Народжена для щастя, як птах для польоту, маленька людина нерідко з перших днів життя стикається із суворою реальністю буднів. Щось у сім’ї не склалося, десь дали тріщину стосунки між батьками, виникли непередбачувані обставини — все це одразу відображається на дитині. Можливо, з часом налагодиться, візьметься за розум рідна мама, але малюк потребує уваги вже зараз. Саме для таких ситуацій (а їх, на жаль, не меншає) суспільство запровадило патронат.

«Патронат над дитиною — це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання нею, батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Мета патронату — забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може мешкати разом з батьками або іншими її законними представниками», — читаємо популярне пояснення.

І покликання, й відповідальність

Ось що розповіла мені мама патронатної родини з Черкас Тамара Захарчук: «Я сама росла в родині багатодітній і віруючій. Мама з татом створили прийомну родину, і ми постійно росли разом з дітками-сиротами, які були в нашій родині до 18 років. Коли я виросла й одружилася, з’явилися власні діти. А моїм батькам на курсах розповіли про таку форму роботи, як патронатна родина. Нас це дуже зацікавило, і ми з чоловіком, зібравши документи та пройшовши навчальні курси, вирішили взяти патронат над дитиною, якій живеться неймовірно важко.

Так два роки тому розпочався наш шляху у патронатній справі. Сказати, що вона проста, не можу. Навпаки, дуже важка й часом невдячна. Однак ми не розчарувалися. Дуже допомагають нам турбуватися про дітей мої батьки, які живуть поряд: ми на восьмому поверсі, а вони на сьомому.

Буває дуже непросто: мій чоловік на роботі, наші рідні діти теж потребують уваги — їм 3 і 6 років. Нам потрібно підвищувати кваліфікацію як патронатній виховательці та її помічникові, діти часом хворіють. Отож допомога батьків дуже доречна.

Першим під нашим патронатом був хлопчик, тепер друга дитина — дівчинка. Хоч закон дозволяє перебування в патронатній родині шість місяців з продовженням, у зв’язку з різними обставинами, зокрема з пандемією, хлопчик пробув у нашій сім’ї майже дев’ять місяців. Коли потрапив до нас, був, як Мауглі: у 9 років не говорив, не міг ходити, бо свого часу після перелому ніжка зрослася неправильно. Важив усього 9 кілограмів. Його мама, яка зловживала наркотиками, померла. Дитина повзала й шипіла. Для нього було все дивним.

Але доброта й турбота завжди роблять свою справу, й незабаром він змінився. Зробили кілька операцій на нозі. Поступово навчився ходити, почав розмовляти, гратися, набрав вагу. Соціальні працівники, які відвідували нашу родину, іноді його не впізнавали — це була зовсім інша дитина. Але все одно багато проблем з розвитком у нього залишилося.

Радіємо, що допомогли маленькій людині в дуже скрутну хвилину, віримо, що наша участь змінить його майбутнє на краще. Ці діти живуть у нас як у гостях до шести місяців, а потім повертаються в сім’ю або їм підбирають іншу сімейну форму виховання, якщо повернення дитини до батьків стало неможливим.

Дівчинка перебуває в нашій сім’ї вже майже шість місяців. Коли її взяли, дитині виповнився рік і вісім місяців. Зараз почувається добре, чудово розмовляє, навчилася багатьох потрібних речей. Нормально розвивається. Шкода, що біологічна мама за весь час жодного разу не прийшла.

Матір позбавили батьківських прав, бо зловживала алкоголем. А потім знайшлася родина, яка виявила бажання вдочерити цю дівчинку. Однак біологічна мама подала в суд, аби повернути її. Як пояснили юристи, велика вірогідність, що дівчинку таки передадуть біологічній матері. Мені страшно за її долю й шкода повертати дитину в ті самі умови. Як на мене, це великий крок назад. Чи отримає вона необхідну увагу та піклування?»

Слухаючи Тамару, бачу, як у тривозі за долю дитини, яка стала їй близькою й рідною, непідробним болем світяться її очі. Так, нелегка це справа — виховувати, доглядати дітей. Але хто ж їм іще допоможе так, як вона! Буває, втомлюється, але це нормально. Головне — вірити в необхідність своєї місії, свої сили та вміння.

Підтримку і родинний затишок нічим не замінити. Фото з сайту bullardinsurancegroup.com

А ви готові до випробувань?

Патронатна родина — це дуже індивідуально. Чи знайдеться в сім’ї стільки сил і натхнення, як потребує ця непроста справа, кожен має вирішити сам. Адже діти бувають дуже складними і фізично, й психологічно. Старші, часом уже сформовані, зі звичками, що не завжди прийнятні. Зусиль, аби внести певні корективи, і терпіння потрібно дуже багато. До того ж слід розуміти, що підсумок великою мірою залежить не тільки від батьків патронатних родин, які можуть бути разом з дітьми обмежену законом кількість часу.

Як зауважила начальниця служби у справах дітей Черкаської міської ради Світлана Шишлюк, поняття «мама» в сучасному суспільстві потроху втрачає первісне значення, основний зміст, розмивається.

Служба у справах дітей прагне заповнити ці прогалини, взяти на себе такі напрями роботи: опіка, піклування, всиновлення. Це робота зі статусними дітьми, які залишилися без батьків. Ще один напрям, який можна поставити на перше місце, — профілактика, яким опікується відділ захисту прав дітей. Служба у справах дітей — координаційний орган, який спрямовує в потрібному напрямі зусилля всіх організацій, установ і служб, щоб захистити права дитини.

Цими днями відбулося зібрання координаційної ради представників таких організацій і служб. Це дитсадки, професійні навчальні заклади, школи, поліклініки і навіть правоохоронні органи. Представники патрульної поліції та ювенальної юстиції обмінювалися досвідом із представниками інших міст і областей. Вони зазначили, що місто Черкаси — на високому рівні в плані співпраці різних закладів і служб у цьому напрямі. У багатьох містах таку тісну співпрацю, як у Черкасах, лише намагаються впровадити. Це дуже допомагає в роботі, наголосила Світлана Шишлюк.

Її форми різні. Від індивідуальних заходів з родиною, дитиною і до методичної роботи із представниками служб психологічної підтримки, заступниками керівників навчальних закладів з виховання. Адже необхідно донести до інших фахівців і нові вимоги законодавства, і навчити їх розпізнати проблему в родині на ранніх стадіях.

Головна мета — допомогти

На практиці це відбувається так. Одержавши сигнал наприклад з навчального закладу, спочатку запрошують батьків. Спілкуються, з’ясовують, чи бачать вони проблему, як її оцінюють, якої потребують допомоги. Якщо батьки не приходять, застосовують таку форму роботи, як рейд.

Наприклад, цими днями отримали інформацію, що 18-річна мама 11-місячної дитини хотіла вистрибнути з балкона багатоповерхівки. Поїхали на місце, з’ясували, якої допомоги вона потребує. Виявилося, її проблеми можна розв’язати, що нині й намагаються зробити.

Якщо нічим годувати дитину, немає нормальних умов життя, рекомендують звернутися із заявою в центр «Малятко». Буває все значно простіше, ніж іноді здається батькам: потрібно оформити допомогу на дитину, адже з якихось причин її не оформили, можливо, матері слід оздоровитися. Якщо виникають проблеми із житлом, їх також допомагають розв’язати — є відповідний кризовий центр, де певний час мама з дитиною можуть пожити. Разом з іншими службами та фахівцями прагнуть зняти ту критичну напругу, яка з’явилася в родині.

«Наша мета — не покарання когось із батьків, — наголосила начальниця служби у справах дітей. — Цей стереотип залишився ще з радянських часів. Нині основне наше завдання — допомога. А перш ніж її надавати, потрібно чітко й професійно з’ясувати ситуацію. Можу сказати, що наш сталий колектив, де разом з водієм працює 19 осіб, виконує свої обов’язки справді сумлінно, професійно. Хоч робота з усіх точок зору непроста. Щодня отримуємо сигнали й з’ясовуємо істину».

Світлана Шишлюк показує кілька документів, де дрібним шрифтом подано інформацію для служби від патрульної поліції. Відомості про всі випадки, коли патрульні виїжджають на місце пригоди й бачать там дітей, надходять на перевірку саме сюди — до служби в справах дітей.

Працюючи в цій галузі 38 років, Світлана Шишлюк може порівнювати, простежити тенденцію. Зміни, які відбуваються, на жаль, далекі від оптимістичних. Якщо у 1980-ті позбавлення батьківських прав було чимось винятковим і страшним, таких випадків було один-два на рік, то нині це просто конвеєр.

Є в Сімейному кодексі прогалини

Останніми роками збільшилася кількість повідомлень про порушення прав дитини. Торік підготовлено 25 висновків органів опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, сім — про відбирання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав. За перший квартал цього року надано 10 висновків доцільності позбавлення батьківських прав. Це ще не судове рішення, а тільки висновок органу опіки, тож він має рекомендаційний характер. Але ж за кожним із них — складні, часом трагічні долі дітей та їхніх батьків.

«Однак судова практика підтверджує тенденцію, яка складається у вирішенні справ дітей: вердикти судів намагаються не відривати дитину від біологічних батьків і зберегти родину, — ділиться роздумами завідувачка сектору міської служби у справах дітей Наталія Молчанович. — Нібито благородна мета.

Одначе на практиці часто бачимо, що рішення суду виконати просто неможливо. Зберегти те, чого вже давно немає, не виходить. А від таких рішень найбільше страждають діти. Працюємо за Сімейним кодексом, ухваленим ще 2004 року. Там істотні прогалини, які не враховують практичного боку життя. Трапляється багато різночитань та суперечностей, якими й користуються адвокати несумлінних батьків. Оливи у вогонь доливає судова практика.

У багатьох ситуаціях служба допомагає. Батьки згадують про свої обов’язки, і справа до суду не надходить. Далі фахівці намагаються тримати такі родини в тонусі — контролюють, як поводяться з дітьми. У таких ситуаціях передбачено шість місяців соціального супроводу, за потреби цей термін збільшують.

Позаторік провели анонімне анкетування у школах міста. Проаналізувавши відповіді першокласників, виявили, що в 10% родин батьки не цікавляться дітьми».

На цьому тлі ще чіткіше розумієш, що така форма, як патронатна сім’я, — позитивне явище. Опіка й виховання у здоровій родині допомагає. Таких родин, на переконання фахівців служби, треба якомога більше. Однак узяти дитину з іншої сім’ї з її проблемами, негативним життєвим досвідом — непростий крок. У місті донедавна було тільки дві такі сім’ї. Нині одна з них поки що взяла паузу, адже в батьків на вихованні один за одним було троє важких дітей. Очевидно, патронатна родина збирається із силами, аби трохи пізніше повернутися до цієї важливої місії.

Як наголошують у службі, патронатний вихователь стає ключовою ланкою між дитиною та її сім’єю. Дитину ніколи не повернуть у родину, де їй загрожуватиме небезпека. Подолати всі непередбачувані обставини (втрата роботи батьками, невідповідні житлові умови, хвороба, пошук нового житла, різноманітні залежності й таке інше) допомагає ця служба разом з іншими інституціями. Сім’ю дитини беруть під соціальний супровід. Соціальні працівники за весь час перебування дитини під патронатом допомагають батькам виправити ситуацію, яка склалася. Якщо ж команда фахівців бачить, що батьки не готові змінюватися, не відвідують дитину, не цікавляться нею, то починають працювати на позбавлення батьківських прав та пошук нової сім’ї або кращих сімейних умов.

Насамкінець.  В Україні поняття «патронатна родина» з’явилося відносно недавно, але втілюється така форма сімейного виховання ще надто повільно і маленькими кроками. На Черкащині, приміром, таких родин 17. Держава гарантує соціальну допомогу на утримання влаштованої під патронат дитини обсягом 2,5 прожиткового мінімуму, грошове забезпечення за надану послугу в розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. А в багатьох країнах патронат давно став ефективною альтернативою дитячим будинкам та інтернатам.