Наближався Великдень 2016-го. А в Оксани Свіржевської із приміського Корнина під Рівним у прямому значенні слова боліло… ні, навіть не серце, — душа. Неначе відчувала щось не­добре…

Її 19-річний Ромчик, улюбленець родини, загинув від ворожої кулі в самісінький Великдень. Пригадую, ті дні в Рівному були холодними й пронизливими. Але на майдані Незалежності, куди привезли захисника, люди все одно стояли на колінах…

Материнське серце не обдуриш

Мамі знадобилося чимало часу, щоб… ні, не змиритися із втратою, бодай якось опанувати себе. І спрямувати зусилля в русло допомоги тим, чиї діти теж пішли захищати Вітчизну від російського окупанта.

Тоді пані Оксану підтримали голова Корнинської територіальної громади Роман Горбатюк-Василейко, голова громадської організації «Психологічна служба Євромайдану» Ольга Яковлєва, перший заступник голови Рівненської РДА Сергій Подолін. І вона стала однією з 12 соціальних працівників, які опікувалися учасниками АТО та їхніми сім’ями у рідному Рівненському районі. Цей вкрай необхідний проєкт тоді допоміг реалізувати директор обласного центру зайнятості Іван Ткачук, який зумів залучити половину коштів для вкрай потрібної справи. Решту передбачили в бюджеті району.

І саме перед матерями, сини яких теж пройшли війну, відкривалися душі вчорашніх солдатів: кому ж іще їм довіритися? Приміром, Оксана Свіржевська просто-таки пробивала чиновницьку броню задля таких, як вона, матерів чи їхніх синів. Бо зазвичай це ті люди, які не звикли щось просити для себе в держави, навіть якщо це їм і належить за законом. На жаль, у такому вимірі вкрай потрібний задум проіснував лише 2017 рік, тоді його не поширили на всю область.

Спроба номер два

На жаль, у державі й нині немає порядку соціальної реабілітації наших захисників та їхніх родин. Натомість на сьомому році війни дедалі більше людей її потребують. Ми ж добре знаємо про афганський синдром, який суспільство відчуває й досі.

Однак диспозиції тих небайдужих людей, які починали добру справу на Рівненщині, трохи змінилися. Сергій Подолін тепер перший заступник голови обласної державної адміністрації, а Ольга Яковлєва очолила нещодавно створене комунальне підприємство обласної ради «Ветеранський простір». Тому й вирішили започаткувати в області пілотний проєкт соціального супроводу ветеранів та членів їхніх родин. Поділилися ідеєю з уповноваженим Президента в справах ветеранів Вадимом Свириденком і заручилися його підтримкою зокрема щодо спрямування певних коштів з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Адже на обліку в службі зайнятості й нині чимало тих, хто хоче і вміє працювати з родинами захисників. Серед них ті, хто сам пройшов пекло війни. «Тож готуємо пропозиції до Державної служби зайнятості», — каже директор обласного центру зайнятості Іван Ткачук.

«Хочемо, щоб кожна з 64 наших територіальних громад мала соціального менеджера для ветеранів. Щоб це був своєрідний зв’язковий між їхніми родинами та владою різних рівнів. Людина, яка бачить і знає проблеми таких сімей. Нині в області 11 тисяч учасників АТО/ООС, 261 родина втратила синів на війні. Насамперед нам потрібен повний аудит цих сімей, на підставі якого разом з головами громад та департаментом соціального захисту населення напрацюємо відповідну електронну базу і підтримуватимемо її в актуальному стані. Але це, так би мовити, технічний бік справи. Набагато проблемніше виконати інше завдання: дійти до кожної родини, надати їй повноцінний соціальний супровід. Але воно цілком реальне для тих, хто хоче щось змінити», — переконаний Сергій Подолін.

Ініціатива рівнян має підтримку в Офісі Президента та в Кабінеті Міністрів, зокрема, в Міністерстві у справах ветеранів. За успішного початку її планують поширити на всі області. Саме через те, що соціальний супровід захисників на рівні громади, тобто у звичайному повсякденному житті, на жаль, випадає із зони уваги різноманітних інституцій. Така собі біла пляма на тлі загальних розмов про повагу до ветеранів.

Громадам на Рівненщині пропонують кілька варіантів, як цю пляму заповнити. Перший — співфінансування посади соціального менеджера зі службою зайнятості, другий — самостійне фінансування. Як це роблять у Корнинській громаді, де й нині працює Оксана Свіржевська, реабілітуючи душі захисників. До речі, модернізованому коштом держави Корнинському ліцею тепер присвоєно ім’я її сина. Як і музей, з якого починається дорога в науку вже у наймолодших школяриків. Тут речі Романа, прапор України, під яким хлопці йшли у бій. Натомість невеликі громади можуть об’єднатися у співфінансуванні соціального менеджера, який працюватиме на дві-три громади. Закон «Про об’єднання територіальних громад» дає їм таке право.

Найкращий шлях — робота

У Бугринській територіальній громаді, створеній однією з перших 2015 року, вже прискіпливо подивилися на своїх ветеранів.

«Відповідно до нашого аудиту, маємо в порівняно невеликій громаді 60 учасників АТО/ООС, і в кожної родини — щоденні проблеми: навчання, лікування, праце­влаштування, — каже її голова Сергій Пилипчук. — Не помічати, не вирішувати їх — це дорога в нікуди. Тому наш соціальний менеджер Зінаїда Антикало вже побувала вдома у багатьох, взяла на замітку проблемні питання. Те, що могли, вирішили самі, — комусь завезли дрова, комусь допомогли з лікуванням. В умовах пандемії це теж нерідко проблема».

Підставляють надійне плече побратимам і самі ветерани. Голова координаційної ради ветеранів та учасників бойових дій при Рівненській ОДА Сергій Кальмук два роки тому створив власну будівельну фірму, в якій пропонує роботу нашим захисникам із цілком конкурентною зарплатою.

«Розумію, що жодна реабілітація не допоможе, якщо людина не матиме засобів до існування. А постійна робота з достойним заробітком — це чи не найкраща соціалізація», — каже Сергій.

Тобто більшість проблем ветеранів можна й потрібно розв’язувати в тісній спів­праці місцевого самоврядування, виконавчої та представницької влади на місцях. Але державна програма соціального захисту ветеранів з відповідними гарантіями її виконання вкрай потрібна.