Нещодавно на громадське обговорення винесли проект Концепції розвитку освіти України на період 2015—2025 років. Ключове слово, як наголошують експерти, — проект. Документ відкритий до обговорення — явище, що насправді в українській освіті має місце чи не вперше, бо всі, хто цікавиться цією проблематикою, добре пам’ятають, як формальним «одобрямсом» закінчувалися дискусії за попередньої влади. Водночас є й інше застереження: не знецінити ідею занадто довгою дискусією та безпідставною критикою.

Концепцію розробила стратегічна дорадча група «Освіта» — спільний проект Міжнародного фонду «Відродження» та Благодійного фонду «Інститут розвитку освіти» в липні 2014 року. Мета — консультативна й експертна підтримка Міносвіти в розробленні дорожньої карти освітньої реформи. Після громадського обговорення й доопрацювання проекту експертною групою концепція має стати основою дорожньої карти освітньої реформи. Вона, як декларують, буде детальним планом реалізації основних положень концепції — з чітким описом очікуваних результатів, визначенням, скільки часу та фінансів потребуватимуть зміни. Проект розміщено на сайті МОН.

«Головні принципи того, що пропонують, — це децентралізація, демонополізація та євроінтеграція», — сказав керівник дорадчої групи «Освіта» Георгій Касьянов.

Яким хочемо бачити майбутнє нашої освіти? Де хочемо бути? Якою має бути освіта, щоб вона формувала еліту, лідерів, особистість, спроможну швидко орієнтуватися й пристосовуватися до змін сучасного динамічного світу? Що робити з бюрократією та надмірною керованістю українських шкіл? Із підготовкою кадрів?

Основний акцент, який виокремила робоча група, що працює над концепцією, — середня освіта. Вона є базовою в сучасній державі. Нинішня українська школа, що й казати, залишається школою позавчорашнього дня. Мають рацію ті, хто говорить про надмірну перевантаженість дітей, проте головною бідою, здається, є інше: здебільшого все шкільне навчання — безнадійна архаїка. Діти втомлюються не від надміру інформації, а від застарілості методик і технологій, за допомогою яких її подають. Їм нецікаво.

У будь-якому разі потрібне активне публічне обговорення, здатне змусити владу зробити освіту одним із головних державних пріоритетів. Учений-фізик Сергій Капиця (дід його, до речі, народився на Волині) казав: «Якби замість мільярдів, що витрачають на збройні сили, знайшлися мільйони на освіту й охорону здоров’я, то для тероризму не лишилося б місця».

Що запропоновано:

     Забезпечити принцип вільної гри як основний в освіті дітей 3—5 років.

  Різні форми піклування й освіти для дітей до шести років — як в умовах закладу освіти (center-based), так і в умовах домашнього виховання (home-based).

  Передбачається, що з 2017 року відкриватимуть корпоративні (відомчі) та дошкільні навчальні заклади сімейного типу (зокрема й у житлових приміщеннях).

   Узаконити дитсадки, центри розвитку дітей, що фактично існують, але дотепер вимушені працювати поза правовим полем, без ліцензії.

  Узгодити з типовими європейськими нормами загальної тривалості навчання в школі (12 років) і безпосередньо навчального року.

    Перехід з одного рівня освіти на інший в середній школі має здійснюватися лише із застосуванням зовнішнього незалежного оцінювання.

  З 2017 року старшій школі (ІІІ ступінь) пропонується повністю перейти на профільну підготовку.

   Забезпечити здобуття освіти І ступеня (початкова школа) за місцем проживання, використовуючи різні форми, зокрема сімейну, індивідуальну тощо.

  Відновити у 2015–2020 роках лабораторну й практичну частину природничої підготовки (фізика, хімія, біологія, географія) у школах, передбачити обладнання їх лабораторними комплексами та витратними матеріалами.

   З 2018 року запровадити обов’язкову національну багаторівневу сертифікацію випускників старшої школи і закладів професійної освіти з іноземних мов та комп’ютерних компетенцій.

  Забезпечити можливість переходу на трирічний бакалаврат за деякими спеціальностями та перейти на дворічну магістратуру й чотирирічну програму підготовки докторів філософії відповідно до нового закону «Про вищу освіту».

    Передбачити в університетах «нульовий» курс для молоді, якій потрібно підвищити якість середньої освіти, щоб отримати доступ до вищої.

    Обговорити й затвердити концепцію викладання суспільних і гуманітарних дисциплін (2016 рік), щоб створити єдину загальнодержавну програму громадянського виховання на рівні дошкілля та середньої школи.

  Щоб підвищити якість громадянського виховання, не допустити поширення ксенофобії, культурної, етнічної, гендерної нетерпимості, запровадити системний моніторинг викладання суспільних і гуманітарних дисциплін у середній школі.

    З наступного року встановити мінімальний обсяг знань і навичок з військово-спортивної й медичної підготовки, цивільної оборони та безпеки життєдіяльності.

«Цей документ спрямований на те, щоб сформувати цілісний погляд на освіту» 

Сергій КВІТ, 
міністр освіти  і науки України:

— Дивлюся на завдання цього документа з практичного погляду. Він має політичне значення, плануємо спиратися на нього, а потім на дорожню карту реформ як на політичний документ, бо повинні переконувати наших політиків ухвалювати певні закони, виділяти фінансування й змінювати погляди на освіту. На жаль, освіту в Україні сприймають як джерело проблем, те, що потребує коштів, які треба дати, щоб люди нарешті відчепилися. Це має бути змінено.

У радянські часи освіта мала певне ідеологічне завдання і держава фінансувала її. Після 1991 року ми не створили якогось нового погляду на завдання освіти, й наша держава досі не дивиться на неї з надією, що освіта спроможна створити підстави для всебічного інноваційного розвитку суспільства. Тому крок за кроком ми це змінюватимемо. Документ, який обговорюємо, спрямований на те, щоб сформувати цілісний погляд на освіту, її завдання й проблеми.

Разом із профільним комітетом Верховної Ради працюємо над трьома законами: про середню освіту, про професійну освіту та про науку й науково-технічну діяльність. Наголошу, що фокус нашої уваги зміщується на питання середньої освіти. Йдеться про реформування школи, професійно-технічної освіти. Водночас замало лише змінювати правила гри, будь-які реформи повинні супроводжуватися фінансуванням.

«Інноваційна освіта може дати поштовх для змін у суспільстві загалом»

Інна СОВСУН, 
перший заступник міністра освіти і науки:

— В умовах, коли громадяни зневірилися в державній владі загалом, вважаю, що діалог із громадськістю дуже цінний. Важливо, щоб громада розуміла, чому відбуваються ті чи інші зміни.

Інший аспект: чи може освіта бути більш інноваційною, ніж суспільство, в якому вона функціонує? Це питання курки і яйця. Що має бути першим — спершу реформування освіти, а потім зміни в суспільстві, чи навпаки? Думаю, що ці процеси мають відбуватися паралельно. Ми зі свого освітянського боку можемо показати, що реформи можливі, що вони можуть відбуватися за іншим зразком, ніж було досі. Тому вважаю, що інноваційна освіта, нові підходи в управлінні можуть дати поштовх для змін в суспільстві загалом.

Щодо самого тексту концепції. Це документ для обговорення. Воно не профановане, не формальне (ми всі пам’ятаємо, як відбувалось обговорення попередніх стратегій). Це справді дискусія, спрямована на те, щоб сформувати певний консенсус довкола ідей, які підтримають усі. Це важливо зробити, бо громадськість, долучившись до розробки цього документа, потім охочіше втілюватиме його ідеї.

Це важливо й для того, щоб лобіювати ті чи ті зміни на вищому політичному рівні, продемонструвавши, що в освітянській громаді є загальне бачення, куди рухати систему. Нам давно треба припинити сприймати освіту як видаток, а розглядати її як основну інвестицію в наше майбутнє.

На сьогодні витрачаємо 7,3% ВВП на освіту. Це дуже високий показник. І вимагати більшого було б трохи наївно. Питання в раціональності використання цих ресурсів і в розподілі їх між різними рівнями. Ми справді непропорційно багато витрачаємо на вищу освіту (хоч там третина коштів — приватні) і надто мало — на середню. А навіть там, де витрачаємо, робимо це нераціонально. Ефективніше використання ресурсів можливе тільки тоді, коли низові осередки самі розпоряджатимуться коштами.

Чого бракує в цьому документі? Вважаю, що тут не досить артикульована — а це критично необхідно — позиція щодо зміни управлінських підходів у системі освіти. Необхідно спільно попрацювати, щоб чітко розписати розподіл функцій та повноважень між різними установами.

Коли концепцію було подано на громадське обговорення, багато хто закидав, що це не юридичний документ. Ця критика виправдана, тому що його й не планували таким. Це проект візійний, політичний, що має окреслити, якою ми хочемо бачити освіту.

Важливо зрозуміти, що здійснити реформи прийняттям підзаконних актів неможливо. Управління в освіті має змінитися, перестати бути таким, що здійснюється просто через ухвалення нормативних документів, які залишаються не виконаними чи не зрозумілими для громади. Воно повинно перейти на інший рівень і використовувати нові механізми управління: навчання, обговорення, тренінги.

Останнє, на чому хочу зупинитися: навіщо ми оприлюднили цей документ, усвідомлюючи, що в ньому можуть бути деякі хиби? Бо треба ініціювати дискусію щодо майбутнього — якою хочемо бачити нашу освіту через десять-п’ятнадцять років.

Дітей треба вчити легко пристосовуватися до змін. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

«Реформа залежить від того, що робить педагог, зачинивши за собою двері класного приміщення»

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ, 
заступник міністра освіти і науки:

— Як на мене, ключове слово — проект. Як уже сказали колеги, це заставка до (сподіваємося) активної громадської дискусії. Ми вже, здається, чітко знаємо, чого не хочемо: черг до дитсадків, зловживань, які трапляються під час влаштування дитини до навчального закладу. Не хочемо, щоб у дитсадку відбувалося щось таке, що нагадує підготовче відділення вступу до школи, бо дитина залишається дитиною. Не хочемо перевантажених навчальних програм, засмиканого вчителя, занадто складних підручників. Водночас прокладаємо дорогу, паралельну до класно-урочної системи. Її не можна подолати, й немає в тому необхідності. Але те, що класно-урочна система вже не модерн, — очевидно. У цій концепції і в рамковому законі про освіту закладаємо інші способи здобуття освіти.

Попередній досвід навчив: потрібно три показники, щоб наша справа вдалася. Перше — політична воля. Нині вона є. Друге — суспільний запит. Він, на мою думку, не стовідсотковий, тому що якби ми говорили, що в суспільстві на сьогодні всі прагнуть прозорої якісної освіти, це було б оманою. Частину суспільства влаштовує ситуація, коли документ про освіту дістається без зусиль.

Третій складник — ресурси. Поза сумнівом, без фінансових та інших інвестицій в освіту є великий ступінь ризику, що будь-який доладний документ залишиться літературним твором.

Коли кажу про ресурси, то маю на увазі й учителя. Реформа освіти залежить від того, що робить педагог, зачинивши за собою двері класного приміщення. І кажу не лише про підвищення зарплатні. Ми сьогодні, не очікуючи завершення дискусії, намагаємося у тому вузькому руслі теперішньої законодавчої бази максимально розкріпачити вчителя від тих невластивих завдань, які на ньому, перепрошую, висять. Не маємо багатьох союзників на рівні ра?йонної та обласної ланки управління. Це правда. І помічаємо, що чим більше скорочуємо кількість необхідних паперів, котрі сиплються на директора і вчителя, тим із більшим завзяттям на низових рівнях цей вакуум заповнюється місцевою «творчістю».

У концепції є різні речі, про які можна і потрібно дискутувати. Тому що ми хочемо, щоб суспільство, як камертон, відгукнулося, наскільки воно хоче зробити ті чи інші зміни. Наприклад, у зв’язку з переселенськими обставинами бачимо, що виникають інші форми дитсадків, і підходити шаблонно з тими санітарними нормами, які невідомо хто створював, до цих альтернативних дитсадків, розташованих у приватних квартирах на перших поверхах, не можна. Ми виходимо з того, що хочемо одягти у правові норми те, що вже є в житті, має попит і виправдовує своє існування.

«Систему управління слід абсолютно змінювати»

Юрій ШУКЕВИЧ, 
голова  Асоціації керівників шкіл 
м. Києва:

— За цю концепцію критикуватимуть усіх, і критика вже почалася. Це компромісний документ, бо були різні погляди, що важливіше, що ні. Це непоганий документ як перший драфт. Якщо обраховувати, то кожна зі 109 позицій (а з них 44 дотичні до загальної й середньої освіти) — це потужні ресурси і передовсім фінансові.

І якщо не сказати те, що зараз скажу, економісти зроблять неможливою фактично кожну позицію. Тому перший крок — зі 109 позицій знайти найголовніші. Казатиму про своє бачення, яке просуваю вже багато років. Систему управління слід абсолютно змінювати. Йдеться про шкільну автономію. Поетапно.

Другий — система фінансування освіти. Ми вже знаємо, що коли в ЄС приблизно 80% видатків на освіту витрачають на середню ланку, то в Україні — лише 40%. Занадто багато, порівняно із сусідніми країнами Євросоюзу, видатків, які не продукують якісну освіту. Крім того, в бюджетній сфері немає креативних економістів.

Дуже багато чув, мовляв, треба почекати зі змінами, аж доки буде ухвалено закон про освіту, а потім — закон про загальну середню освіту. Я категорично проти. Бо паралельно треба вишукувати точки дотику. Наприклад, ми проаналізували, що кількість обов’язкових номенклатурних документів, які надходить до школи, — від 35 до 43. Моє бачення — вісімнадцять.

«На сьогодні школа як надлишково керована організація не може розвиватися»

Віктор ГРОМОВИЙ, 
директор Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти:

— Треба виокремити ключові моменти, які призведуть до реформ. Про два вже сказали: перше — реформування системи управління освітою, друге — на сьогодні школа як надлишково керована організація не може розвиватися. Доки ми цього не змінимо, система перебуватиме в паралізованому стані.

Треба провести перенавантаження змісту освіти, зокрема й стосовно філософії його побудови. Якщо в основі цієї філософії буде свобода вибору учнем індивідуальної освітньої траєкторії, а ми супроводжуватимемо рух дитини, тоді відбудуться зміни.

Треба нарешті провести структурну реформу. Необхідно повернутися до загальноприйнятої в більшості країн Європи 12-річної системи освіти. Слід запровадити іншу тривалість навчання — ровесники наших школярів у Європі вчаться на місяць довше; звідси наша перевантаженість тощо.

Ще один напрям, який потребує змін, — реформа системи професійного розвитку, післядипломної педагогічної освіти. Монополію інститутів післядипломної освіти треба прибрати й створити конкурентне професійне середовище, багатоваріантність, що дасть змогу вчителеві обирати, як розвиватися.

«Важливо, щоб освіта стала тим соціальним ліфтом, яким вона є в прогресивних країнах»

Лілія ГРИНЕВИЧ, 
голова Комітету ВР VІІ скликання з питань науки та освіти:

— Перше, чого ми дуже хотіли, ініціюючи розроблення цієї концепції, — щоб її обговорення принципово відрізнялося від того, що було досі. Зараз найважливіше — уникнути кількох помилок.

Насамперед потрібно, щоб уся освітянська спільнота й експерти розуміли, що запропоновано першу редакцію проекту концепції. Освіта має ту особливість, що освітня політика є саме державно-громадською й має бути узгоджена із суспільством. Тим більше, що розуміємо: освітня реформа, зокрема в середній освіті, буде болючішою й складнішою, ніж, наприклад, реформа вищої освіти, яка відбувається після ухвали закону про вищу освіту.

Хочу поговорити про терміни, які окреслюємо в нашій роботі. Нині комітет працює над розробленням закону про освіту. Саме концепція має визначити основні напрями реформування, які потім повинні бути віддзеркалені в законі про освіту.

З одного боку, в цій концепції маємо намалювати візію, якою стане українська освіта у 2020—2025 році. Але не можемо уникнути викликів, які є нині. На мою думку, треба визначити три пріоритетних завдання. Перше — Угода про асоціацію з ЄС, вибір європейського шляху, входження до європейського освітнього й дослідницького простору. На це мають бути спрямовані відповідні напрями цієї концепції. Другий виклик: у нас надзвичайно розшароване суспільство й освіта перестала виконувати функцію соціального ліфта. Через освіту бідність в Україні почали успадковувати. І дуже важливо, щоб освіта стала цим соціальним ліфтом, тому що саме ним вона є в прогресивних країнах. Тут треба буде обирати, бо існують прихильники двох різних радикальних підходів — ліберальної моделі, коли людина сама обирає спосіб, як вона здобуватиме освіту, і патерналістської, коли держава чітко визначає і гарантує, яку освіту здобуде кожна людина.

Ми маємо знайти шлях, який поєднає ці підходи. За Конституцією, обов’язок держави — надавати освіту. Й ми маємо дуже велику кількість соціально вразливих груп, які повинні мати зокрема й підтримку в плані здобуття освіти, щоб вона працювала як соціальний ліфт. І водночас забезпечити свободу вибору для того прошарку громадян, який у нас стає дедалі більшим і потужнішим, які вважають, що вони можуть своїй дитині забезпечити кращу освіту в домашніх умовах, ніж у системі традиційної формальної освіти. Тому в Концепції ми повинні порушити питання про формальну та неформальну освіту.

Також керуючись європейським принципом освіти впродовж життя (воно нині надзвичайно динамічне й людина в Європі змінює професію два-чотири рази), треба показати в цій концепції гнучку систему здобуття освіти, підвищення й перекваліфікації. В Україні нема системи визнання здобутої освіти чи кваліфікації поза формальною освітою, тобто поза звичайними інституціями. Ми повинні створити цю можливість і прописати це в концепції.

Третій виклик — війна і розкол у країні. В концепції його не відображено. А ми повинні розуміти, що, по-перше, живемо в часи воєнної агресії з боку путінського режиму. По-друге, маємо внутрішній розкол країни, який постійно провокуватиме зовнішній агресор. І система освіти повинна на це відповідати. І стратегічно, відповідною системою виховання, і тактично: як ми нині маємо інтегрувати дітей вимушених переселенців, як система освіти на всіх щаблях повинна відповідати на ту величезну міграцію, яка відбувається в самій країні.

У новому парламенті маємо внести на розгляд новий закон про освіту, який повністю повинен віддзеркалювати узгоджену в суспільстві концепцію. Треба визначитися з термінами, наприклад, на початку 2015-го провести великий форум, на якому будуть представлені всі зацікавлені питаннями розвитку освіти групи — батьки, роботодавці, освітяни. Там ми узгодимо концепцію, відповідний законопроект до цієї концепції й тоді внесемо його до парламенту.

Потребує абсолютного перегляду стандарт початкової школи, запроваджений нещодавно. Це, мабуть, одне з першочергових завдань. До речі, структура, запропонована в концепції, — збільшення кількості років навчання в початковій школі до шести — має сенс не тільки через зміст освіти в початковій школі і через вікові особливості, коли наші діти зовсім маленькими переходять на навчання з великою кількістю вчителів. Воно також матиме позитивні економічні наслідки: як правило, шестирічна школа характерна для аграрних країн. Україна — аграрна країна, й рано чи пізно третина світових чорноземів, які є в нас, обов’язково будуть нашою перевагою на світовому ринку. Тому треба зберегти інфраструктуру села.

Дуже важливе питання, на які має відповідати закон про освіту, — доля мережі сільських шкіл. У її збереженні може відіграти позитивну роль шестирічна початкова школа: на етапі п’ятого-шостого класу ми залучатимемо не сім-вісім учителів, а одного-двох. І так збалансуємо співвідношення вчитель—учень.

«Вся критика має супроводжуватися пропозиціями натомість»

Єгор СТАДНИЙ, 
експерт Центру дослідження суспільства:

— Украй важливо не допустити профанації обговорення цієї концепції, того сценарію, який був за попередньої влади. Але хотів би сказати, що профанувати обговорення можна й з іншого боку: коли огульно критикують. Тому вся критика має супроводжуватися пропозиціями натомість і відповідною аргументацією. Причому аргументи на кшталт «так у всьому цивілізованому світі» або щось подібне є неприйнятними. Треба ∂рунтуватися на конкретних даних чи принаймні на досвіді. Закликаю всіх уявляти себе на місці тих, хто потім реалізуватиме цю концепцію.

«Наскрізним напрямом повинна бути підготовка якісних вчителів та вихователів»

Наталія ШУЛЬГА, 
депутат Київради,  голова постійної комісії з питань освіти, науки та інноваційної політики:

— Це безпрецедентна подія, й бажано не перевести її в риторику. Хочу нагадати, що кожен із нас був щасливий зі своєю освітою, коли залишилася пам’ять про улюбленого вчителя. Якщо такого не було, то, на жаль, наша освіта не спрацювала і не дала нам поштовху в житті.

Тому в цій концепції наскрізним напрямом має бути підготовка якісних вчителів і вихователів. Можна закладати критерії якості освіти, можна розробляти стратегії, але хто здійснюватиме це? Якої якості вчителі?

Тут і йде перетин із законом про освіту і з законом про вищу освіту в аспекті підготовки вчителів для середньої школи. Бо все-таки завдання держави — це середня освіта. Треба дати всім людям шанс здобути якісну середню освіту, а далі можна лібералізувати, обирати чи то навчання за кордоном, чи то щось інше. Середня освіта — це той базис,?який буде змінювати країну. Тому треба закласти на десять років сегмент підготовки якісних учителів. Бо нині йдеться не стільки про фахову освіту, скільки про набуття компетентностей: як бути в цьому динамічному світі, як до нього пристосовуватися. І якщо ці компетентності не закладати з дитинства, якщо вони не підтримують у дитині здатність адаптуватися  легко, не надзусиллям, нам навряд чи вдасться за десять років щось принципово змінити. Тому якісна підготовка вчителів повинна бути обов’язково відображена в концепції.

Матеріали підготувала Тетяна МОІСЕЄВА,«Урядовий кур’єр»