Директор Київського заводу художніх виробів Олександр Скориков задумав виконати на 3D-принтері одну з картин Рафаеля. З цією ідеєю звернувся до доцента Київського політехнічного інституту Юрія Киричука. Унікальне полотно розміром 12х4,5 метра прикрашає нині один з корпусів навчального закладу. Для чого була потрібна та робота?
— Для душі, — відповідає Олександр Анатолійович. — І якби вона не подарувала мені зустріч з Юрієм Киричуком, хтозна, чи народився б інший продукт. Цього разу — для практичного вжитку, а точніше — для повернення поранених до нормального життя. Під час відвідання госпіталів особливо вразили мене втрати кінцівок у молодих хлопців. Став з’ясовувати, як і чим можу допомоги. Довідався, що в Україні не виробляють комплектуючі протезів. Отже, гроші, які надає держава на протезування бійців, йдуть за кордон. Тоді й пригадав умілі руки та світлу голову доцента Юрія Киричука.
У свою чергу науковець зізнається, що ця проблема для нього не нова, адже працює на кафедрі приладобудування, навчає студентів комп’ютерному моделюванню. Твердить майбутнім фахівцям, що, за бажання, їм підвладні будь-які завдання. А тут випала нагода випробувати це на собі…
Ініціатор проекту приніс на кафедру два найсучасніші зарубіжні протези. Завдання було чітке: зробити кращий вітчизняний протез коліна.
За два місяці доцент КПІ Юрій Киричук на ентузіазмі, у вільний час створив диво: український протез не тільки не поступається зарубіжним, але легший удвічі, простіший в обслуговуванні і за серійного виробництва дешевший.
Ентузіасти цим не обмежились. Вони поставили перед собою складніше завдання: людина без кінцівки повинна мати такий вигляд, ніби в неї не було втрат. Тож розробляють нові проекти. До них залучили співробітників не тільки КПІ, а й оборонних підприємств, Київського заводу художніх виробів.
Думаю не лише про поранених, а й про те, як допомогти, зокрема солдатам, не травмуватись.
— Кафедра працює над створенням так званого екзоскелета, — розповідає її завідуючий Михайло Герасимчук. — Уявіть таке. На передову привезли вантажі кілограмів по 120 кожен. Солдат одягає наш витвір і без особливих зусиль самотужки піднімає таку вагу! Це не фантастика — за належного фінансування це стане реальністю. А робота Юрія Киричука, можна сказати, вписується в цей проект.
Принагідно додамо: дипломні роботи студенти тут захищають, розробляючи реальні проекти. Через АТО їх тематику скориговано так, що кожен проект має розв’язувати проблему, яку висувають воєнні події. Цю ж мету ставлять перед собою й на інших кафедрах. Працюють без державного фінансування. На ентузіазмі.
— Лише за останні три тижні передали Міністерству оборони шість реальних розробок, які сприятимуть боєздатності армії. Чекаємо реакції, — каже заступник проректора з наукової роботи Олександр Коваль.
На жаль, впровадження наукових розробок у виробництво — найболючіша тема. Аби втілити напрацювання Юрія Киричука в життя, Олександр Скориков побував чи не на всіх оборонних підприємствах — на протезних заводах немає змоги виробляти інноваційну продукцію. Науковці зазначають: для активізації інноваційного процесу потрібні державні замовлення з відповідним фінансуванням. Буде це — вони зможуть забезпечувати не лише внутрішні потреби держави, а й працювати на експорт.
Поки ж Олександр Скориков продовжує шукати підтримки і згуртовувати ентузіастів. Твердить: «Якщо прагнемо змін на краще, маємо запускати власне виробництво».
Так, потенціал маємо величезний. Якщо реалізувати хоча б те, що мають науковці КПІ, ми б не прохачами йшли у Європу, а повноправними партнерами, в яких є чого вчитись. І тоді б у нас були кошти на розвиток науки.
Ми в Google+