Невелике село Березівка під Житомиром нещодавно опинилось у центрі уваги всеукраїнських ЗМІ. Причина — незадовільний стан пішохідного мостового переходу над автотрасою Київ — Чоп, яка розділяє цей населений пункт.

Інформацією журналістів зацікавилися відповідні державні служби. За результатами перевірок прокуратура області повідомила, що будівництво згадуваного об’єкта ще не завершено, а його введення в експлуатацію заплановано на кінець березня цього року. На сьогодні, як поінформували в обласному управлінні ДАІ, жителі села користуються належно обладнаним наземним пішохідним переходом з відповідною розміткою і навіть спеціальними шумовими смугами при під’їзді до нього.

Здавалось би, повний хепі-енд, якби не численні нарікання, скарги і навіть акції громадського протесту, що періодично виникають у населених пунктах фактично всіх областей, через які проходить реконструйована до «європейського рівня» автодорога Київ — Чоп. Зокрема кілька місяців тому жителі села Крупець на Рівненщині майже на півтори години (!) перекрили рух на пожвавленій автотрасі міжнародного значення, переходячи її…  «належно обладнаним» пішохідним переходом. Акцію спровокувала загибель на цьому місці під колесами авто двох односельців, які поповнили вже численний перелік жертв оновленого автошляху.

Вимога протестувальників була до банального простою: забезпечити на переході штучне освітлення у нічний час. Як засвідчила перевірка Рівненської обласної прокуратури, майже на десятку аналогічних переходів не встановили навіть опор для електроосвітлення! Отож з урахуванням ще відмінної від «європейського рівня» дисциплінованості українських водіїв не варто дивуватися дедалі частішим ДТП на нерегульованих пішохідних переходах, розташованих насамперед на пожвавлених автошляхах державного значення.

Вірю, що навесні вже згадуваний надземний перехід у Березівці на Житомирщині належно облаштують, що теоретично має «розвести» автомобільні й пішохідні потоки. Ось лише чи принесе це радість місцевим жителям, судити не берусь, бо недаремно кажуть: що німцеві добре, те нашому братові — смерть.

У суціль «автомобілізованій» Європі, де на середньостатистичну сім’ю припадає більш як один легковик, у гості до родичів чи на прийом до лікаря їздять, а в нас здебільшого ходять. Отож уявіть ситуацію, коли дитячу коляску потрібно «перепхати» надземним пішохідним переходом. Не менші випробування очікують літніх людей, яким доведеться дертися «на верхотуру», щоб, скажімо, потрапити до розташованої по той бік дороги сільради, ФАПу, автобусної зупинки. Не кажучи вже про те, що, на відміну від німецьких чи навіть чеських сіл, в обійстях українських селян є худоба, яка аж ніяк не здатна користуватись «надземними» переходами.

Напрошується очевидний висновок, що для вітчизняних реалій надземний перехід — і зручніший, і, що не менш важливо, дешевший за надземний. Та він обов’язково має бути безпечним, чого не так уже складно досягти, якщо згадати про незаслужено призабуті світлофори із пристроєм виклику зеленого сигналу. Як на мене, він обійдеться дешевше, ніж облаштування «шумових смуг» та «лежачих поліцейських», від яких, до речі, взимку лише додаткові проблеми.

Та замість того, щоб істотно підвищити безпеку дорожнього руху і не змушувати водіїв на під’їзді до кожного нерегульованого пішохідного переходу напружено вдивлятись у нічну темряву (на жаль, ліміт уваги навіть найдисциплінованішого керманича не безмежний), у нас чомусь пропонують облаштувати світловідбивними елементами… всіх без винятку пішоходів. Звісно, за їхній власний рахунок.