Прохання не думати, нібито це дешева жахалка, подібна до тих, якими часто привертають увагу читачів. Така загроза справді існує. Вітчизняні картоплесховища на початок зими майже порожні. Лише у деяких великих операторів ринку є певні запаси, але на все населення України їх вистачило б максимум на два тижні.

Ще трохи є у малих виробників, але вони не в змозі забезпечити торговельні мережі саме через малі обсяги. То звідки картопля у крамницях? Фахівці відповідають: за останні три аграрні сезони імпорт картоплі в Україну зріс у 250 разів. На цьому наголосили учасники пресконференції, що відбулася в Києві напередодні нового року.

Мусимо одразу зауважити: за статистикою, не все в українському картоплярстві так уже погано. Проте віцепрезидент Української асоціації виробників картоплі Сергій Рибалко зауважив, що офіційні статистичні дані щодо цієї підгалузі нашого АПК не відповідають дійсності.

Статистика під питанням

А на цих статистичних даних вітчизняний уряд базує свою політику в цій царині!

Мовляв, Україна — четвертий у світі виробник картоплі, маємо 22 мільйони тонн. Така статистика вже кілька років не змінюється, тоді як село активно полишає молодь. Тож картопля, вирощена на присадибних ділянках, вже об’єктивно не може займати таку істотну частку ринку, як кілька років тому, — до 80%.

Розрахунок Сергія Рибалка свідчить, що внутрішнє виробництво картоплі становить не набагато більше за 4 мільйони тонн, тоді як імпорт у році, що минув, сягнув 500 тисяч тонн. Тобто цей імпорт — не 1,2% виробленого, як було офіційно заявлено, а значно більше. Відповідно Україна в цій галузі відтепер критично залежна від імпорту.

Звідки імпортуємо картоплю? Географія доволі широка, але цього року головні наші постачальники — вже не Росія й Білорусь, а Європа, яка, готуючись до карантинних обмежень, істотно збільшила площі продовольчої картоплі й тепер забезпечує нею не лише себе, а й нас. Але й частка Росії все ще велика.

Скажете, яка Росія, ми ж нічого їхнього не імпортуємо, діє заборона? Так, діє з Росією, але не з Білоруссю — тепер везуть через неї. Тож більшість нібито білоруської картоплі на нашому ринку насправді російська, адже тільки Брянська область Росії виробляє картоплі більше, ніж уся Білорусь. Можна обурюватися, але умови для їхньої експансії на наш ринок створили ми самі.

Як нам їх хоч наздогнати

Росія й Білорусь за останні п’ять років вжили серйозних заходів щодо підтримки своїх картоплярів. Щоправда, пільгові умови для тамтешніх виробників були тимчасовими і вже не діють, але у цьому більше нема потреби — відтепер картоплярство там самодостатнє. Та й Росія з нетто-імпортера картоплі перетворилася на країну, що експортує майже вдвічі більше, ніж імпортує.

Натомість українські виробники картоплі неодноразово наголошували на необхідності подібних заходів підтримки галузі. Нарешті достукалися: створена за дорученням Президента робоча група напрацювала спочатку концепцію, а згодом — і програму розвитку українського картоплярства.

Але при цьому мусили подолати буквально шквал критики: у кращому разі нерозуміння, у гіршому — цілеспрямованого неприйняття. Мовляв, нічого там нема суттєвого, невеликі обсяги, невеликі гроші. Еге ж, імпорт картоплі на 3 мільярди гривень за рік — це мало?

Картопля на подвір’ї — не європейська модель

Найперше, на чому зроблено акцент у програмі, — перехід від подвірного картоплярства до промислового. Будь-яке сільськогосподарське виробництво, розосереджене по подвір’ях населення, і картоплярство зокрема — це ознака відсталої, нерозвиненої держави.

Жоден житель розвиненої країни не вирощує картоплю в себе під будинком: якщо він фермер, то саджає її в полі, і не на кількох квадратних метрах, а гектарами. Решта власників приватних будинків вирощує квіти, плодові дерева тощо. Тому мусимо забезпечити на початку виробництво принаймні мільйона тонн картоплі у промислових господарствах — 800 тисяч продовольчої й 200 тисяч тонн насіннєвої.

Другий істотний аспект — переробка. У нас ця галузь не розвинена зовсім. Україна — єдина країна Європи, де в супермаркетах продають картоплю немиту і зіпсовану. Про картопляні продукти, як-от заморожена соломка фрі чи картопляні пластівці, в більшості й гадки нема. А це саме та додана вартість, яку ми на словах намагаємося нарощувати, а насправді поки що не дуже виходить.

Сергій Рибалко наголошує: на міжнародних форумах картоплярів ми виглядаємо жалюгідно, бо розвинені країни просунулися далеко вперед у напрямі промислового картоплярства, ми ж так і залишилися просапною країною. Для прикладу: Бельгія виробляє близько 5,5 мільйона тонн картоплі, з них майже 5 мільйонів переробляють. В Україні — не більш як 200 тисяч. Фактично всю заморожену картоплю фрі імпортуємо з Польщі (приблизно на 500 мільйонів гривень), єдиний завод в Україні не має такої продуктивності, на яку можна було б зважати.

Тут більше сумний, ніж кумедний нюанс. Він полягає в тім, що наше військо переходить на харчування за стандартами НАТО, отже, така деталь солдатського побуту, як масове чищення картоплі, має відійти в минуле. Його замінник — сухе картопляне пюре у вигляді пластівців, а вітчизняних таких нема, і цілком вірогідно, що захисників Батьківщини годуватиме ними країна-агресор. Наскільки надійне це джерело постачання, нема потреби казати.

Трохи про програму

Ще чого в нас нема, а мало б бути, — потужності для зберігання мільйона тонн картоплі, тоді як маємо разом зі старими і не надто придатними картоплесховищами заледве 310 тисяч тонн. Тому нагальним кроком має бути заохочення будівництва картоплесховищ наприклад шляхом пільгового кредитування або цільових дотацій (тільки не так, як свого часу заохочували будівництво тваринницьких комплексів). Це одне з основних положень програми підтримки галузі, підготовленої Мінекономрозвитку за участі картоплярів.

Наступне — зрошення. Без нього виростити картоплю в Україні вже неможливо, бо посухи трапляються дедалі частіше і на дедалі більших площах. Тому картоплярі пропонують компенсувати 30% вартості придбання і встановлення систем зрошення, як це відбувається із сільгосптехнікою. За їхньою оцінкою, завдяки заходам стимулювання розвитку цієї сфери теперішні 7,4 тисячі га зрошуваних земель під картоплею за п’ять років мають зрости до 81,8 тисячі.

Також пропонують стимулювати придбання сертифікованого насіннєвого матеріалу, вирощеного в Україні, та обладнання для передпродажної доробки картоплі. Адже як зауважив директор великого насіннєвого підприємства Микола Гордійчук, нині підтримки насінництва картоплі вітчизняної селекції нема зовсім, так само і контролю за тим, яке насіння використовують.

Кому вигідно

Програму розвитку картоплярства схвалив уряд, питання лише за аграрним комітетом Верховної Ради. Далі має бути передбачено фінансування. Що від цього виграє рядовий споживач?

По-перше, імпортний продукт не може бути дешевшим за вітчизняний, хай навіть він дешевий у країні походження. А по-друге, продукт масового промислового виробництва апріорі буде дешевший за вироблений у малих кількостях з великою часткою ручної праці. Отже, рядовий покупець від запровадження цієї програми виграє однозначно.

А щодо підсобних господарств селян, то є багато видів сільгосппродукції, до яких не можна застосувати масове виробництво за допомогою техніки — вони потребують саме ручної праці. Це, скажімо, деякі види овочів, фрукти, зелень, ягоди, горіхи тощо. Вирощуванням такої продукції можна займатися у підсобних господарствах. Але картопля до таких не належить.

Треба ще додати, що країна, яка фактично перебуває у стані війни, має приділяти особливу увагу питанням продовольчої безпеки. Згадаємо: саме картопля врятувала від голодної смерті сотні тисяч, якщо не мільйони наших співгромадян під час Другої світової. А нині критично залежати від імпорту продовольства смертельно небезпечно. Але деяких народних обранців таке, мабуть, влаштовує — вони пропонують повністю зняти ввізне мито на картоплю та продукти її переробки і так остаточно поховати вітчизняне картоплярство.