Уже не перший рік українська Луганщина збирає врожаї, які були б рекордними, навіть якщо врахувати територію, що на сьогодні тимчасово не є підконтрольною. Сільгосптоваровиробники оговталися від шоку перших років воєнного конфлікту, побачили перспективи розвитку аграрного бізнесу. Але справи пішли б успішніше, якби в області вирішилася головна — логістична  проблема доставки вирощеного зерна його покупцям.

Із промисловців — в аграрії

«Із 2016 року в економіці Луганської області агропромислове виробництво стало основним. Попередні 2014—2015 роки були складними для області і в тому плані, що бізнес на той період був трохи розгубленим, не визначився зі своїми силами, можливостями й планами, багато керівників сільгосппідприємств зробили переорієнтацію і покинули край, перевезли технічні засоби і майно в інші регіони — на Житомирщину або Чернігівщину. Тоді до нас майже перестали приїжджати зернотрейдери — побоювалися бойових дій. Але тепер в області спостерігаємо приріст сільгоспвиробництва. Стабілізувалася закупівельна ціна. І є приріст валової продукції в агропромисловому виробництві», — розповідає заступник директора обласного департаменту — начальник управління розвитку агропромислового виробництва Любов Безкоровайна.

За її словами, сільгоспвиробники досить швидкими темпами стали впроваджувати сучасні технології з виробництва зернових і соняшнику. У 2018 році в області зібрали мільйон 217 тисяч тонн зернових культур. Середня врожайність становила 30 центнерів з гектара, хоч рік був не дуже сприятливим для зернових. Для Луганщини, ґрунти якої загалом не вирізняються високим бонітетом, це довгоочікуваний показник. Хоч третина землі залишилася на окупованій території, валовий збір зерна зріс. І торік в області було відзначено найбільший валовий збір соняшнику — 730 тисяч тонн. Такий показник зафіксовано вперше в історії області.

«До війни, коли території під сільгоспкультури у нас було більше, ми ледве  збирали мільйон тонн зернових разом з кукурудзою», —  згадує Любов Безкоровайна.

А тепер область встановлює рекорди. У чому причина?

«По-перше, на українській частині Луганщини землі кращі. По-друге, ставлення до землі стало більш раціональним, — пояснює фахівець. — За час весняно-польових робіт 2018 року внесено 68 тисяч тонн мінеральних добрив. Це більше, ніж раніше, хоч вартість добрив постійно зростає. Але товаровиробник не зважає на це, бо прагне підвищити ефективність виробництва зерна. По-третє, останніми роками в області придбано багато потужної високопродуктивної техніки».

Аграрії добре розуміють: виростити врожай — лише півсправи. Фото Володимира ЗAЇКИ

Власна лабораторія надійніша?

2017 року основний приватний зернотрейдер, який працює на ланах Луганщини, став закладати перспективу власного бізнесу і побудував у Сватовому перевалочний пункт — інфраструктурний об’єкт  для відвантаження зерна залізничним транспортом. Потім їх стало два на область: ще один залізничний перевантажувальний термінал — перевалочний пункт зведено й у Сєверодонецьку. Та, за словами Любові Безкоровайної, протягом минулого року загалом в області кількість перевалочних пунктів значно зросла: товаровиробник прагне сам формувати партію товару і транспортувати власну продукцію. Спостерігається також тенденція облаштування власних лабораторій з перевірки якості посадкового матеріалу.

«На превеликий жаль, проблемним питанням щодо підвищення ефективності рослинної галузі залишається брак обласної лабораторії (вона з усіма потужностями залишилася на окупованій частині області). А в аграріїв існує правило: дослідження насіння — це майбутнє врожаю», — каже начальник управління розвитку агропромислового виробництва.

За словами Любові Безкоровайної, обласне управління Держпродспоживслужби працює над організацією такої лабораторії. Планували, що область в 2018 році отримає 253 мільйони гривень для облаштування лабораторії експертизи рослин. Ці кошти мали надійти в межах спеціальної програми через Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Але гроші в область так і не надійшли. Тепер керівництво обласного управління Держпродспоживслужби домагається, щоб питання таки було вирішено цього року.

«Але доки це питання з’ясовують, керівники великих сільгосппідприємств самостійно створюють для власних потреб такі лабораторії», — підкреслює Любов Безкоровайна.

За даними обласного департаменту агропромислового виробництва та розвитку, на сьогодні в області налічується 1075 агропромислових формувань. Третина з них такі лабораторії вже мають. Щоправда, ще проблема — якість проведених досліджень, їхня відповідність міжнародним стандартам. Та тут найголовніший контролер — майбутній урожай.

Ціну визначає логістика

За словами Любові Безкоровайної, останнім часом сільгосптоваровиробники області оновили техніку: торік,  скажімо, придбано 543 одиниці (це на 91 одиницю більше, ніж позаторік). Фахівець відзначає зацікавленість аграріїв у державних програмах з компенсації вартості придбаної сільськогосподарської техніки: тільки за 2018 рік луганські товаровиробники залучили 80 мільйонів гривень (щоправда, це загальна сума — і в рослинництво, і в тваринництво).

«Галузеве міністерство вдало пов’язує всі ці програми, хоч його і критикують. Скажімо, програма з техніки розв’язує одразу два завдання: відновлює виробництво вітчизняної сільгосптехніки і підтримує сільгоспвиробників, надаючи їм змогу оновлювати свої парки. Компенсацією здебільшого користувалися фермерські господарства, які мають менший дохід», — підкреслює Любов Безкоровайна.

Але дохід господарств залежить передовсім від того, наскільки вигідно вони зможуть продати урожай. Ціни на зерно на Луганщині важко порівнювати навіть із сусідньою Донеччиною, де після окупації частини території залишилися залізниця, морський порт у Маріуполі й підприємства переробки. Там і до війни закупівельні ціни були вищими, ніж у Луганській області.

«Основна проблема з логістикою, транспортуванням зерна. Тому наше сільгоспвиробництво не отримує такого розвитку, як на Донеччині, — ділиться наболілим  Любов Безкоровайна. — Та нині й у нас у Рубіжному будують потужний перевалочний пункт, розташований поблизу залізниці, на відміну від аналогічних об’єктів у Сватовому та Сєверодонецьку. Тут уже облаштовано банки для зберігання зерна. Урочисте відкриття, сподіваємося, відбудеться у березні. Аграрії області дуже уважно придивляються до нового об’єкта. Найдалекоглядніші вже роздумують, що краще купувати для перевезення врожаю: автомобіль чи залізничний вагон? Адже у вагоні зерно можна навіть зберігати і здавати його в оренду. Прецеденту купівлі, щоправда, поки що не було, але наміри є, і розмови, наскільки це вигідно, тривають».

Залишається додати, що державні програми підтримки аграрного бізнесу дають змогу окупити витрати й на таку велику покупку.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»