Без України ОРДЛО ніяк не обійтися. І річ тут не тільки в пенсіях для людей похилого віку, харчах чи інших товарах, які мають підвищений попит за лінією розмежування. Україна для окупаційних адміністрацій на Донбасі — це традиційна мішень для критики і звинувачень, завдяки яким вдається відволікти увагу від власних проблем і перекласти відповідальність за жахливий стан справ на когось іншого.

Жителі тимчасово окупованого Донецька можуть підтвердити: 70—80% інформації на сторінках тутешніх газет присвячені подіям в Україні. Розумієте? Розповідають не про події в Росії, яку тут полюбили до втрати здорового глузду та елементарного почуття самозбереження, а саме про нібито ворожу їм державу. Насамперед поширюють такі нісенітниці: про підготовку «укропів» до ракетного обстрілу чи авіаційного бомбардування Донецька, про «бандерівців», які у Києві бігають зі зброєю за російськомовними людьми, про СБУ, яка хапає і вербує всіх на пунктах пропуску, про голод і безробіття жителів української Донеччини. Але люди, які періодично приїжджають до Маріуполя, Слов’янська чи Покровська, порівнюючи реалії, давно зрозуміли, хто насправді знищує Донбас і його населення.

На мирному фронті є зміни

Україна крок за кроком відновлює і відбудовує визволені від проросійських загарбників території. Чергове підтвердження реальних кроків — серйозні документи: затверджена постановою Кабінету Міністрів Державна цільова програма «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах України» та проголосований депутатами Верховної Ради Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».

«На східному фронті у прямому розумінні поки що без змін: проросійські незаконні збройні формування і надалі вдаються до провокаційних обстрілів, а їхня пропаганда голосно звинувачує Україну в порушенні мінських домовленостей, — каже керівник одного з населених пунктів біля лінії розмежування. — А ось на трудовому фронті на визволених територіях зміни таки відбуваються. Бо важко не помітити відремонтованих і оновлених об’єктів, донедавна зруйнованих гібридною війною. Тому для нас, жителів прифронтового краю, ухвалення державної цільової програми має насамперед велике політичне значення.

Ми вже втомилися відповідати на брехливі закиди і звинувачення недругів, що Україна розв’язала війну проти Донбасу і тепер знищує колись потужну промисловість краю чи житлові будинки разом із мешканцями. Звісно, щось їм заперечувати — річ марна. Але нехай весь світ побачить, що наші наміри чітко вказано вже у самій назві документа — «відновлення та розбудова миру». Тобто ми навіть у цих складних умовах ремонтуємо зруйновані чи будуємо нові об’єкти соціальної чи культурної сфер: дитсадки, школи й лікарні, намагаємося створювати нові робочі місця.

Не дадуть збрехати люди, які ходять через лінію розмежування і бачать реалії по обидва боки. І на територіях під окупаційними адміністраціями, кажуть вони, теж не без змін: там поступово доруйновують зупинені промислові об’єкти чи житлові будинки, зведені недавно чи ще за СРСР. Так, ухвалити навіть найкращу програму і втілити її в життя — це не одне й те саме. Та й виконання планів прогнозовано до 2020 року й далі. Але навіть тільки озвучивши цим документом свої суто миролюбні наміри щодо соціально-економічного розвитку і підвищення рівня життя наших людей, ми підтверджуємо своє прагнення до миру. На відміну від тих, хто прийшов на нашу землю з війною і разом з місцевими «патріотами Донбасу» нещадно нищить все збудоване до них кількома поколіннями людей». 

Капітальний ремонт, зокрема відбудова з покращенням об’єктів та інфраструктури закладів освіти і охорони здоров’я. Реконструкція і ремонт об’єктів соціального захисту для надання й розподілу певної допомоги та пільг. Відновлення житлового фонду комунальної власності, зокрема для проживання внутрішньо переміщених осіб. Капітальний, поточний і середній ремонт доріг місцевого значення, відновлення інфраструктури залізничного транспорту. Відновлення критичної інфраструктури систем водопостачання та водовідведення. Створення сучасної системи психологічної та соціальної підтримки населення, яке постраждало в ході бойових дій. Підвищення спроможності органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади. Можна продовжувати визначені пункти програми подальшого виключно мирного розвитку краю.

Але з огляду на близьке сусідство до тимчасово окупованих територій, буквально нашпигованих зброєю із російських «воєнторгів», не обійшлося й без таких намірів:  гарантувати моніторинг безпеки в територіальних громадах поблизу лінії зіткнення чи впровадити комплекс заходів щодо протимінної діяльності. 

Під час проведених з ініціативи Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб публічних громадських обговорень проекту програми до нього внесли різноманітні зауваження, пропозиції й доповнення. Окремі зміни, схоже, не забаряться і вже під час виконання запланованого. Однак мета залишається незмінною: відновити об’єкти соціальної та транспортної інфраструктури і систем життєдіяльності населених пунктів, продовжити будівництво нових й реконструкцію, капітальний і поточний ремонти житлових будинків, створити нові робочі місця і сприяти розвитку промисловості та малого й середнього бізнесу, подбати про механізми соціального залучення внутрішньо переміщених осіб до життя громад, які їх приймають. Тим більш що головне завдання таких зусиль — намагання нарешті поліпшити рівень життя людей у прифронтових областях.

На паліях гібридної війни шапки горять

Свіжий випадок на Донеччині вкотре підтвердив цинізм тих, кому доводиться протистояти. На жаль, сталося це за трагічних обставин. Біля села Оленівка, що на тимчасово окупованій території, невідомі обстріляли зі стрілецької зброї пасажирський автобус. Один з пасажирів загинув, ще один зазнав поранення. Через значну відстань до найближчих позицій ЗСУ звідти ніяк не могли вразити потерпілих гіпотетично випущені кулі. Можливо, постріли свідомо чи випадково було зроблено саме за участі проросійських незаконних збройних формувань. Однак представники окупантських адміністрацій швидко і без будь-яких доказів звинуватили у скоєному Україну. На місці події оперативно побував лідер самопроголошеної «республіки» Захарченко, і весь його гнівний виступ перед телекамерами зводився до риторичного: «А ми вам що казали?» «Ми» — це він і його куратори у Кремлі, які негативно відгукнулися на голосування в українському парламенті за Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».

«Російське та місцеве телебачення немов сказилися, розповідаючи про той закон, — розповідає жителька Донецька. — Нас знову почали лякали близьким оголошенням війни. Мовляв, Україна тим законом прийняла остаточне рішення відмовитися від Донбасу і знищити всіх нас під час наступу, що почнеться ось-ось. Потім почали верзти, що парламент проголосував за рішення визнати всіх жителів Донбасу терористами. Через деякий час поширилася нова версія: українські депутати відмовилися називати ОРДЛО «терористичними організаціями». І сплеск антиукраїнської істерії був настільки великим, що дехто з донеччан справді повірив у швидкий початок бойових дій з боку України. Але чимало людей зрозуміли: українські депутати зробити те, що дуже не сподобалося Кремлю і його донецьким маріонеткам».

Навіть побіжне знайомство із цим законом дає змогу жителям прифронтового краю пересвідчитися, що російська пропаганда звично перебріхує його сутність. Адже насправді в ньому не йдеться про запровадження воєнного стану і тим більш початок війни. Щоправда, від терміна АТО вирішили відмовитися, а відповідні дії отримали назву «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації». Ось тут і криється головна причина негативної реакції на цей документ: Росію офіційно названо агресором і вона має нести відповідальність за завдану шкоду на тимчасово окупованих нею територіях Донецької й Луганської областей.

«Дуже цинічні нарікання із Кремля, що цей закон, мовляв, суперечить мінським домовленостям, — обурюється житель тимчасово окупованого Дебальцевого. — Адже у Мінську чітко визначили, що наше місто мало відійти до України, але у лютому 2015 року бойовики його захопили саме за активної участі російських регулярних військ. І хто тепер має нести відповідальність за те, що зруйноване місто повільно вимирає? Колись великий залізничний вузол тепер ледве дихає. Залізничники перебувають без роботи і засобів до існування. Недавно вкотре зверталися з листом до Захарченка якось вплинути на ситуацію. Жодної відповіді! А в місті в окупаційній адміністрації незадоволеним прямо сказали: «Якої вам ще роботи? Беріть у руки зброю, і коли відвоюємо в України наші території, тоді заживемо краще».

А ще жителі Донеччини по обидва боки лінії розмежування, з якими доводилося розмовляти про резонансний закон, переконані, що цей документ потрібно було ухвалювати значно раніше — ще 2014 року.

«Уже тоді було очевидно, що Росія прийшла сюди не захищати російськомовне населення чи загарбати назавжди цю територію, — переконаний житель Донецька. — Вони прийшли сюди руйнувати,  грабувати і заподіяти Україні якомога більше шкоди. І тому вже з перших днів агресії потрібно було дати їм чітко зрозуміти: сусіди нестимуть відповідальність за все, ними скоєне. Хтозна, можливо тоді й збитки не були б такими великими. А так, відчуваючи безкарність, «визволителі» перетворили підприємства, які донедавна працювали, на руїни, звідки демонтували і вивезли до себе обладнання».

В окупаційних адміністраціях Донбасу тим часом продовжують по-своєму тлумачити український закон про реінтеграцію Донбасу. Окремі висловлювання колабораціоністів, які вже й самі зрозуміли, що опинилися у глухому куті, дедалі дужче лякають місцевих жителів. Наприклад, днями Захарченко порадив усім набратися терпіння аж до… остаточного визволення всієї Донеччини від України. «Наші діди і прадіди терпіли ще більше. Якщо вдасться вирішити питання мирно і забрати в України нашу землю, яка окупована, мирним шляхом — це правильно. І заради цього варто боротися і чекати», — втішив він земляків.

А може, просто піти геть і не заважати людям жити? 

КОМПЕТЕНТНО

Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ,
голова Донецької обласної державної адміністрації:

— Цей закон — не загравання. Він працюватиме у перспективі, і це дуже важливо. Тут кілька серйозних тез. Росію визнано агресором. Це основне. Якщо Росію буде визнано країною-агресором, то миротворці-росіяни не зможуть брати участі в миротворчій місії. Це важливо, бо йдеться не просто про закон заради закону.

Друге питання — перетворення АТО на військову операцію. Це також важливо, особливо для військових.

Третя теза — змінили в законі про деокупацію те, що Росію визнано агресором з моменту анексії Криму.