У нас, хлопців, змалечку заведено мірятися, у кого більший. Інтелект. А якщо з останнім проблеми, то міряються гаманцями, автомобілями, посадами, погонами тощо. Чимало любителів помірятися рогами — у кого розгалуженіші, ширші, важчі. Якщо власні не ростуть, то позичають у тварин і дозволу на позику не запитують, ба гірше: оці кістяні нарости на головах відбирають у рогачів разом із життям.

У нашій фауні найбільші роги в лося. Їхній розмах сягає 180 см, вага — 20—30 кг. Роги лось скидає щорічно в листопаді — грудні і ходить без них до квітня — травня. Отих хлопців, що міряються, скинуті роги чомусь не влаштовують. Вони хочуть мати їх разом з головою. Підходить красень-лось (убивають, як ви зрозуміли, найкращих) до годівниці, а в нього з десятка стволів — бабах! Вітаємо у нашому краї! Начебто салют, але відразу прощальний. Посилають якогось єгеря покопати застреленого звіра (бо раптом ще живий і когось таки буцне отими 20—30 кілограмами). Переконавшись, що жертву покинула душа, наявність якої у тварин сучасне християнство заперечує, підстрибом усі біжать до покійного. Далі стрільці гордо фоткаються навколо холонучої туші, спираючись на свої довгостволі дорогі рушниці (ними теж міряються, про що зигмунди фрейди написали не одну тисячу томів).

Шантаж від трах-бабахів

За даними Держстату, торік в Україні було застрелено 218 лосів. Цього року Мінагрополітики (чомусь саме воно формально розпоряджається долею мисливських видів диких тварин) з подачі Держлісагентства (а оце відомство реально розпоряджається ними) заявило про плани (так звані ліміти) відстріляти у 2017 році приблизно 300 лосів. Але Мінприроди, яке стежить, щоб якусь звірину не вибили до ноги, скористалося своїм правом вето і не погодило ліміти на лося. При цьому з огляду на більш-менш нормальну кількість інших мисливських видів решту лімітів затвердило.

Роголюбів-лобістів цьогорічного відстрілу трьох сотень лосів це не задовольнило, і вони влаштували кампанію з девізом «Або все, або нічого», вимагаючи затвердити мисливські ліміти пакетом — обов’язково разом з лосем.

За даними начальника управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства Івана Шеремета, в Україні налічують 620 тисяч мисливців. Невелика частина їх полює не абиде, а у приватних мисливських господарствах. Прикладом може стати «Кедр», який називали «президентським клубом» через те, що фактичним власником його був Віктор Янукович. Серед членів — Сергій Ківалов, Андрій Клюєв, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Олександр Лавринович, Вадим Новинський та інші не менш багаті та впливові особи.

Нині в Україні приблизно 600 приватних мисливських господарств. Ліцензії на лося вимагає для себе лише сотня цих закладів (ще є мисливські господарства самого Держлісагентства, але чи хочуть вони й собі рогів — не відомо). Мотивують тим, що в їхніх угіддях є достатньо цих звірів і лави сохатих пора прорідити. Уточню, що насправді не в «їхніх» угіддях, а в державних, бо ці господарства — лише орендарі нашого з вами спільного майна, зокрема звірів і птахів, які казенно іменують «державним мисливським фондом».

А далі запитаю: за яким правом власники і члени цих 100 господарств ставлять під загрозу мисливський сезон загалом для всіх 600 тисяч мисливців, зриваючи полювання на всі види дичини?

Лічилочка

Спочатку з’ясуємо, чи є у наших лісах та полях-болотах якась інша дичина. Знову звертаємося до даних Держстату. Оленів благородних — 12,5 тисячі голів. Козуль — 150 тисяч. Кабанів — майже 43 тисячі. Мільйон двісті зайців, 114 тисяч ондатр, 53 тисячі лисиць. Одне слово, живих мішеней вистачає. А тепер найважливіший момент дискусії: зашкодить чи ні відстрілювання трьох сотень лосів українській популяції цього виду?

Мисливці кажуть, що ні. Бо сохатих начебто стало більше. Тепер їх, за статистикою, трохи більш як шість із половиною тисяч, а ось у 2006 було на дві тисячі менше. «Ого-го! — кричать мисливці. — Збільшення мало не в півтора раза»!

Друзі, та це якщо брати за відлік 2006-й. А якщо 1991-й, то побачимо, що чисельність лося за 25 років скоротилася більш ніж удвічі. Бо тоді їх було майже 15 тисяч!

Як щодо ареалу (території розповсюдження)? Лось зник у Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Херсонській, фактично повністю у Львівській та Івано-Франківській областях. Це скорочення території заселення майже втричі. «Ця динаміка скорочення чисельності лося підпадає під ст. 14 Закону «Про Червону книгу України». Наша країна — межа його ареалу. Тобто є всі юридичні підстави вписати цього звіра в Червону книгу України», — каже доктор біологічних наук Сергій Межжерін.

Подивімося, скільки лосів у деяких інших європейських країнах (усі вони менші за Україну за площею): Фінляндія — 125 тисяч, Норвегія — 40, Швеція — 350 тисяч. Спеціалісти одразу скажуть, що так і має бути. Адже Скандинавський півострів — це так зване ядро ареалу лося, там для нього найкращі умови. Але ж у сусідів (усі вони за площею так само менші за Україну) теж чимало цих тварин. За даними доктора біологічних наук Олексія Данілкіна, у Польщі — 20 тисяч, Білорусі — до 40, Латвії — 15 тисяч.

І найцікавіше питання: скільки сохатих можуть прихистити наші терени? За розрахунками кандидата сільськогосподарських наук Миколи Євтушевського, близько 25 тисяч.

Цього літа Кабінет Міністрів передбачив на дослідження стану популяції лося 600 тисяч гривень. Незабаром має відбутися тендер на виконання цих робіт. Але на думку заступника голови Національної комісії з питань Червоної книги України Ігоря Акімова, для виявлення тенденцій потрібно принаймні трирічні детальні дослідження.

Нема пророка у своїй країні

10 квітня 2001 року Польща ввела безстроковий мораторій на відстрілювання лося, заборонивши полювання на нього наказом міністра охорони природи. Цю ініціативу насамперед підтримали самі польські мисливці. Через вісім років, 2009-го, польські зоологи провели дослідження і виявили, що результати перевершили всі очікування. Якщо в 2001-му в Польщі налічувалося близько 2000 лосів, то в 2009 році — 7,5 тисячі. Тобто вісім років його чисельність завдяки забороні полювання збільшилася більш ніж утричі. Збільшилася також і кількість самців, що мають красиві розлогі роги. Нині в Польщі близько 20 тисяч сохатих.

У 2010-му мораторій на відстрілювання лося пропонували й українські екологісти й науковці НАНУ. Йшлося про паузу в десять років. Але замість «дякуємо за розумну пораду» отримали у відповідь фігуру з трьох пальців. Тому зоозахисникам не залишається нічого іншого, як домагатися найбільш жорсткого способу обмеження офіційного полювання на лосів — терміново вписати звіра в Червону книгу, що означає повну і безумовну заборону полювання на нього. 

ПРЯМА МОВА

«Ми стоїмо на захисті тварин, які можуть зникнути»

Остап СЕМЕРАК,
міністр екології та природних ресурсів:

— Поки у Відні та інших столицях працюють над рішеннями, які дають змогу зберегти планету з усім її біорозмаїттям, в Україні знову вимагають убивати лосів. Мисливці вимагають дозволу полювати. І кричать, що начебто Мінприроди саботує цей процес. Хоч мисливці добре знають, що йдеться лише про конкретний вид тварин, популяція яких істотно скоротилася в Україні за останні десятиліття.

За житейською філософією я проти вбивства тварин. На жаль, на Мінприроди справді покладено функції затвердження лімітів використання мисливських тварин. Це наші розділені функції з Мінагрополітики.

З весни цього року Мінприроди вже кілька разів затверджувало надіслані з аграрного відомства норми на відстрілювання. З одним «але»: лосів не чіпати (ні в сезон полювання, ні по його завершенні). Тобто попри моє суб’єктивне негативне ставлення до полювання загалом, ми не саботуємо всього процесу. Ми лише стоїмо на захисті тварин, які можуть зникнути. Це функція Мінприроди, і подобається це комусь чи ні, але ми її виконуватимемо.

Щодо загрози популяції лосів в Україні маємо тривожну інформацію від науковців. Логічно, що держава має реагувати. Логічно за таких обставин провести облік тварин, щоб зрозуміти справжній стан справ. Ми зібралися це робити вже цієї осені. Але поки хочемо рахувати, то інші — стріляти. Ось така дивна арифметика. Мовляв, одне іншому не заважає. Мисливці не втомлюються вторити мантру, що єдиними захисниками цієї тварини насправді є лише вони, й жодна Червона книга не захистить лосів краще за мисливські господарства. Хоч беручи в користування мисливські угіддя, громадяни отримують і зобов’язання охороняти всю мисливську фауну в цих угіддях — незалежно від того, дозволено на неї полювати чи ні.

До речі, Швеція, яку так люблять ставити за приклад мисливці (там видають десятки тисяч ліцензій на лосів), ще у ХІХ столітті провела дві масштабні природоохоронні кампанії. Повернулася до цієї проблеми у середині ХХ, щоб тепер мати популяцію понад 100 тисяч голів і дозволити полювання на лосів.

На яку відповідь від уряду мисливці розраховують? І як мали поводитися за таких обставин «злі екологи», розуміючи, що тварини опинилися на межі зникнення? Мали б мовчати? Дякую, що не мовчать. Моя ж позиція незмінна: ухвалювати відповідальні рішення.