Микола КАЛАШНІКОВ: «Олег Антонов був у мене авіатехніком»

Цьогоріч виповнилося 95 років вітчизняного планеризму. Планеристів вважають елітою серед представників льотної професії. З них виходять професійні льотчики. Наприклад, рекордсмен світу з планеризму Сергій Анохін завдяки планерному досвіду неодноразово здійснював вимушені посадки в разі відмови двигуна, рятуючи літак і себе.

Спортсмен-планерист із 35-річним стажем Микола Калашніков освоїв 13 типів планерів і в повітрі провів майже 3000 годин. Подолав у  маршрутних польотах плавом понад 100 тисяч кілометрів. За планерне життя облетів два з половиною рази навколо земної кулі. Його найдальший політ на відстань 751 км тривав 9 годин 45 хвилин (Київська, Житомирська, Рівненська, Хмельницька, Він­ницька області — до Молдови й звідти на Київ). До речі, світовий рекорд дальності польоту через кілька поворотних пунктів встановлено в Новій Зеландії (понад  3000 кілометрів, тривалість — 15 годин).

Микола Калашніков — співавтор книжки «О.К. Антонов — планерна біографія» розповів «УК» про деякі сторінки планерної біографії першого керівника фірми «Антонов» і те, чому планерний спорт тепер доступний лише заможним людям.

— Миколо Лук’яновичу, що вражає в біографії Олега Костянтиновича — одного з піонерів планеризму в СРСР?

— Перша поїздка Антонова відбулася 1924 року на другі Всесоюзні планерні випробування. Вони проходили на горі Узун Сирт поблизу селища Коктебель (Крим). 18-річний Олег — організатор саратовського гуртка планеристів спроектував і побудував перший планер «Голуб», конструкція якого передбачала можливість встановлення легкого мотора. Цей зразок прозір­ливості Антонова знайшов застосування у планерній і дельтапланерній техніці через 50 років. У 1930-ті Антонов створив кілька десятків навчальних, тренувальних, рекордних і експериментальних конструкцій планерів. 1954 року, попри турботи з організації виробництва літака Ан-2, Олег Костянтинович сприяв створенню на підприємстві секції планеризму.

Саме планеризм дав йому глибокі знання з аеродинаміки. Без планерного періоду він не став би конструктором важких транспортних літаків.

— Вінцем планерних конструкцій Олега Антонова став планер А-15, випущений в 1960 році.

— Цей планер екстра-класу втілив усе найкраще, що мала авіаційна наука. Він дав змогу зробити прорив у нову тактику швидкісних польотів. 1960-го Михайло Веретенников встановив світові рекорди швидкості на А-15.

— Ви кілька разів спілкувалися з Олегом Костянтиновичем.

— Одна із зустрічей була пов'язана з пошуком причин катастрофи дельтаплана при буксуванні за автомобілем, що сталася в Гостомелі 7 вересня 1974 року. Радянський Союз був закритою країною, і ми не могли врахувати досвід наших колег у Західній Європі, Америці та Австралії в подіб­них катастрофах. Того дня загинув мій хороший товариш спортсмен-планерист Юрій Симоненко, який літав на А-15. У кабінеті Олега Антонова зі мною розмовляв слідчий, значна частина запитань якого свідчила про абсолютне незнання теми. Олег Костянтинович мовчки спостерігав за нами, і коли розмова, що більше скидалася на допит, закінчилася, сказав: «У 1920-х ми з друзями пройшли подіб­ний шлях, часто помиляючись. Право піонерів в будь-якому виді діяльності — помилятися». Більше мене з цього питання нікуди не викликали.

Ще одна зустріч відбулася на початку 1980-х років під час зйомок фільму про Антонова «Ім’я на фюзеляжі». Знімальна група кіностудії разом з генеральним конструктором приїхала в Гостомель на планерні польоти. За сценарієм, перед злетом А-15 Олег Антонов зачиняв кабіну мого планера. Ця мізансцена дала мені змогу жартома заявляти, що «Олег Костянтинович був у мене авіатехніком».

Після зйомок я попросив Олега Антонова залишити автограф на щойно виданій у приволзькому видавництві книжці про нього «Створи себе». Два примірники, призначені Антонову й мені, привіз із Саратова  товариш по коктебельських зльотах Вадим Янус. Подив Олега Антонова був настільки щирим, що кіношники стали чортихатися, мовляв, плівка закінчилась, а вони не зняли такого вдалого фрагмента.

— Скільки коштує нині таке захоплення?

— Понад 20 років тому відбулася комерціалізація цього виду спорту, і він став заняттям для заможних людей. Щоб планерист почав політ, його на буксирі за літаком треба підняти на певну висоту. Отже, необхідно оплатити експлуатацію літака, бензин, послуги льотчика-інструктора, відрахування на матеріальну частину. Один підйом планера іноді коштував  1000 гривень. Планеризм в Україні стиснувся. У Рівному планеристів залишилося осіб із 15, у Вінниці — 10—15, у Києві — до 20 (із них у змаганнях беруть участь сім-вісім). У Дніпрі планерна ланка пішла в безвість. У міжнародних змаганнях українці беруть участь рідко і лише ті, хто може себе сам забезпечити: доставити планер за кордон, взяти помічника, заплатити стартовий внесок. До речі, вартість сучасного планера з комплектом приладового обладнання може сягати 300 тисяч доларів.

— Що може сприяти розвитку планеризму в Україні?

— Треба брати приклад із розвинених успішних країн Західної Європи (Франції, Австрії, Німеччини), які субсидують первісну підготовку молоді на планерах. У них планерний спорт перебуває на кілька порядків вище, ніж у нас. Після чергової революції в конструюванні літальних апаратів планери стали склопластиковими. Під них розробили нову тактику швидкісних польотів, якої на машинах старої концепції не осилити.

Навігаційне обладнання сучасного планера за ціною мало в чому поступається обладнанню деяких літаків. Це зовсім інший планеризм, ніж був раніше. Якщо діапазон швидкостей на планері «Приморець», на якому я починав літати, становив 60—140 км/год, на Л-13 — 70—180, то на сучасних апаратах переходи роблять часом на швидкості понад 250 км/год залежно від погоди.

Вікторія КОВАЛЬОВА
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Микола КАЛАШНІКОВ. Народився 1949 року в селі Большетроїцьке Бєлгородської області (РФ). 1972-го закінчив літакобудівний факультет ХАІ, почав працювати на фірмі «Антонов» інженером-конструктором. Майстер спорту СРСР з планеризму.