Пригадую, як наприкінці 1980-х (працював тоді в Житомирі), забравши меншу дочку зі школи, йшов частенько до центрального гастроному міста, аби купити кілограм вареної ковбаси. Майже завжди доводилося вистоювати величезну чергу. Дочка якось навіть заснула на підвіконні в тому магазині. Завдання ліквідувати ганебне явище з чергами поставили перед Анатолієм Статіновим, якого 1987 року призначили міністром торгівлі України. На третій день своєї роботи новий керівник побачив по телевізору сюжет, в якому учасники одного з мітингів у Москві на весь екран розгорнули плакат «Хочемо жити, як у Херсоні» і одразу ознайомився з особовою справою начальника тамтешнього обласного управління торгівлі Володимира Чайковського й терміново вилетів у Херсон.У свої 74 Володимир Чайковський ще повен ідей та бажання працювати

Місцеві магазини вразили міністра великим вибором товарів виробників області (лише соків на полицях було понад 20 найменувань), культурою обслуговування, тож столичний гість запропонував Володимиру Чайковському піти до нього заступником у Київ. Той погодився не одразу. Коли ж переїхав у столицю, вирішив уранці (як це постійно робив у Херсоні) обійти деякі київські магазини. І, побачивши безлад, запропонував міністру на два місяці направити його попрацювати керівником торговельної мережі столиці. Але отримав негативну відповідь від… тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького: «Нам Чайковський потрібен живим».

Лише літера «і»

Цей приклад якнайкраще характеризує Володимира Чайковського — нинішнього власника й генерального директора ТОВ «Тетрада», провідного вітчизняного виробника зошитів, кращих в Україні альбомів для малювання, кольорового паперу, кас цифр, букв та складів (окрім «Тетради», їх ніхто більше не випускає), розмальовок, пластиліну з натурального воску, гуаші та фарб.

— А чому ж міністерство торгівлі покинули? — запитую все-таки у господаря фабрики.

— У Києві пропрацював чотири з половиною роки. Затим міністерство ліквідували. — Володимир Сергійович трохи хмурнішає. — Від мінторгу залишилася тільки літера «і», яка спочатку приєднала його до Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків, а потім — до Мінекономрозвитку. Я вважаю, що це було величезною помилкою, бо Україна нині — єдина держава в світі, де немає міністерства торгівлі. Тому й професіоналів у цій галузі у нас немає. Але найбільше у мене болить серце за Херсон: нині це єдине місто в Україні, де немає власного молочного виробництва. Тут пішли у безвість завод безалкогольних напоїв, пивзавод, м’ясокомбінат, зруйновано оптову торгівлю.

Мій співрозмовник замовк, і я згадав, як у 1980-х випускники Київського торговельно-економічного інституту (ми, студенти журфаку Національного університету імені Т. Шевченка, приятелювали з ними) просилися на роботу в Херсон. Бо тодішній начальник обласного управління торгівлі Володимир Чайковський забезпечував своїх працівників житлом. Побудував аж чотири будинки на понад 300 квартир. Окрім того, в Херсоні було цікаво працювати: тут уперше в Україні запровадили в магазинах тару-обладнання, яка відкривала вільний доступ покупцям до товарів. В області вперше в СРСР створили диспетчерські служби та постійно діючі виставки вироблених в регіоні товарів. Завдяки цьому керівництво управління торгівлі знало, скільки хліба, молока, м’яса, м’ясних та інших виробів доставлено в конкретний день у конкретний магазин. Запізнення машини з хлібом на п’ять хвилин розцінювали як надзвичайну подію. А ще по-новому запрацювали на Херсонщині робітничі їдальні: за 20—30 хвилин люди могли калорійно в них поїсти. Того часу навіть у ресторанах у меню не було 20 гарячих та холодних страв, свіжоприготованих салатів. Колишній директор одного з херсонських ресторанів Анатолій Білецький саме тому з радістю поміняв місце роботи, очоливши на прохання Володимира Чайковського цехову їдальню. Зрештою перші магазини самообслуговування, відділи кулінарії з’явилися теж у Херсоні. Володимир Сергійович став піонером і у співпраці з іншими країнами, налагодивши обмін товарами з Болгарією. За це його удостоєно звання «Почесний громадянин міста Шумен» (Болгарія) та нагороджено орденом «Золотий хрест» цієї країни (це єдина нагорода за все його трудове життя).

Майже половину учнівських зошитів для школярів України надрукувала цього року фабрика «Тетрада». Фото Володимира ЗАЇКИ

Без кордонів

До речі, нині не лише в Херсоні, а й у багатьох інших містах України Володимира Чайковського й досі називають людиною без кордонів. Бо він ніколи не говорив «не можу». Приміром, 22 грудня 2010 року в селі Тарасівка Києво-Святошинського району на Київщині почали споруджувати сучасний виробничий комплекс — Володимир Сергійович пообіцяв побудувати його до свого 70-річчя (вересень 2011-го). І слова дотримав: за дев’ять місяців посеред поля на 1,5 гектара виросла нова фабрика площею 7000 квадратних метрів з усіма комунікаціями. В ній цілодобово працюють три імпортні лінії, дільниця друку та комплектування. З уведенням її в експлуатацію ТОВ «Тетрада» вирішило питання зі складськими приміщеннями та логістикою. Володимир Чайковський по-господарськи вчинив і з опаленням нового виробництва: замість газу тут використовують обрізки деревини, чагарники, стружку із сусіднього підприємства, пелети. Собівартість такого опалення (разом з оплатою праці охоронців, які одночасно виконують функції грубників) становить 12 тисяч гривень за місяць, тоді як у старому приміщенні на це витрачали 160 тисяч.

Наступного року Володимиру Сергійовичу виповниться 75. «Може, — запитую із лукавинкою, — ще щось побудуєте чи погодитеся очолити наприклад Херсонську область? Вас там ще добре пам’ятають».

— Ні! — хитає головою чоловік. — Вік уже не той, здоров’я — теж. Відверто кажучи, хочеться більше бачити на керівних посадах розумних молодих людей, які нічим себе не скомпрометували. А не тих, хто обкрадав і продовжує обкрадати державу. Нещодавно я побував на рідній Херсонщині, де народився й виріс, де ще проживають мої родичі, друзі, а також ті, з ким працював. Я пережив війну, голод 1947 року, Чорнобиль, зраду чиновників від влади, переживаю нинішню війну в Україні. Здається, до всього вже звик. Але дико було якось бачити на малій батьківщині, якій служив вірою та правдою, людей, котрі риються в контейнерах для сміття, безпритульних дітей, чути про нових алкоголіків та наркоманів. Це страшно. А ще страшніше усвідомлювати те, що в багатьох кабінетах сидять некомпетентні бездушні чиновники, котрим зовсім байдуже, як живуть люди. Коли Київським міським головою став Віталій Кличко, однією з перших його заяв було те, що починати свою роботу він буде з… ремонту КМДА, на який замахнувся витратити 35 мільйонів гривень. Мені на мить відібрало мову. Згодом вирішив зустрітися з Віталієм Володимировичем. На особистий прийом не зміг потрапити, тож написав заяву: хочу, мовляв, допомогти порадами, як зробити столицю і її економіку багатшими. Через тиждень отримав відписку від першого заступника керівника апарату пана Почтарьова: «Шановний Володимире Сергійовичу! В апараті виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації за дорученням Голови Київської міської державної адміністрації Кличка В. В. Ваше звернення щодо призначення зустрічі для обговорення питання життєдіяльності міста розглянуто. За результатами розгляду (дивно, бо зі мною ніхто не зустрічався!) повідомляємо наступне: оскільки у Вашому зверненні не конкретизовані обставини та не міститься повідомлень, необхідних для прийняття об∂рунтованого рішення, просимо Вас надіслати лист-звернення, детально виклавши в ньому суть питання для розгляду Вашої пропозиції чи вирішення проблеми, яка Вас турбує».

Пана Кличка, який вважає себе європейською людиною, проблеми міста, очевидно, не турбують, якщо він навіть не поцікавився, хто такий Володимир Чайковський. Я ніколи не дозволяв собі ставитися так до людей, хоч би яку посаду обіймав. Стосовно ж моїх пропозицій, то вони були б неабияк корисними для міста. Скажімо, одна з основних вулиць столиці — проспект Перемоги. Це західні автомобільні ворота Києва, через які в місто в’їжджають іноземці. Проспект має такий занедбаний вигляд, що аж гидко на нього дивитися. Особливо там, де завод «Більшовик». Київський голова плачеться, що на благоустрій міста в нього не вистачає коштів. А чи знає він, що за обідраним тином «Більшовика» розташований один із найбільших у столиці торговельних центрів, побудованих київськими ділками. Щоденний його дохід — мільйони доларів — потрапляє в кишені товстосумів. Віталій Кличко міг би викликати до себе власників цього центру і поговорити з ними щиро. Переконаний, після цього кошти на ремонт проспекту Перемоги (та й не лише його) знайшлися б. Інший приклад: на власному підприємстві замість газу я впровадив біопаливо. Економлю на цьому значні кошти. Це могли б зробити й керівники інших підприємств Києва. Я готовий з ними поділитися досвідом.

Хочеш стати першим, стань слугою для всіх

Я слухав Володимира Сергійовича і погоджувався з тим, про що він говорив. Справді, людина з таким багатим досвідом роботи (і не лише в торгівлі), з ідеями, корисними порадами має бути дуже затребувана у високих кабінетах. Чайковський може допомогти вирішити багато питань. Доказом цього принаймні може слугувати ТОВ «Тетрада», яке у короткий термін ліквідувало дефіцит зошитів в Україні. Наприклад, торік фабрика випустила їх 135 мільйонів штук. Могла б виготовляти і більше, але не вистачає сировини: в Україні папір для зошитів випускали Дніпропетровська та Коростишівська (Житомирська область) паперові фабрики. Але перша зупинилася, а потужності другої (50 тонн за місяць) не спроможні забезпечити не лише виробничі потреби «Тетради» (товариство споживає понад 4000 тонн паперу за рік), а й ще восьми компаній. Володимир Чайковський неодноразово звертався з різними «сировинними» пропозиціями до державних чиновників, але великого бажання розібратися в цьому питанні у них не побачив. Тому папір доводиться завозити в Україну з Фінляндії та Росії, картон — із Китаю.

Попри це, продукція ТОВ «Тетрада» не поступається європейській та американській за якістю, оформленням (лише картинок на зошитах — 960 видів, тоді як у Європі — не більше 10). Окрім того, наш зошит на 48 аркушів коштує в середньому три гривні, а європейський — три євро. Недарма продукцією фабрики зацікавилися споживачі Азербайджану, Туркменістану, Молдови, країн Балтії.

Тепер Тарасівська фабрика — це підприємство, на якому вважають за честь працювати робітники з інших регіонів України. Тому керівництво ТОВ «Тетрада» орендує цілий будинок, аби в ньому могли жити вахтовики. Окрім того, підприємство викупило майже «лежачу» конотопську фабрику «Райдуга», яка нині випускає набори із 14 і 16 кольорів фарб (480 тисяч коробочок за рік), гуаш з глітером (390 тисяч), перламутровий та м’який пластилін з церезином (близько мільйона упаковок), акварелі у блістерах на 16 кольорів. Уся продукція безпечна у користуванні, відповідає вимогам міжнародних стандартів. Трудовий колектив «Райдуги» (а це 50 людей) має стабільну роботу, зарплату та надійного господаря.