У 2014-му минуло 25 років відтоді, як Україна ратифікувала найважливіший документ щодо захисту прав неповнолітніх — Конвенцію ООН про права дитини. Міжнародна спільнота визнає, що за цей час Україна зробила у цьому напрямі чимало. Приміром, якщо в 1990-ті роки з 80 тисяч дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування 60 тисяч виховували в державних інтернатах, то нині 85% із 90 тисяч цих малюків усиновлено, їх взяли під опіку, або вони перебувають в дитячих будинках сімейного типу. Із 13 на тисячу новонароджених у 1990-ті до 8 у 2013-му зменшилася в нашій державі смертність новонароджених. Також запроваджено види допомог, яких не було за радянських часів: при народженні дитини, матерям-одиначкам, по догляду за дитиною тощо. На 75% менше (порівняно з тими ж 1990-ми) нині вчиняють злочини неповнолітні, покарання за які — позбавлення волі.
Хоча не все так добре у нашому домі. Проблеми виникають у малюків на анексованих та окупованих територіях. На цьому наголосила представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав дитини, дискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина.
— На жаль, чимала кількість дітей на території АР Крим опинилася нині якщо не повністю беззахисними, то в умовах чималих ризиків. На цій території без нашої згоди згорнуто роботу Уповноваженого України. Сигнали, які звідти надходять, здебільшого стосуються порушення прав дітей на освіту, вивчення рідної мови та самоідентифікацію взагалі. Закрито всі 8 українських шкіл, які раніше там працювали. Залишилася лише одна паралель класів у єдиній школі в Сімферополі. Грубо порушується право дитини на збереження своєї індивідуальності, зокрема громадянство. Чотири тисячі дітей (сиріт та позбавлених батьківського піклування), які там залишилися, автоматично, без урахування їхніх думок та побажань, оголосили громадянами Росії.
У зоні проведення АТО нині залишається понад мільйон дітей, з яких 15 тисяч — сироти та малюки, позбавлені батьківського піклування, а 12 тисяч забезпечено сімейними формами виховання. І якщо ми володіємо інформацією про те, як вивозять дітей з державних установ, підпорядкованих Міносвіти і МОЗ та опікуються ними, то дізнатися, що відбувається з дітьми, які перебувають під опікою та піклуванням, дуже складно, — наголосила вона.
І додала, що всього в зоні АТО приблизно понад тисяча освітніх закладів — школи, дитсадки, інтернати. Понад 300 з них пошкоджено чи зруйновано, 200 розпочали навчальний рік із запізненням (з 1 жовтня). Ситуація щодо решти, на жаль, невідома. Також практично немає інформації, за якими програмами цих дітей навчають та якої якості ця освіта. А ще у цих областях щороку сиротіють до півтори тисячі хлопчиків та дівчаток. Як їм надаватимуть статус і допомогу — теж допоки ще чітко не вирішено.
А Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська поінформувала, що стосовно захисту прав дітей на всіх окупованих та анексованих територіях з початку червня вона направила в уряд України, центральні органи виконавчої влади та Генпрокуратуру 18 запитів.
— Звісно, що з такої проблемою незалежна Україна стикнулася вперше, але маємо відпрацювати конкретний план дій, аби захистити цих дітей. Адже з точки зору законодавства нашої держави усі малюки, які нині перебувають на території АР Крим та в зоні проведення АТО, залишаються громадянами України. І ми мусимо захищати їхні права та інтереси. Проблема в тому, що, наприклад на території Криму, українському Уповноваженому не дають можливості здійснювати ефективний парламентський контроль за цим питанням через те, що там з позиції сили хазяйнує інша держава.
Щоправда, коли ми отримали інформацію про те, що в Крим прибула делегація «Поїзда надії» — батьки з різних регіонів Російської Федерації, які обирали собі дітей для усиновлення, — то негайно звернулися в Міністерство закордонних справ України та до омбудсмана РФ з проханням не допустити порушення права цих дітей на особистісну ідентифікацію, зокрема й на ідентифікацію свого громадянства, — поінформувала посадовець.
Отже, згідно з Конвенцією ООН про права дитини кожна дитина-сирота має право на виховання в родині, на люблячих тата й маму, які будуть нею опікуватися. Але проти її волі ніхто не може змінювати їй громадянство, нав’язувати мову тощо.
Ми в Google+