Фотограф із Чернівців Людмила Айґаре має багаторічне незвичне захоплення: на її знімках — літопис старовинної австрійської архітектури Чернівців. Він дуже сумний: понівечені часом фасади, по-варварськи спиляні пишні дерева, занедбані дворики, які за належного ремонту могли б стати гідною окрасою будь-якого європейського міста.

— Мені болить, — каже Людмила Трохимівна, — що на моїх очах руйнується таке дивовижне місто. Не можу просто пройти повз, тому фотографую. Хоч би так намагаюся зупинити цю мить.

Людмила Айґаре багато років працювала викладачкою англійської мови в Чернівецькому національному університеті, а фотографією захоплюється з дитинства. «Фотографую з 14 років, — розповідає Людмила Трохимівна. — Зацікавив тато. Фотоапарати у нас були, я сама знімала, обробляла фотоплівки і друкувала знімки. Це було дуже цікаво. Спочатку знімала переважно людей: однокласників, одногрупників в університеті. І мене завжди дивувало, чому так мало людей фотографує. Але в наш час бум на зйомки старого міста».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У центрі Чернівців руйнується 120-річний будинок

Про кожен зі своїх знімків вона може розповісти цілу історію:

— Оцей австрійський рукомийник раніше був на другому поверсі книгарні «Українська книга». Бачите, тут є напис Czernowitz. Потім він кудись зник — його замінили зовсім іншим.

А оце кутовий будинок на розі вулиць Ольги Кобилянської та Миколи Гоголя, — пані Людмила показує світлину, де серпантином звиваються вгору сходи. — Бачите темні плями на стелі? То вода затекла. Діряві покрівлі —біда більшості чернівецьких старовинних будівель. А це електричний стовп на вулиці Лесі Українки, ще металевий австрійський. А де цей мереживний паркан, ніколи не вгадаєте. Біля тюрми на Соборній площі! Пішов сніг, я побачила це мереживо й одразу побігла додому по фотоапарат. А маскарон над кінотеатром ім. Ольги Кобилянської, — пані Людмила вказує на наполовину відбите гіпсове обличчя, — перший зруйнований у Чернівцях, на який я звернула увагу, підвівши голову. Потім бачила ще багато таких.

— У соціальних мережах ви часто поширюєте фото, де видно обвалені частини будівель у центрі Чернівців. Чи вдалося вам хоч так спонукати владу зробити ремонт котроїсь із пам’яток архітектури?

— Ні, жодне моє фото не спонукало до того, щоб бодай десь розпочали ремонт. Хоч свої знімки я робила не для цього. Є багато дивовижних будівель і гарних світлин. Зверніть увагу: цього року вже кілька елементів будівлі в центрі обвалилися й травмували людину. І жодної реакції. Ось нещодавно частина австрійського будинку поряд із філармонією травмувала дівчину. Впав великий шматок консолі під балконом на вул. Івана Котляревського, 2. Місце не огороджене, просто під аварійним балконом ходять вузеньким тротуаром діти. Друга частина теж невідомо на чому поки що тримається.

На більшості фотовиставок, які я організовувала, є фото не тільки привабливих цікавих будинків Чернівців, а й роздовбаної, потрісканої, розбомбленої людською байдужістю архітектури. Але міська влада на мої виставки не приходить, бо їй це не болить і не подобається. Усі хочуть бачити лише перлини.

Фото Людмили Айґаре.

Приклад неповаги до історії міста: під час ремонту пішохідної зони по вулиці О. Кобилянської по-варварськи спиляли дерева. Фото Людмили Айґаре.

— Які місця в Чернівцях для вас найкрасивіші?

— Люблю весь центр, усю дивовижну архітектуру австрійського періоду. Він для мене рідний. Після закінчення ЧНУ працювала у школі №35 — вона в самому центрі, тож багато моїх учнів жили на вулиці Ольги Кобилянської. І тоді я побачила і стала фотографувати старовинні дворики на цій вулиці. Вони мене шокували. Це був ніби виворіт чернівецького центру, дуже страшний і занедбаний порівняно з фасадами. Якісь сараї, напіврозвалена криниця, купи непотребу, дроти з мокрою білизною — відчувалося, що нікому нема діла до цього міста.

— Фото архітектури Чернівців спонукало вас більше дізнаватися про його історію?

— Мене вона завжди цікавила. Свого часу навіть закінчила курси екскурсоводів. Одну зі своїх виставок «Брунатне відлуння» присвятила старим знімкам Чернівців. Тоді ще не було змоги діставати старі фотографії, то я брала листівки в Івана Снігура, колекціонера-антиквара, робила копії й, надихаючись ними, знімала фотографії у брунатно-коричневих відтінках.

— Який кадр сучасних Чернівців вас найбільше вразив?

— Пам’ятаєте, коли в Чернівцях ремонтували пішохідну вулицю Кобилянської? Тоді там росли великі розлогі дерева. І їх улітку зеленими позрізали до половини стовбурів. Живі дерева перепиляли і вивезли — ніхто їх не пересаджував. Я тоді зробила фотографії тих дерев. А ще мене завжди дивує і обурює, що на балконах у центрі роблять шпаківні — закривають їх і обшивають пластиком. І це відбувається на будинках австрійської доби, не кажучи вже про румунські будинки «люкс».

Я багато подорожувала і багато бачила. Була у США — Сан-Франциско, Нью-Йорку, Англії, Шотландії, Норвегії, Данії, Франції, Італії. Усюди спостерігала, як люди бережуть красу своїх міст, тому серце болить, що на моїх очах руйнуються Чернівці.

Надія МАКУШИНСЬКА
для «Урядового кур’єра»

Фотограф-краєзнавець Людмила АЙҐАРЕ

ДОСЬЄ «УК»

Людмила АЙҐАРЕ.  Народилася 1946 року в Чернівцях. Закінчила факультет іноземних мов Чернівецького державного університету (1970), згодом викладала в ньому англійську мову.

Захоплюється фотографією, подорожами, історією. Організувала п’ять персональних фотовиставок про архітектуру Чернівців.