з неба посипалися парашутисти…

Бажання літати окрилює

«Основне завдання Ан-28 — підготувати наших молодих пілотів. Це відбувається водночас із виконанням комерційного завдання: під час польоту й десантуванні парашутистів», — розповідає Анатолій Ружанський.

Цей майстерний пілот служить небу 46-й рік. На Ан-28 літав в Африці, Південній Америці, країнах Балтії, Польщі. Має 23 тисячі годин загального нальоту, з них 6 тисяч відлітав на Ан-28.

«На цій машині почуваєшся неперевершено, особливо коли смуга коротка. Це та ситуація, коли що гірше, то краще», — ділиться Анатолій.

Він задоволений своїми молодими колегами, у його словах про них відчувається гордість: «Іван Рудюк — приклад того, як молодий льотчик за чотири роки може стати командиром літака. Другий пілот Володя Терлецький — один із кандидатів у командири. Керувати літаком допомагає його досвід планериста».

Молоді хлопці до льотної кар’єри встигли отримати технічну освіту, яка й допомогла зібрати кошти на освоєння професії льотчика. Нині це недешеве задоволення, адже потрібно 30—40 тисяч доларів, бо авіаційний гас для тренувань майбутні льотчики купують власним коштом. Іван Рудюк закінчив факультет літакобудування НАКУ «ХАІ» на базі ДП «Антонов», Володимир Терлецький має інженерний фах НАУ. Володимир став льотчиком за волею долі: в «Аеросвіті», де працював, потрібні були саме ці фахівці, і хлопець закінчив Литовську льотну академію. Іван на сьогодні має 2400 годин загального нальоту, з яких на Ан-28 — 500 годин, вже освоїв п’ять типів літаків. Володимир — 1300 годин нальоту (з них на Ан-28 — 200), опанував три типи літаків.

«Ан-28 — один з небагатьох літаків, який потребує ручного, а не комп’ютерного управління. Ці навички допомагають керувати іншими машинами», — вважає Іван.

«Професія льотчика потребує бажання літати, бо коли люди приходять лише з наміром заробити, то не всі витримують випробування», — каже Володимир.

Обидва молоді льотчики подеколи вже сідають за штурвал «Руслана». З огляду на їхню працелюбність і наполегливість з часом вони прийдуть і до своєї великої «Мрії».

Вікторія КОВАЛЬОВА
для «Урядового кур’єра»